191-й мотострілецький полк (РФ)

191-й механізований Нарвський Червонопрапорний, ордена Олександра Невського полк (191-й омсп) — військова частина мотострілецьких військ у складі Збройних Сил СРСР і Збройних Сил Росії.

Історія полку[ред. | ред. код]

12 вересня1941 року сформовано 191-й стрілецький полк (191-й сп) у складі 201-ї стрілецької дивізії (201-й сд).[1]

90 % бійців і командирів сформованої дивізії були мешканцями Латвії. У 191-му стрілецькому полку з 20 грудня 1941 року по 14 січня 1942 під час Битви за Москву втрати склали 70 % особового складу.

Полк обороняв Ленінград до 15 вересня 1942 року, коли 201-ша сд була виведена з фронту в тил й була розформована. Проте 191-й стрілецький полк розформуваний не був через збереження бойового Прапора особовим складом полку.

25 травня 1943 року відтворена 201-ша дивізія на базі розформованих стрілецьких бригад, що обороняли Ленінград з 1941 року, до якої знову увійшов 191-й стрілецький полк, створений з окремих підрозділів бригад морської піхоти Балтійського флоту.

Полк відзначився в Ленінградської-Новгородської операції у форсуванні річки Нарва й звільнення міста Нарва, після чого полку було присвоєно почесне найменування «Нарвський», а 201-й дивізії — почесне найменування «Гатчинська». За 8 днів боїв у Естонії 201-ша дивізія пройшла до 25-30 кілометрів, звільнила 35 хуторів і невеликих сіл, розгромила 23-й піхотний полк 12-ї піхотної дивізії Вермахта й 2 латиські батальйону СС. За ці бої 13 жовтня 1944 року 191-й стрілецький Нарвський полк був нагороджений орденом Олександра Невського. Надалі полк у складі 201-ї стрілецької Гатчинської дивізії брав участь в наступальних боях на Марнієке, Лібаву і Віндава, де і застав закінчення німецько-радянської війни.

У серпні 1945 року 201-шу дивізію передислокували до Душанбе у Таджикії. Полк став частиною гірськострілецьких військ. 1947 року 201-та стрілецька дивізія була переформована на 325-ту окрему стрілецьку бригаду (325-та осбр). У 1948 році 325-та сбр була розгорнута у 201-шу гірськострілецьку дивізію (201-а ГСД). Частини та підрозділи отримали озброєння за штатом гірсько-стрілецьких частин. Артилерія була переведена на кінну тягу й отримала на озброєння 76-мм гірські гармати. Кожен навчальний рік закінчувався здачею заліків на значок «Альпініст СРСР». Для цього весь особовий склад мав зійти на висоту не менше 4 тисяч метрів. У 1949 році дивізія брала участь в окружних навчаннях в районі станції Гузар Кашкадар'їнської області Узбецької РСР.

4 березня 1955 року 201-ша гірськопіхотна дивізія була перейменована на 27-му гірськострілецьку дивізію.

У березні 1957 року 27-ма гірськострілецька дивізія була перейменована на 124-ту гірськострілецьку дивізію.

У 1958 році 124-та гірськострілецька дивізія була згорнута у 451-й гірськострілецький полк (451-й гсп). У 1960 році 451-й гірськострілецький полк був розгорнутий у 124-ту мотострілецьку дивізію.

З 1963 року полки поповнилися штатними танковими ротами, потім — батальйонами, й стали іменуватися мотострілецькими. 191-й сп отримав найменування 191-й мотострілецький Нарвський ордена Олександра Невського полк. У 1964 році 124-та мотострілецька дивізія була перейменована на 201-шу мотострілецьку дивізіїю. Для 191-го мотострілецького полку (військова частина 63144) була обрана організаційна форма кадрованного (неповного) складу. У Душанбе у розпорядженні полку був навчальний гірський полігон і штатна техніка законсервована на тривалому зберіганні, і невелика частина особового складу (14 осіб). У 1979 році полком командував підполковник Редька Володимир Зіновійович[1][2].

