Юсеф Аль-Карадаві
 | Цю статтю треба вікіфікувати для відповідності стандартам якості Вікіпедії. (листопад 2022) |
.svg){kind=small}
Юсеф аль-Карадаві (араб. يوسف القرضاوي; 9 вересня 1926 — 26 вересня 2022) — сучасний ісламський релігійний діяч, спеціаліст з питань фікху, муджтахід, оратор, публіцист, письменник, поет, правознавець. Автор більш ніж 120 монографій, серед яких є перекладені з арабської на інші мови світу[8].
Відомий за програмою «Шаріат та життя», яка виходить на каналі Аль-Джазіра та має аудиторію понад 60 мільйонів глядачів по всьому світу та по сайту Islamonline[9], автором та головним богословом якого він є.
Був членом численних міжнародних організацій, які займаються банківською справою (він один з небагатьох мусульманських правознавців, який виносить фетви (рішення) про правоздатність тих чи інших банківських операцій, що проводять ісламські банки, розробляє і розвиває систему і механізми ісламського банкінгу.
У 2012 році вдруге визнаний ученим року за версією порталу OnIslam.net[10].
Біографія[ред. | ред. код]
Народився 9 вересня 1926 року в селищі Сафат Тураб, що знаходиться в губернаторстві Гарбія, Арабська Республіка Єгипет, в родині селян. У два роки став сиротою, втративши батька. З чотирьох років навчався в коранічній школі при міжнародному університет аль-Азхар у Каїрі. В десятирічному віці вже знав Коран на пам'ять.
Після закінчення школи продовжив навчання в інституті релігії в Танта протягом дев'яти років. У вісімнадцятирічному віці вступив до університету аль-Азхар на факультет основ релігії. У 1953 році з відзнакою закінчив факультет Основ релігії університету аль-Азхар. У 1954 році отримав викладацьку ліцензію.
Під час навчання в Єгипті неодноразово був ув'язеним через свої політичні вподобання.
У 1960 закінчив магістратуру з коранічних студій факультету Основ релігії в університеті аль-Азхар і залишив Єгипет. У 1961 приїхав до Катару, де вже в 1962 очолив катарський релігійний інститут. У 1973 році блискуче захистив дисертацію і отримав докторську ступень на тому самому факультеті.
У 1977 став співзасновником факультету Шаріату та ісламознавства в університеті Катару, та став деканом цього факультету. У тому ж році заснував Центр дослідження сіри та сунни. Він також співпрацював з єгипетським Інститутом імамів, що підпорядковується Єгипетському міністерству вакуфів. Після повернувся у Катар як декан Ісламського факультету Шаріату та освіти, де він працював аж до 1990. З 1990 по 1991 працював в Алжирі головою наукової ради Ісламського університету. Він повернувся у Катар та зайняв посаду директору Центру дослідження сіри та суни, яку займає і понині.
У 2011 році, під час «Арабської весни» аль-Кардави повернувся до Єгипту. На площі Тахрір він провів п'ятничну молитву перед двома мільйонами єгиптян, яка почалася словами «О мусульмани та копти», маючи на увазі коптських християн — корінних жителів Єгипту. Він приділив велику увагу солідарності мусульман та християн Єгипту, та наголосив, що єгипетська революція — це спільна перемога.
Очолював Європейську раду фетв та досліджень, яка базується в Ірландії. Також був президентом Міжнародного союзу ісламських вчених. Мав трьох синів та чотирьох дочок, троє з яких мають докторський ступінь Британського університету.
В грудні 2014 був оголошений Інтерполом в розшук[11]. Також йому заборонено відвідувати США, Велику Британію та Францію.
Діяльність[ред. | ред. код]
1961 року очолив релігійний інститут у столиці Катару Досі. 1973 року захистив докторську дисертацію на тему «Роль закята у вирішенні соціальних проблем» і отримав ступінь доктора теології найвищої категорії. Працював у Комітеті з контролю у справах релігії при Міністерстві Вакуфів, а також в Управлінні Ісламської Освіти при аль-Азхарі. Засновник багатьох навчальних закладів. За запрошенням держави Катар працював ректором Катарського Інституту Релігії, в якому заснував і очолив відділ Ісламських досліджень на факультеті педагогіки. Пізніше працював деканом на створеному ним факультеті Ісламських досліджень. Також є засновником Центру досліджень Сунни й біографії, який очолює і досі. З 1997 року керує Європейською радою з фетв і досліджень, що знаходиться в Дубліні. На відомому катарському телеканалі «аль-Джазіра» щотижня виходить популярна програма Ю. Карадаві під назвою «аш-Шаріа ва-ль-Хайя» («Шаріат і життя»), під час якої глядачі зі всього світу задають питання, що їх хвилюють. Юсуф Карадаві відноситься до ісламських вчених, які перебувають на позиціях Васатийя (поміркованості, серединності) в ісламі, тобто поєднує модернізм і традиціоналізм у своїх поглядах[8]. Проте іноді його критикують з позицій консервативного саляфізму.
