Ян Коллар
| Ян Коллар | |
|---|---|
| словац. Ján Kollár | |
 Ян Коллар | |
| Псевдо | Čechobratr Protištúrsky[1] і Čechobratr Protištúrský[1] |
| Народився | 29 липня 1793 Мошовці, Угорське королівство (1526–1867)[2][3][…] |
| Помер | 24 січня 1852 (58 років) Відень, Австрійська імперія[2][3][…] |
| Поховання | Ольшанський цвинтар[5] |
| Громадянство | Австрійська імперія |
| Національність | словак |
| Діяльність | письменник, мовознавець, поет, філософ, педагог, викладач університету, археолог, політик, фольклорист, педагог, folk song collector, проповідник, історик, славіст |
| Галузь | слов'янознавство[1], література[1], богослів'я[1], філологія[1] і історіографія[1] |
| Alma mater | Єнський університет |
| Знання мов | чеська[1], німецька і словацька[6][1][7] |
| Заклад | Віденський університет |
| Членство | Society of Serbian Lettersd і Краківське наукове товариствоd[8] |
| Посада | професор |
| Конфесія | лютеранство |
| Автограф |  |
Ян Коллар (словац. Ján Kollár; 29 липня 1793, Мошовці — 24 січня 1852, Відень) — словацький політик, поет, етнограф, філософ і лютеранський священик, ідеолог і представник чеського та словацького національного відродження, мовознавець . Він був одним із головних діячів, які приєдналися до політичної програми панславізму . Він також писав під псевдонімом «Чеський брат Протиштурський» (словац. Čechobratr Protištúrsky) . На його честь названий астероїд (20991) Янколлар.
Біографія[ред. | ред. код]
Походив із селянсько-ремісничої родини. Вчився в гімназії в Кремниці, Банській Бистриці, а в 1812–1815 роках у лютеранському ліцеї в Братиславі, в 1817–1819 вивчав теологію в Єнському університеті. Після навчання в Братиславі тимчасово працював вихователем у родині Л. Кольбенгаєра в Банській Бистриці, де в 1816 р. склав кандидатський іспит у суперінтенданта А. Ловича, що було умовою для отримання стипендії на навчання в Німеччині. Потім він продовжив вивчати євангельську теологію в Єнському університеті (1817-1819). Тут він познайомився з німецькою молоддю, якій подобалася їхня ідея возз'єднання Німеччини, але критикувала їхній сильний націоналізм. Його теологічне та філософське мислення, засноване на європейській філософії Просвітництва та німецькій теології, викристалізувалося в Єні. Упродовж 1819–1849 років був священиком в Пешті, під час революції 1848—1849 років в Угорщині служив секретарем при дворі австрійського цісаря. У 1849 році, як подяка словакам, які брали участь у придушенні угорської революції, призначений професором Віденського університету.
Був одним з ідеологів словацького народного відродження, але дотримувався точки зору використання словаками чеської мови, це привело його до конфлікту з Людовитом Штуром, який пропагував словацьку мову. Концепція всеслов’янської взаємності Коллара базувалася на ідеї об'єднання всіх слов'янських племен в одну велику націю з однією спільною літературною мовою. За цю ідею його критикував чеський письменник Карел Гавлічек Боровський [9].
Останні роки життя (від 1849) провів у Відні, де очолював в університеті кафедру слов'янської археології.
Помер 24 січня 1852 у Відні. На його надмогильній плиті на Ольшанському цвинтарі (Прага) вибиті такі слова:
За життя він в серці носив
весь свій народ,
А по смерті живе він у серці
народу всього.
Творчість[ред. | ред. код]
Донька Слави[ред. | ред. код]
Найвизначнішим твором Коллар стала поема «Донька Слави» («Slavy dcera»). Вона вперше вийшла друком у 1824 р. Основу поеми в цій її редакції склали 86 сонетів, які входили у першу поетичну збірку Коллара. Поема складається із вступу, трьох пісень — «Зала», «Лаба», «Дунай» (за назвами річок, які протікають землями слов'ян), а також сонета-епілогу, в якому поет присвячував свій твір усім слов'янам. У поемі Коллар ідеалізує та звеличує історичне минуле слов'янських народів, одночасно протиставляючи його трагічній долі сучасних понімечених слов'ян, і висловлює переконання у майбутньому відродженні пригноблених слов'янських народів. Коло цих патріотичних ідей сконцентроване навколо центрального образу — доньки Слави. Життєвим прототипом Слави була кохана Коллара — Міна, оспівана у сонетах його першої поетичної збірки (Міна — це друге, скорочене ім'я Фредеріки Вільгельміни Шмідт). Але в самій поемі цей образ набуває алегоричного значення. Міна у поемі — це донька богині Слави та бога кохання Мілека, котра покликана, щоби «спокутувати страждання слов'ян». У цьому образі органічно поєдналися і образ коханої поета, і образ батьківщини, і навіть ширше — Славії загалом.
Поема «Донька Слави» спричинилася до широкого суспільного резонансу. Вона свого часу була одним із найпопулярніших у Чехії творів і сприймалася як взірцевий національно-патріотичний твір.