12-13 січні 1980 року для розгортання штатів в Південній групі військ в Угорщині, на базі 93-ї гвардійської мотострілецької Харківської двічі Червонопрапорної, орденів Суворова і Кутузова дивізії, дислокованої у містах Кечкемет, Дебрецен й Сегед сформовано особовий склад 191-го мсп числом 2200 осіб. Протягом 3 діб особовий склад полку був перекинутий військово-транспортною авіацією до Душанбе й далі військовими ешелонами під Термез.

7 квітня полк маршем пройшов через перевал Саланг, Чарикар, Кабул і розташувався в 25 км на південний схід від м Газні (143 кілометри на південний захід від Кабула) провінції Газні, на місці своєї майбутньої постійної дислокації в Афганістані. З цього моменту 191-й мсп вийшов зі складу 201-ї мсд і отримав статус «окремий» (191-й омсп або військова частина 39676).

Місто Газні, на південно-східній околиці якого дислокувався 860-й механізований полк

191-й омсп перебував в прямому підпорядкуванні штабу 40-ї армії й разом з 56-ю окремою десантно-штурмовою бригадою, що була дислокована у 60 кілометрах у місті Гардез провінції Пактія, виконували бойові дії на широкому ділянці на південь від Кабула, та частково контролювала важливу дорогу з Кабула у Кандагар.

В результаті невдалої операції 24 лютого — 5 березня 1984 року біля Сурубі провінції Кабул й втрати 13 осіб через помилки у евакуації вертольотами командир полку підполковник Володимир Голунов знятий з посади й замість нього призначено Лева Рохліна.[3]

9 травня 1985 року 191-й омсп нагородили орденом Червоного Прапора.

Для артилерійської підтримки підрозділів 191-го омсп в 1985 році до полку була прикомандирований 6-я реактивна артилерійська батарея (6-я реабатр) на БМ-21 від 28-го армійського артилерійського полку (28-й ААП). Влітку 1986 року, з переозброєнням 28-го ААП, 6-я реабатр введена в штат 191-го омсп як окрема реактивна артилерійська батарея.

1 грудня 1986 року в штаті полку був сформований полковий загін пропаганди і агітації (АПО) по роботі з місцевим населенням.

За час перебування в Газні в період з 7 квітня 1980 року по 31 травня 1988 року полк брав участь у всіх військових операціях зі знищенню афганських моджахедів у своїй зоні відповідальності (провінції Газні, Логар, Пактика, Забуль, Вардак).

191-й омсп притягувався для Панджшерських операцій і операції Магістраль. До осені 1987 року в полку проведена заміна БТР-70 на БТР-80[4].

29 травня 1988 року полкова колона 191-го омсп почала марш-кидок з міста Газні до Кабулу довгим шляхом через Гардез, попередньо дезінформувавши місцеве населення про вихід прямою дорогою, для убезпечення себе від атаки моджахедів.

3 червня 1988 року перша колона 191-й омсп увійшла на територію Узбецької РСР в районі Термезу.

Після виведення з Афганістану до 15 лютого 1989 року, протягом місяця полк було переведено на кадрований (неповний) штат й передано до складу 201-ї мсд, що повернулася на місце довоєнної дислокації у Таджицькій РСР. 191-й омсп втратив статус окремого й став 191-м мсп[1].

Втрати полку за радянсько-афганської війни склали 509 вбитими.[5]

З початком громадянської війни у Таджикистані влітку 1992 року, 9 вересня Росія підпорядкувала радянські військові формування. 201-ша мотострілецька дивізія та інші російські війська взяли під свою охорону особливо важливі народногосподарські й військові об'єкти.

Після нападу на 12-ту прикордонну заставу Московського прикордонного загону загону афганських моджахедів 13 липня 1993 року Урядом РФ були розроблені і протягом серпня-жовтня 1993 року здійснені заходи щодо посилення угруповання російських військ у Таджикистані: 201-ша дивізія доукомплектована, додана 41-ша окрема вертолітна ескадрилья, 2 окремих артилерійських дивізіони, з'явилася авіаційне угрупування ВПС Росії.

2004 року 201-ша мсд була переформована на 201-шу військову базу.

