Ягода Мирослав Якович

Мирослав Ягода
Мирослав Ягода на фоні своєї роботи. Львів, 2006
Народження 23 серпня 1957(1957-08-23)
с. Волсвин, Львівська область
Смерть 11 березня 2018(2018-03-11) (60 років)
  Львів
Навчання Львівський поліграфічний інститут ім. Івана Федорова
Діяльність митець
CMNS: Ягода Мирослав Якович у Вікісховищі

Мирослав Якович Я́года (23 серпня 1957, с. Волсвин, Львівська область — 11 березня 2018, Львів) — український маляр, графік, поет, прозаїк, драматург та сценограф. Цільний і чесний у своїй багатоманітній творчості, «український Гоя»[1], був визначною фігурою українського мистецького андеґраунду.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в селянській родині, закінчив школу в смт Гірник Львівської області, навчався (але не закінчив студій) у Червоноградському гірничому технікумі. У 1975—1977 роках служив у радянській армії[2].

З 1980 року замешкав у Львові, спершу у майстерні знайомого скульптора[3], а з 1985 року — у своїй майстерні (підвал з двох кімнат[4]) на вул. Марченка, 4 (тепер вул. Тершаковців); тут він жив і працював до останнього дня.

У 1981—1987 роках заочно навчався в Українському поліграфічному інституті ім. Івана Федорова на відділі «Графіка». У період навчання розписував церкви у Вінницькій, Львівській і Тернопільській областях.

Поступово увійшов у львівський мистецький світ, але залишався осторонь, провадив досить відлюдкуватий спосіб життя. Вже наприкінці 80-х став культовою фігурою місцевого андеґраунду, а його пивниця-«храм»[5] — особливим місцем у Львові, через яке «переходила довжелезна вервиця візитерів»[6].

Брав участь у виставках і арт-акціях у Львові, Києві, Одесі, Харкові, але здебільшого за кордоном: у Польщі, Австрії, Угорщині, Німеччині. 2001 року працював у Ґраці (Австрія) як стипендіат міжнародної програми Cultural City Network.

Помер 11 березня 2018 року у своїй майстерні, похований у с. Волсвин Сокальського району.

Художня творчість[ред. | ред. код]

Мирослав Ягода. Львів, 1999

Малювання завжди було важливою частиною життя Ягоди[7]. Своє художнє кредо, вже добре сформоване і глибоко пережите, він виголошує у 2006 році у «Трійці варварів», своєму мистецькому маніфесті: «…художник повинен поставити знак запитання, щоби віднайти себе і пройти до історії… Вийти поза картину, за її рамки — то зробити крок в Універсум. Пензлі сховані в голові. Зблиск картини щораз більше поглинає поза свідомість, як пожива для підсвідомого Я. В картині сповнюється багатовимірність через внутрішньопредметне діяння»[8].

Дуже цільний і водночас надзвичайно різноманітний феномен художньої творчості Ягоди — від поверхневої фіксації межевих станів до складно осяжних за масштабом метафізичних полотен[9]– можна умовно поділити на два головних періоди[10]:

  1. Ранній (1990-ті роки), здебільшого інтроспективний період, коли митець заглиблювався у свої пережиття та вболівання, коли найважливішим був сам творчий акт і пов'язані з ним глибокі емоції та психічні стани. Тому полотно чи графіка, які поставали в цьому творчому акті, були радше вторинними, і навіть не дуже зберігалися. „Для того, щоб малювати потрібне пережиття і то страшне пережиття. Мене цікавить не картина як продукт, мене цікавить пережиття, коли я малюю[11]“ — це творче кредо Ягоди особливо визначальне для його мистецтва того часу. Для живопису й графіки цього періоду характерна експресивна композиція (деструкція — це парадоксальна концепція гармонії[12]) і „психоделічна“ манера, переважно „зіркові“ композиції з домінуванням чорного кольору. В той час малювання було і певною терапією для митця, засобом боротьби з його психічним розладом.
  2. Пізній (2000-ті роки), здебільшого екстроспективний період, коли митець активізував діалог зі світом — являє свої видіння і ділиться пережитим, автобіографічним. В цьому „семіотичному“ періоді митець далі не зображував навколишніх реалій, але винайшов певну візуальну мову, перейшов „до більш інтелектуалізованої, а тому більш стриманої, майже афористичної манери“[13]. Змінився й його живописний стиль — «колорит стає надзвичайно яскравий… у сюжетах з'являється якесь умиротворення, виражене в статичних композиціях і спокійному мазку»[14].
    Саме тоді рамки суто візуальних засобів стали вже надто вузькими для митця. Він розширив своє поетичне сприйняття — і додав до художньої матеріалізації мовну (прозу та поезію) і театральну (п'єси і сценографію), його «живопис перепливав у слово»[15]. В останні роки Ягода майже полишив живопис, але продовжував писати вірші.

