Belma

Бидгощський електромеханічний завод "Belma"
пол. Bydgoskie Zakłady Elektromechaniczne „Belma” S.A.
Тип Акціонерне товариство
Організаційно-правова форма господарювання акціонерне товариство
Галузь оборонне виробництво
Засновано 1868
Штаб-квартира 86-005 Біле Блота (Бидґозький повіт), Куявсько-Поморське воєводство, Польща[1]
Ключові особи Artur Łysakowski (президент та CEO)
Продукція міни, міношукачі, детонатори
belma.pl​(пол.)
Мапа

Бидгощський електромеханічний завод «Belma» (пол. Bydgoskie Zakłady Elektromechaniczne „Belma” S.A.)  — польське підприємство електромеханічної та оборонної промисловості розташоване в Бидгощі (Fabryka Sygnałów Kolejowych 1898—1954), з 1954 року в Білих Блотах, поблизу Бидгощі.

Продукція[ред. | ред. код]

Компанія займається переважно спеціальним виробництвом у сфері протитанкових мін, детонаторів, мінометів і міношукачів[2]. Цивільне виробництво включає, серед іншого: електрообладнання для гірничо-хімічної промисловості, вибухозахищене обладнання та надає послуги в галузі металообробки та обробки пластмас для промисловості (обробна, гальванічна, вимірювальна)[2]. Вибухозахищений електричний апарат включає, серед іншого, муфти та з'єднувачі, кнопки керування дистанційним керуванням електроприладами, розподільними коробками, ручними та контактними вимикачами, кінцевими вимикачами, електропневматичними розподільниками тощо. Багато з цих пристроїв є результатом наших власних інноваційних дизайнерських рішень, захищених патентами[2].

У компанії є, серед інших сертифікати: ISO 9001: 2009 та AQAP 2110: 2009 Військово-технологічного університету та кафедри якості та систем управління[3].

Історія[ред. | ред. код]

Прусський період[ред. | ред. код]

Початок компанії сягає 1868 року, коли Карл Фібрандт заснував слюсарну майстерню в Бидгощі на вулиці Дворцовій, 11[4]. Спочатку воно займалося ремонтом і виготовленням сільськогосподарської техніки, а з 1870-х років переважно виробництвом засобів безпеки залізничного руху. У 1875 р. майстерня була перенесена в передмістя Околе на вул. Грюнвальдська 3, де він перетворився на фабрику, яка в 1898 році стала товариством з обмеженою відповідальністю. Одним з акціонерів була німецька компанія Siemens und Halske[5]. До 1901 року управління перебувало в руках Карла Фібрандта, а пізніше фабрикою керували урядові будівельні ради: Баум і Боте[6]. Завдяки ліцензіям по всій Німецькій імперії були виготовлені установочні пристрої та блокади для державних залізниць. Це було перше велике електротехнічне підприємство в Бидгощі, пов'язане з машинобудівною промисловістю, на якому працювало близько 150 осіб[4].

Період Польської Народної Республіки[ред. | ред. код]

30 січня 1945 р. розпочалася реєстрація працівників, які претендували на роботу. До роботи долучилося 220 осіб. На замовлення радянських військових органів було розпочато виробництво штампів для ремонту мостів[7]. У квітні 1945 року обладнання заводу як постнімецьке майно було призначено для вивезення в СРСР, а завод окупували радянські війська[8]. У результаті повстання персоналу (27 квітня) і наполегливих інтервенцій польської влади 7 травня було домовлено, що на заводі залишиться 116 машин, а 70 будуть вивезені[9]. В результаті чергового втручання представника Економічної місії СРСР у Варшаві 22 травня було отримано рішення про залишення всього майна заводу[9]. У червні 1945 року потяг з машинами повернули з шляху в СРСР[8]. З 7 червня фабрика знову розпочала роботу, але деякі її відділи були закриті до жовтня 1945 р. На початок 1948 р. на підприємстві працювало 545 осіб[7].