1 грудня 2009 року 191-й мотострілецький Нарвський Червонопрапорний, ордена Олександра Невського полк було розформовано, а на його базі було створено дислоковані у м. Курган-Тюбе:

  • 969-й окремий мотострілецький Нарвський Червонопрапорний ордена Олександра Невського батальйон,
  • 730-й окремий гаубично-самохідний артилерійський дивізіон,
  • 56-та окрема вогнеметна рота,
  • 31-ша окрема медична рота,
  • зенітно-ракетний дивізіон.[1][6][7]

Склад[ред. | ред. код]

  • управління,
  • 3 мотострілецьких батальйону,
  • стрілецька рота снайперів,
  • танкова рота,
  • гаубичний самохідно-артилерійський дивізіон,
  • зенітний ракетно-артилерійський дивізіон,
  • розвідувальна рота,
  • інженерно-саперна рота,
  • рота управління (зв'язку),
  • рота РХБЗ,
  • рота матеріального забезпечення,
  • медична рота,
  • комендантський взвод.[8]

Озброєння[ред. | ред. код]

На озброєнні:

  • 9 од. Т-72Б1,
  • 120 од. БМП-2,
  • 18 од. 120-мм мінометів 2С12 "Сані",
  • 18 од. 152мм сг 2С3М "Акація",
  • 4 од. БМ 9А34 (35) "Стріла-10",
  • 4 од. ЗУ-23-2.[8]

Командири[ред. | ред. код]

Неповний список командирів 191-го мотострілецького полку:[1][9]

  • Редька, Володимир Зіновійович — 1979—1980
  • Кравченко, Михайло Олексійович — 1980—1982
  • Борзих, Володимир Петрович — 1982—1983
  • Голунов, Володимир Євгенович — 1983—1984
  • Рохлін, Лев Якович — січень 1984 листопад 1984
  • Суринов, Валерій Петрович — 1984—1986
  • Щербаков, Валерій Макарович — 1986—1988
  • Оленич Микола Миколайович — 1988—1990
  • Мєркулов Євген Олексійович — 1990—1997
  • Касперовіч, Дмитро Валерійович — 2007—2009[10]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д Сайт 191-го омсп. Архів оригіналу за 29 листопада 2016. Процитовано 4 лютого 2020.
  2. 201-я Гатчинская дважды Краснознамённая военная база. Архів оригіналу за 2 серпня 2012. Процитовано 16 квітня 2022.
  3. ArtOfWar. Руденко Виктор Григорьевич. Командир и его солдаты. artofwar.ru. Архів оригіналу за 4 липня 2014. Процитовано 4 лютого 2020.
  4. Боевой путь 191 Отдельного мотострелкового полка.Формирование. polk191.narod.ru. Архів оригіналу за 29 листопада 2016. Процитовано 4 лютого 2020.
  5. ArtOfWar. Бешкарев Александр Иванович. Афганистан. 191 омсп. Газни. artofwar.ru. Архів оригіналу за 26 червня 2014. Процитовано 4 лютого 2020.
  6. 201-я база: год после создания Офицеры не хотят служить из-за снижения зарплаты - Ариана, Таджикистан. www.ariana.su. Архів оригіналу за 25 жовтня 2014. Процитовано 4 лютого 2020.
  7. Курган-Тобе город. www.silkadv.com (рос.). Архів оригіналу за 4 лютого 2020. Процитовано 4 лютого 2020.
  8. а б ЦВО. milkavkaz.com. Архів оригіналу за 10 травня 2019. Процитовано 4 лютого 2020.
  9. ArtOfWar. Бешкарев Александр Иванович. Афганистан. Перечень советских воинских частей (40-я Армия). artofwar.ru. Архів оригіналу за 26 червня 2014. Процитовано 4 лютого 2020.
  10. Далеко от Москвы. old.redstar.ru. Архів оригіналу за 21 листопада 2013. Процитовано 4 лютого 2020.

Література[ред. | ред. код]

«Лев Рохлин: Жизнь и смерть генерала». Антипов Андрей. Издатель: Эксмо-Пресс. [Архівовано 14 жовтня 2014 у Wayback Machine.]

Посилання[ред. | ред. код]