Загалом, уся художня творчість Ягоди — це створення своєрідних «ментальних дзеркал»[16]: «Я малюю свій світ, щоб ті, хто його спостерігав, знаходили, що сидить у них»[17]. У широкому контексті, живопис Ягоди продовжує європейську експресіоністичну лінію Гойї — Мунка — Бекона, з трагічним світовідчуттям, сприйняттям світу як території страху, передчуттям катастрофи, гротеском і містикою [10].

Графіку та живопис Ягоди використовували для оформлення друкованих видань, наприклад, літературного альманаху «Королівський ліс», журналу «Fronda», «Книги Ґебріела», а також журналу-самвидаву «Кремнюк».

Літературна творчість[ред. | ред. код]

Доповнюючи свою художню діяльність прозовою та поетичною творчістю, Ягода і тут не задовільнявся традиційними засобами і «добував кров слів»[18] — створював свою живу афористичну мову зі своїми звуками і неологізмами, стилістичними фігурами, інтонацією та авторським акцентом на словах. Саме так він вводив читача і у свій образний світ та семантичне поле, і у відчуття, які сам інспірував.

Перформанс «Рибалка — дзеркальне зображення». Варшава, 2005

1991 року М. Ягода вперше опублікував підбірку своєї поезії «Божевільня» у журналі «Авжеж» (№ 6), 1992 року — у журналі-самвидаві «Кремнюк». Згодом своїм коштом (завдяки фінансовій допомозі друзів) видав чотири поетичні збірки: «Черепослов» (2002), «Дистанція Нуль» (2006), «Сяймо» (2008), «Паралельні світи» (2011), які він публічно презентував. «Черепослов» і тексти драматичних та поетичних творів були представлені на літературному вечорі Асоціації українських письменників; «Сяймо» — на поетичному вечорі у клубі-кафе «Квартира № 35».
Він створив цікаву традицію — відзначати свій день народження презентацією нових поетичних доробків. Зокрема, на його п'ятдесятиріччя, 22 серпня 2007 року у львівському театрі імені Л. Курбаса відбувся ювілейний вечір художника з презентацією поетичної збірки «Дистанція Нуль». 2011 року Ягода відсвяткував своє 54-річчя у формі поетичних читань-перформансі «Пульс» в арт-кафе «Квартира 35», де він також представив нову збірку «Паралельний світ». 2020 року родина митця видала поетичну збірку "Скоро буду"[19]. Його вірші перекладено польською та німецькою мовами.

1997 року була опублікована повість М. Ягоди «Вóйна малого жорстокого числа» з авангардною «розірваною» технікою письма, як українська ремінісценція на твір Г. Гейне «Ідеї. Le Grand»[20]

2005 року М.Ягода брав участь в програмі фестивалю нового українського мистецтва «24 hours.UA» (каталог проекту) на Міжнародному мистецькому симпозіумі De Novo у Centrum Sztuki Współczesnej Zamek Ujazdowski (Варшава, Польща). Він провів поетичне читання «Ягоди усіх країн, єднайтеся!» та перформанс «Рибалка — віддзеркалення».

2008 року М.Ягода взяв участь в проекті «Еклезіаст інша абетка» художньої студії «Антресоля» під егідою Культурно-Мистецького Центру НаУКМА в Києві[21], де представив свій мистецький маніфест «Трійця варварів».

Театральна творчість[ред. | ред. код]

Від 2000-х років драматургія та сценографія теж доповнювали художню творчість митця і стали ще одним засобом, додатковою мовою, щоб описати лише йому відомі простори й світовідчуття «семіотичного» періоду.

2000 року п'єса «Ніщо» вийшла друком у літературному альманасі «Королівський ліс»[22]. «Я писав про зброю художника… Художник розмовляє з мольбертом. І жінка — якби примара, чи натурщиця, хто його знає. Отакі діалоги, дії. Про пустку, так скажемо» — резюмує п'єсу Ягода. П'єсу перекладено німецькою мовою.

2002 року режисер театру «Небо» Марія Верес поставила п'єсу «Ніщо» за сценарієм і сценографією Ягоди в приміщенні академічного театру ім. Марії Заньковецької.

