Schinderhannes bartelsi
| † Schinderhannes bartelsi | ||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Реконструкція Schinderhannes bartelsi | ||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||
| ||||||||||||||
Посилання | ||||||||||||||
|
Schinderhannes bartelsi — аномалокаридид, відомий по єдиному зразку із нижньодевонських відкладень сланців Хунсрюк. Його відкриття виявилося сенсацією, оскільки раніше, представники цієї групи були відомі тільки по виключно добре збереженим викопних кембрійського періоду.[1] Anomalocarididae, такі як аномалокарис, являли собою істот, що вважаються далекими родичами членистоногих. Ці істоти зовні сильно відрізнялися від будь-якого нині живучого організму — вони мали сегментовані тіла, з бічними лопатями, що використалися для плавання, як правило, великі складні очі, які часто знаходилися на ніжках, і їх найяскравіша риса — пара великих шипастих придатків, які нагадували обезголовлених креветок. Ці придатки, імовірно, підносили їжу до роту тварини, який нагадував скибочку ананаса.[2]
Відкриття[ред. | ред. код]
Єдиний екземпляр цього виду був виявлений в кар'єрі Ешенбах-Боксберг в Бунденбаху, Німеччина, і названий на честь злочинця Шиндерханнеса, який часто відвідував цей район. Його видову назву, S. Bartelsi було дано на честь Крістофа Бартельса, фахівця зі сланців Хунсрюк. Зразок в даний час знаходиться в Музеї природної історії в Майнці.[1]
Морфологія[ред. | ред. код]
Schinderhannes мав довжину близько 10 см; як і інші аномалокаридиди, він мав придатки в передній частині тіла, біля рота (дуже схожі на придатки Hurdia),[3] як і Peytoia, він мав круглий, схожий на ананасову скибочку рот і великі, складні очі на ніжках. Тіло складалося з 12-ти сегментів; великі клапаноподібні структури, ймовірно, використовувалися при плаванні, виступали з 11-го сегмента, відразу за головою.[1]
Спосіб життя[ред. | ред. код]
Збережений вміст травного тракту є типовим для хижака,[4], такий спосіб життя підтверджується наявністю колючих великих придатків і розміром очей.[1] Schinderhannes був гарним плавцем, просував себе «плавцями», прикріпленими до голови, і використовуючи свої крилоподібні «пелюстки» на 11-му сегменті для зміни напрямку. Ці лопаті, які, імовірно, розвинулися з бічних лопатей кембрійських аномалокаридидів, їхніх предків, які використовували лопаті уздовж боків для плавання, і не були спеціалізовані як у Schinderhannes.[1]
Значення[ред. | ред. код]
Schinderhannes дозволяє до певнї міри вирішити класифікацію ранніх членистоногих. Він класифікується базально до істинних членистоногих, але ближче до цієї групи, ніж аномалокарис. За аналогією, Schinderhannes може розглядатися як «тітка» членистоногих і двоюрідна бабуся аномалокариса. Це свідчить про те, що група аномалокаридиди насправді парафілетична — тобто, членистоногі походять від них.[1] Це також наводить на думку, що двогілясті кінцівки членистоногих виникли шляхом злиття бічних пелюсток і зябер аномалокаридид.[3] Знахідка Schinderhannes має й інше значення — вона показує, що група ранніх членистоногих з короткими «великими придатками» не є кладою. Відкриття Schinderhannes було найзначнішим через те, що воно значно відсунуло вимирання аномалокаридид: раніше група була відома лише по виключно збережених викопних з нижнього і середнього кембрію, на 100 млн років раніше. Це підкреслює велике значення таких місцезнаходжень копалин, як сланці Хунсрюка, які можуть бути єдиною можливістю спостерігати немінералізовані форми.[5]
Ресурси Інтернету[ред. | ред. код]
- Походження кігтів у викопного віком в 390 млн років [Архівовано 6 січня 2014 у Wayback Machine.]
- Великий палець Панди: Schinderhannes bartelsi [Архівовано 31 січня 2013 у Wayback Machine.]
- ScienceBlogs: Schinderhannes bartelsi, PZ Myers показує кладограму, запропоновану Г. Кюлем і ін., ставлення Schinderhannes (но не Аномалокариса) до групи членистоногих
Виноски[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г д е Gabriele Kühl, Derek E. G. Briggs & Jes Rust (2009). A great-appendage arthropod with a radial mouth from the Lower Devonian Hunsrück Slate, Germany. Science. 323 (5915): 771—773. Bibcode:2009Sci...323..771K. doi:10.1126/science.1166586. PMID 19197061.
- ↑ Stephen Jay Gould (1989). Wonderful Life: The Burgess Shale and the Nature of History. W. W. Norton & Company. ISBN 978-0-393-02705-1.
- ↑ а б Allison C. Daley, Graham E. Budd, Jean-Bernard Caron, Gregory D. Edgecombe & Desmond Collins (2009). The Burgess Shale anomalocaridid Hurdia and its significance for early euarthropod evolution. Science. 323 (5921): 1597—1600. Bibcode:2009Sci...323.1597D. doi:10.1126/science.1169514. PMID 19299617.
- ↑ Nicholas J. Butterfield (2002). Leanchoilia, and the interpretation of three-dimensional structures in Burgess Shale-type fossils. Paleobiology. 28 (1): 155—171. doi:10.1666/0094-8373(2002)028<0155:LGATIO>2.0.CO;2. JSTOR 3595514.
- ↑ Nicholas J. Butterfield (1995). Secular distribution of Burgess-Shale-type preservation. Lethaia. 28 (1): 1—13. doi:10.1111/j.1502-3931.1995.tb01587.x.