Період Респу́бліки По́льща[ред. | ред. код]

У 1987 році почалося розширення заводу з метою збільшення спеціального виробництва для армії[10]. У 1989 році, коли в Польщі відбувся політичний прорив, інвестиції були завершені приблизно на 50 %. Відсутність коштів для завершення інвестиції, різке підвищення процентних ставок за кредитами, блокування платежів, втрата існуючих одержувачів у країні та за кордоном (СРСР, Чехословаччина, Східна Німеччина) спричинили потрапляння заводу в боргову спіраль. Програма оздоровлення передбачала скорочення зайнятості вдвічі (з 1450 до 800 осіб), зменшення соціальних видатків, призупинення внесків на соціальне страхування, концентрацію виробництва в одному місці — на вул. Лоховська, призупинення інвестицій, продаж частини майна (центр громади, готель для персоналу, центр у Пшиєз'єже)[10]. У 1992 році фінансові проблеми були подолані. 25 серпня 1994 року завод було перетворено в акціонерне товариство Держказначейства, а в 1995 році було підписано договір з «Fiat Auto Poland» на постачання аудіосигналів на автомобілі[10]. У 1998 р. близько 30 % структури продажів складали: вибухозахищена техніка та військова продукція, при цьому частка експорту в продажах становила 25 %[11].

У 2009 році 85 % акцій Компанії було внесено до групи Bumar, а решта 15 % були доступні співробітникам. У 2011 році компанія увійшла до групи Bumar Amunicja, одного з чотирьох окремих підрозділів польського збройового концерну Bumar[12].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Zarchiwizowana kopia. Архів оригіналу за 3 листопада 2014. Процитовано 18 липня 2014.
  2. ↑ а б в https://web.archive.org/web/20160422121448/http://www.belma.pl/przedmiot-dzialalnosci dostęp 2016-04-25.
  3. ↑ https://web.archive.org/web/20160424065117/http://www.belma.pl/certyfikaty dostęp 2016-04-25.
  4. ↑ а б Życie gospodarcze Bydgoszczy w okresie II Rzeczypospolitej. [w:] Historia Bydgoszczy. Tom II. Część pierwsza 1920—1939: red. Marian Biskup. Bydgoszcz: Bydgoskie Towarzystwo Naukowe 1999. ISBN 83-901329-0-7, s. 88–132.
  5. ↑ Bacciarelli Krystyna: Pomnożenie prawie cudowne, czyli jak od czterech milionów dojść do miliarda: Kalendarz Bydgoski 1971.
  6. ↑ Bydgoskie zakłady pracujące dla kolei, [w:] Kotlarz Grzegorz, Pawłowski Jerzy: Węzeł kolejowy Bydgoszcz 1851—2014 Wydawnictwo Eurosprinter. Rybnik 2014. ISBN 978-83-63652-06-7, s. 354—355.
  7. ↑ а б Życie gospodarcze miasta 1945—1955, [w:] Historia Bydgoszczy. Tom III. Część pierwsza 1945—1956. Praca zbiorowa. Bydgoskie Towarzystwo Naukowe Bydgoszcz 2015. ISBN 978-83-60775-44-8, s. 199—243.
  8. ↑ а б Kamosiński Sławomir: Miasta przemysłowe dolnej Wisły, [w:] Historia polskich okręgów i rejonów przemysłowych. Tom I. Praca pod redakcją Łukasza Dwilewicza i Wojciecha Morawskiego. Polskie Towarzystwo Historii Gospodarczej. Warszawa 2015. ISBN 978-83-942170-1-3, s. 164—165.
  9. ↑ а б Polityka władz radzieckich wobec przemysłu bydgoskiego w latach 1945—1946, [w:] Historia Bydgoszczy. Tom III. Część pierwsza 1945—1956. Praca zbiorowa. Bydgoskie Towarzystwo Naukowe Bydgoszcz 2015. ISBN 978-83-60775-44-8, s. 103—126.
  10. ↑ а б в Derenda Jerzy: W «Belmie» trudności można pokonać !, [w:] Kalendarz Bydgoski 1996.
  11. ↑ Bydgoskie Zakłady Elektromechaniczne «Belma» S.A. Gmina Białe Błota. Wczoraj — dziś — jutro. Praca zbiorowa pod red. Stanisława Płotkowskiego. Urząd Gminy Białe Błota 1998. ISBN 83-87586-02-1, s. 47–50.
  12. ↑ https://web.archive.org/web/20160422143254/http://www.belma.pl/historia dostęp 2016-04-25.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Belma&oldid=36274585