М. Ягода тісно співпрацював з закарпатським режисером Атіллою Віднянським. 2001 року вони разом створили сценографію до п'єси «Зимова казка» за мотивами творів Вільяма Шекспіра, поставленій у Національному театрі в Будапешті. 2003 року А. Віднянський поставив п'єсу «Ніщо» угорською мовою в Закарпатському обласному угорському драматичному театрі у Береговому. Їхня спільна робота — це також постановки п'єси «Дзяди» Адама Міцкевича в Береговському театрі (2001) та п'єси «Вінок Шекспіра» в Театрі замку Дьюла (2005).

2010 року у Львові відбулася прем'єра моновистави «Дорога до світла» за мотивами поезії Ягоди в режисурі та сценографії Марії Верес[23].

Виставки[ред. | ред. код]

До початку 2000-х років мистецтво Ягоди більше можна було побачити за кордоном, ніж у Львові. Він дуже вибірково брав участь у групових виставках — і сам художник, і куратори вважали за краще презентувати його самобутнє мистецтво персонально.

Персональні виставки[ред. | ред. код]

Вибрані групові виставки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Так вперше назвали Мирослава Ягоду на його персональній виставці в Австрії [1].
  2. ↑ За словами Мирослава, він служив у десантних війсках у Забайкальському військовому окрузі. Його мати пригадувала, що «…як йшли інші хлопці в армію, то він прийшов у воєнкомат і сказав, що „я ніде не вчуся, ніде не працюю“. Я навіть не знала. А тут прийшла повістка, хлопці йдуть в армію, він йде в армію»[2].
  3. ↑ Про своє перше місце проживання у Львові Мирослав згадує так: «Підвал. На вулиці Зеленій, отака маленька пивниця. Волога, нари і все. Мене пустив до себе скульптор»[2].
  4. ↑ Спочатку орендував приміщення, яке згодом приватизував (оплатою були шість його картин, отриманих Львівською міською радою і згодом переданих Львівській картинній галереї). «Я не ходжу ні в яку церкву. А церква — в мене в майстерні. От і все. Це мій храм» [2].
  5. ↑ «…Складається з двох кімнат… У першій кімнатчині диван стіл і стелаж із книгами — що не завжди характерно для художників. У другій власне майстерня, а водночас і кубло, де Мирослав спав … В цій невеликій пивниці було місце і для великої бібліотеки, яку часто і щедро поповнювали численні відвідувачі…» — так описує майстерню Тарас Возняк [3]. Цікаво, що вже після загибелі Олександра Аксініна Мирослав брав книжки зі східної філософії та культури з його бібліотеки (через Таню Сіпер-Білинську).
  6. ↑ «Через його майстерню, як через майстерню якогось кабаліста переходила довжелезна вервиця візитерів»[3].
  7. ↑ «Я з дитинства малюю, — зазначав Мирослав, —… класичний малюнок спокійно малюю. Бо експресія моя, символіка, вона базується на фундаменті»[2].
  8. ↑ Маніфест «Трійця варварів», вперше проголошений 2006 року.
  9. ↑ «Ким був Мирослав Ягода для львівського, а загалом й українського середовища, ще довго буде відкритим питанням, адже його роботи вкрай нерівномірні й коливання між речима створених ним — від поверхневої фіксації межевих станів до складно осяжних за масштабом метафізичних полотен»[4].
  10. ↑ Тарас Возняк визначає ці два головних періоди творчості Ягоди як «психоделічний» і «семіотичний» [3].
  11. ↑ З інтерв'ю [2].
  12. ↑ „І не треба композиційної певної постави, колористики. Здійснюється руйнування плями і лінії, гра, стрибок через зображення до розбитого на безліч дзеркальних скалок ніщо. Лінія — це основа прориву в вічну порожнечу, до її гармонії і цілісності. І гармонія досягається через деструкцію — це парадоксальна концепція гармонії, віднаходження нового ритуального знаку гри по дорозі в Ніщо, в якому трагічне й комічне сплітаються…“[5].
  13. ↑ »…Він спирався не на емоції, а на ним самим сконструйовані інтелектуальні конструкції. З часом вони склалися в цілий універсум — семантичне, знакове поле, код МЯ. Його полотна стають «картами», які умовно описують відомі лише Ягоді простори" [3].
  14. ↑ Таня Жмурко завважує, що «…зображення більше нагадують наївні картинки, з локальним кольором і дитячим спрощеним малюнком» [6].
  15. ↑ «Його мислення було передовсім поетичним, живописним. Наче живопис перепливав у слово, а слово перепливало у живопис» [7].
  16. ↑ «…Картини Мирослава Ягоди виступають в ролі ментальних дзеркал: у них люди можуть побачити себе і зафіксувати відповіді на свої питання» [8].
  17. ↑ «Maluję swój świat, by ci, co go oglądają, znaleźli to, co w nich samych siedzi» [9].
  18. ↑ Ягоду «…цікавить особлива пожива, спрага його — нетутешня, він „добуває кров слів“, експериментує на вістрі, на вертикалі виживання…»[11].
  19. ↑ Таку записку Мирослав залишав на дверях, коли виходив з майстерні.
  20. ↑ Так визнав цю повість О. Гуцуляк. Повість була вперше опублікована в скороченому варіанті на сторінках журналу «Кур'єр Кривбасу» (№ 67/70, 1997), а у повному вигляді — в антології "Приватна колекція: Вибрана українська проза та есеїстика кінця XX століття.– Львів: Літературна агенція «Піраміда», 2002.
  21. ↑ Суть проекту полягала у створенні простору-провокації, придатного для співіснування з іншими між- або мультижанровими мистецькими акціями.
  22. ↑ Альманах «Королівський ліс» з творами львівських літераторів був оформлений графікою Ягоди, яка створила візуальну структуру видання.
  23. ↑ В основу моновистави «Дорога до світла», прем'єра якої відбулася на сцені арт-клубу «Пікассо», лягли вірші Мирослава Ягоди — дивовижно саморідна поезія високого ступеня метафоричності, що злютовує розпач і просвітлення, біль і благість, зневіру й одкровення. Це були вірші із книжок «Черепослов», «Дистанція нуль», «Сяймо» та позазбіркові поезії, що їх постановниця та виконавиця кожна по-своєму намагалися зінтерпретувати у спосіб, доступний для сприйняття молодіжної аудиторії [12].