Коллар і надалі продовжував працювати над поемою. У 1832 р. він видав новий варіант, доповнивши ще двома частинами — «Лета» й «Ахерон». Кількість сонетів тепер зросла до 615. Одночасно частково були перероблені перші три частини поеми. У новій редакції їхню фабулу складає мандрівка Мілека та доньки Слави землями слов'ян, у зв'язку з цим поет пригадує найвизначніші події слов'янської історії, подаючи у численних авторських відступах емоційний коментар до них. Четверта частина («Ахерон») змальовує картини слов'янського раю, а п'ята («Лета») — картини пекла, у якому Коллар розмістив ворогів слов'ян.
У 1845 р., Коллар зробив третю редакцію поеми, яка складалася вже із 622 сонетів, що, проте, не вносило кардинальних змін у сам твір.
Українською мовою вірші Коллара (з «Дочки Слави») вперше переклав Б. Дідицький. Вони були надруковані 1853 року у львівському журналі «Зоря Галицька».
Праці[ред. | ред. код]
- «Básně» (1821);
- «Písně svetské lidu slovenského v Uhrách» 1-2, (1823-1827);
- «Slavy dcera» [Архівовано 12 липня 2010 у Wayback Machine.], 1824 р. /Поема «Донька Слави»
- «Rozprávy о jmenách, počátkách a starožitnostech národa slavského a jeho kmenů» (1830);
- «Výklad k Slavy Dcera» (історико-археологічний коментар, 1834);
- «Národnié zpievanky (1834, 1835);
- «O literárnej vzájemnosti mezi kmeny a nářečími slavskými», 1836, 1837 рр. /Трактат «Про літературну взаємність між слов'янськими племенами і наріччями»
- «Sláva bohyně a původ jména Slavův čili Slavjanův» (1839);
- «Cestopis obsahující cestu do Horní Itálie» (1843);
- «Staroitalia slavjanská» (1853).[10]
Див. також[ред. | ред. код]
- 20991 Янколлар — астероїд, який було названо на честь поета[11];
- Ян Бенедікті - товариш Коллара та співавтор спільної праці «Písně svetské lidu slovenského v Uhrách» 1-2, (1823—1827)[12].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г д е ж и к л Czech National Authority Database
- ↑ а б Коллар Ян // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- ↑ а б http://www.britannica.com/biography/Jan-Kollar
- ↑ Dr. Constant v. Wurzbach Kollár, Johann // Biographisches Lexikon des Kaiserthums Oesterreich: enthaltend die Lebensskizzen der denkwürdigen Personen, welche seit 1750 in den österreichischen Kronländern geboren wurden oder darin gelebt und gewirkt haben — Wien: 1856. — Vol. 12. — S. 325.
- ↑ BillionGraves — 2011.
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ CONOR.Sl
- ↑ http://tnk.krakow.pl/czlonkowie/kollar-jan/
- ↑ KOMENTÁŘ: Před svorností slovanských národů varoval už Karel Havlíček Borovský. Manipulátoři.cz (чес.). 23 липня 2019. Процитовано 12 квітня 2024.
- ↑ Kollár, Ján, 1793-1852 - Portaro - library catalog. stt.opac.nm.cz. Процитовано 20 жовтня 2023.
- ↑ Lutz D. Schmadel. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin, Heidelberg : Springer-Verlag, 2003. — 992 (XVI) с. — ISBN 3-540-00238-3.
- ↑ Bibliografické údaje: Ján Kollár - Piesne svetské ľudu slovenského v Uhorsku. 1. diel. zlatyfond.sme.sk. Процитовано 21 жовтня 2023.
Література[ред. | ред. код]
- І. В. Євсеєнко. Коллар Ян [Архівовано 17 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 454. — 528 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0692-8.
- «Дочка Слави» Яна Коллара в контексті жанрової системи європейського романтизму // Жанр, жанрова система у просторі літературознавства: монографія / Н. Копистянська. — Л. : ПАІС, 2005. — С. 79-86.
(чес.)
- Nejedlý Z., J. Kollár, Praha, 1945;
- Rosenbaum К., J. Kollár pevec lásky k národy, Martin, 1956.
- Vybrané spisy, sv. 1‒2, Praha, 1952‒56;
- Narodnie spievanky, dl 1‒2, Brat., 1953;
(рос.)
- Антология чешской поэзии, т. 1, М., 1959;
- Словацкая поэзия XIX‒XX вв., М., 1964.
- Богданова И. А., Я. Коллар, в кн.: Очерки истории чешской литературы XIX‒XX вв., М., 1963;
- Зайцева А. К., Ян Коллар, в кн.: История словацкой литературы, М., 1970;
Посилання[ред. | ред. код]
- Колляр Ян [Архівовано 15 вересня 2020 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1959. — Т. 3, кн. V : Літери К — Ком. — С. 679. — 1000 екз.
- Коллар Ян // Зарубіжні письменники. Енциклопедичний довідник : у 2 т. / за ред. Н. Михальської та Б. Щавурського. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2005. — Т. 1 : А — К. — С. 774. — ISBN 966-692-578-8.
- Біографія Я.Коллара [Архівовано 19 червня 2015 у Wayback Machine.]
