600 секунд

600 секунд
600 секунд
Тип телепередача і news programd
Телеканал(и) П'ятий канал
Жанр Інформаційно-аналітична телепрограма
Ведучий Олександр Невзоров
Тривалість серії 600 секунд
Керівник проєкту Невзоров Олександр Глібович
Режисер Кирило Шишкін
Країна-виробник СРСР СРСР
Росія Росія
Місце зйомок Санкт-Петербург
Мова оригіналу російська
Перша поява 23 грудня 1987
Перший показ 23 грудня 1987 — 1993
Кількість сезонів 7

«600 секунд» — радянська та російська інформаційно-аналітична телепрограма, що виходила в ефір у 1987—1993 роках[1] на Ленінградському телебаченні (П'ятому каналі). За 10 хвилин ведучий — найчастіше Олександр Невзоров[2] — встигав розповісти про основні події дня в Ленінграді/Санкт-Петербурзі, дати відеоряд і коментар. Передача мала високий глядацький рейтинг і стала одним із символів Перебудови[3]. Завдяки високому рейтингу передача навіть була занесена до Книги рекордів Гіннеса. 2008 року вийшов документальний фільм про передачу — «Александр Невзоров. 600 секунд».

Історія передачі[ред. | ред. код]

Програма вперше вийшла в ефір 23 грудня 1987 року. У перші роки існування передача притягувала до себе увагу в основному своєю новизною і динамічністю, яка була підкреслена лічильником секунд у кутку екрана[2]. Масова публіка дізналася про передачу задовго до сюжету [Архівовано 22 березня 2022 у Wayback Machine.] програми «Погляд», підготовленого восени 1989 року. Передача використовувала проголошену владою політику гласності, показуючи сюжети про корупцію чиновників та критикуючи депутатів Ленради, які протистояли демократичним починанням Анатолія Собчака; пізніше, коли Собчак став мером Ленінграду, вона критикувала його самого.

У березні 1993 року програма не вийшла в ефір, замість традиційного антипрезидентського сюжету було продемонстровано репортаж про мітинг на підтримку Єльцина на Палацевій площі. Програма не вийшла за вказівкою директора Федеральної телевізійної служби (ФМС) Белли Куркової. Співробітники програм повідомили, що за годину до ефіру апаратні та ефірні студії були блоковані міліцією[4]. Редакція програм зробила заяву на адресу Єльцина, де йшлося про те, що «це повністю дискредитує ваші укази, зокрема, указ про свободи для засобів масової інформації». Дії Федеральної телевізійної служби були названі «грубим підробкою», а її керівництво — «холопами, трусами і негідниками», «такими ж, як їх президент»[5].

Голова Комітету Верховної Ради із засобів масової інформації Володимир Лісін назвав призупинення програми запровадженням політичної цензури[6].

У квітні 1993 року начальник Петербурзького управління міністерства безпеки Росії (УМБР) В. В. Черкесов повідомив, що на пропозицію прокуратури міста було проведено аналіз стенограми програми «600 секунд» за 22 березня для з'ясування можливої наявності складу злочину. За висновками УМБР, у програмі немає ні відкритих закликів до захоплення влади, ні закликів до насильницької зміни Конституційного ладу, кримінальний кодекс програмою порушено не було, про що 5 квітня було надіслано відповідне подання прокурору міста. Рада голів Федерації профспілок Петербурга висловила протест проти обмеження гласності на телебаченні, вимагаючи зняття обмеження на вихід програми[7].

Після указу Єльцина про розпуск З'їзду народних депутатів та Верховної Ради Росії від 21 вересня лише ця телепрограма висвітлювала діяльність прихильників Верховної Ради у негативному світлі. Останній раз вийшла в ефір 1 жовтня 1993, незадовго до штурму Білого дому[8], після чого була назавжди закрита Беллою Курковою.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Birgit Beumers. [1] — ABC-CLIO, 2005. — С. 68. — ISBN 9781851094592. Архівовано з джерела 26 квітня 2022
  2. ↑ а б « Hip, Hot and Hyper: Soviet TV Cuts Loose» [Архівовано 26 квітня 2022 у Wayback Machine.], The New York Times, September 7, 1989
  3. ↑ iconothèque russe de l'Ehess [Архівовано 3 березня 2016 у Wayback Machine.].
  4. ↑ Закрытие 600 секунд. Архів оригіналу за 26 квітня 2022. Процитовано 26 квітня 2022.
  5. ↑ «600 секунд» не вышли в эфир // Коммерсантъ, № 54 (277), 25 марта 1993
  6. ↑ Власти Петербурга о «600 секундах». Коммерсантъ № 64 (287). 8 квітня 1993. Архів оригіналу за 2 лютого 2014. Процитовано 13 вересня 2016.
  7. ↑ IGPI.RU :: Политический мониторинг :: Выпуски политического мониторинга :: Санкт-Петербург. Архів оригіналу за 24 лютого 2020. Процитовано 26 квітня 2022.
  8. ↑ Véronique Jobert, La fin de l'URSS et la crise d'identité russe, vol. 5, Presses Paris Sorbonne, coll. « Lectures en Sorbonne », 1993 (ISBN 9782840500230, p. 209. Архів оригіналу за 26 квітня 2022. Процитовано 26 квітня 2022.

Відео[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=600_секунд&oldid=36849406