Джерела та література[ред. | ред. код]

Добірки статей вміщено в культурологічному часописі «Ї» (тематичне число «Львів Мирослава Ягоди, художника» № 89, 2018) та у двотомному каталозі його ретроспективної виставки у Львівській національній галереї мистецтв ім. Бориса Возницького (2019).

  1. Христя Назаркевич. Мирослав Ягода у Ґраці // Незалежний культурологічний часопис «Ї», № 89, 2018.
  2. Андрій Бондаренко. Мирослав Ягода: Я створив свій світ і я щасливий // Варіанти, 21.07.2014.
  3. Тарас Возняк. Мирослав Ягода «Соняшники Ван Ґоґа треба показувати разом з його вухом» // Незалежний культурологічний часопис «Ї», № 89, 2018.
  4. Галина Хорунжа. «Де на землі»: «Дистанція нуль» // Незалежний культурологічний часопис «Ї», № 89, 2018.
  5. Анатолій Щербатюк. Про пса, що витерся об смерть // Поступ, 01.03.2000. (передрук)
  6. Таня Жмурко. Потому и страшно: Гений Мирослава Ягоды // Bird-in-flight, 31.10.2019.
  7. Галина Канарська. Ягода. Сорок днів… // Збруч, 18.04.2018.
  8. Юра Амосов. Герой андеграунда: История художника Мирослава Ягоды // L'Officiel, 17.07.2019.
  9. Agata Saraczyńska. Ukraiński malarz Mirosław Jahoda od dziś pokazuje swoje prace w galerii Kolegium // Wyborcza.pl, 13.09.2006.
  10. Олена Грозовська. Гайда у художній музей на Мирослава Ягоду // Життя. Українська правда, 22.02.2020.
  11. Анатолій Щербатюк. Ігри Потойбіччя (Мистецтво М.Ягоди) // Цикура, 28.05.2008.
  12. Учора у Львові відбулася прем'єра нової вистави за мотивами поезії М. Ягоди // ZIK, 21.05.2010.
  13. Влодко Костирко. Люблін. Ягода. Цнота творця // Post-Поступ, 1992, Nr.3
  14. Львівський митець Мирослав Ягода: «Зброя художника-воїна націлена в епіцентр Космосу» // Поступ, 08.02.2001.
  15. Надія Слободян. Німий крик сучасного Ван-Гога (Бога) // Поступ, 25.05.2002.
  16. Помер поет Мирослав Ягода, ультраоригінальний художник // Збруч, 13.03.2018.
  17. Маркіян Філевич. Вузька стежка Мирослава Ягоди // Збруч, 09.05.2019.
  18. Юлія Степанок. Мирослав Ягода. «Чи я тут — чи там!?» // Мітєц, 28.03.2019.
  19. Анна Костирко. Прийди, мій ангеле, або подорож через Ягодовий сад // Zahid.net, 20.08.2020

Відео/Аудіо[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Ягода Мирослав Якович
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ягода_Мирослав_Якович&oldid=40931315