Членство у міжнародних співтовариствах[ред. | ред. код]
- Президент Європейської ради фетв та досліджень[12]
- Президент Міжнародного союзу ісламських вчених[13]
- Член конгресу ісламських досліджень (Єгипет)
- Член конгресу ісламських правових досліджень при Організації Ісламської Конференції (штаб-квартира в м. Мекка)
- Голова союзу спостерігачів ісламського банку Катару і ісламського банку Файсал (Бахрейн)
- Заступник голови всесвітньої організації закята (Кувейті)
- Член королівського конгресу ісламських досліджень (Йорданія)
- Член асоціації «Ісламський Заклик» (Хуртума)
- Член Академії права Всесвітньої ісламської ліги (Мєкка)
- Член Оксфордського Центру ісламських досліджень
- Член Ради директорів пакистанського міжнародного ісламського університету (Ісламабад)
- Голова Комітету шаріатського контролю ісламських банків
Нагороди[ред. | ред. код]
Юсеф Аль-Кардаві має багато відзнак від різних організацій з різних країн світу за свій внесок у розвиток життя ісламської спільноти. Серед них:
- Нагорода за внесок в ісламську економіку — Ісламський банк розвитку (1991)
- Нагорода за внесок в ісламознавство — King Faisal International Prize (1994)
- Нагорода за внесок в ісламську юриспруденцію — Султан Хассанал Болках (1997)
- Нагорода за досягнення в культурі та науці — Султан Ал Овайс (1998—1999)
- Мусульманська особистість року — Дубайська міжнародна нагорда Святого Корану (2000)
- Державна подяка за розподіл галузей ісламознавства — уряд Катару (2008)
- Нагорода хіджри Пророку — Уряд Малайзії (2009)
Також його ім'ям було названо стипендіальну програму, започатковану у 2009 році на факультеті ісламозавства в Катарі. Кожного року п'ять аспірантів отримують цю стипендію. Також його ім'ям було названо новий дослідницький центр в Катарі «Центр Карадаві ісламського врегулювання та відновлення». Центр працює над позитивним іміджем ісламу та мусульман на Заході, правами та свободами жінок в ісламі та над розвитком демократії в ісламському світі загалом[14].
Політичні погляди[ред. | ред. код]
Аль-Кардаві висловлюється на користь демократії та реформ в ісламському світі. Він активно підтримував арабську весну та довгий час грав значну роль в інтелектуальному житті Братів мусульман. Проте двічі відмовлявся від офіційних посад в організації (у 1976 та у 2004), посилаючись на стан здоров'я та інші причини[15].
Після трагедії 11 вересня він закликав мусульман здавати кров для постраждалих, наголошуючи, що іслам — це релігія терпимості.
Росію аль-Кардаві називає «ворогом ісламу», через її втручання в Сирійський конфлікт. Це викликало обурення у голови Чеченської республіки Російської Федерації Рамзана Кадирова. Він звинуватив Аль-Кардаві в тому, що його слова направлені проти мусульман Росії[16]. Також Всеросійський муфтіят закликає росіян не слухати заяви Аль-Кардаві.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б وفاة العلامة الدكتور يوسف القرضاوي — aljazeera.com, 2022.
- ↑ а б https://news.gnet.tn/deces-du-theologien-%C3%A9gyptien-youssef-karadhaoui/
- ↑ AlKindi
- ↑ а б в Czech National Authority Database
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ Der Spiegel — 1994. — ISSN 2195-1349; 0038-7452
- ↑ https://www.disorient.de/magazin/grossbritannien-kontroverse-um-einreiseverbot-fur-yusuf-al-qaradawi
- ↑ а б Портал AHLANWASAHLAN. Шейх Юсуф Аль-Карадаві [Архівовано 20 серпня 2013 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ IslamOnline اسلام اون لاين. IslamOnline اسلام اون لاين (ar-AR) . Процитовано 25 жовтня 2015.
- ↑ Доктор аль-Карадаві вдруге визнаний ученим року за версією порталу OnIslam.net[недоступне посилання з серпня 2019] (рос.)
- ↑ WANTED BY THE JUDICIAL AUTHORITIES OF EGYPT FOR PROSECUTION. Архів оригіналу за 24 вересня 2015.
- ↑ المجلس الأوروبي للإفتاء والبحوث. e-cfr.org. Архів оригіналу за 18 червня 2015. Процитовано 25 жовтня 2015.
- ↑ Home | International Union of Muslim Scholars (IUMS). iumsonline.org. Архів оригіналу за 29 жовтня 2015. Процитовано 25 жовтня 2015.
- ↑ Qatar centre spreads moderate Islam, dialogue. Arabian Business. Процитовано 25 жовтня 2015.
- ↑ Al-Qaradawi Turns Down Offer to Assume Leadership of the Muslim Brotherhood. www.cesnur.org. Процитовано 25 жовтня 2015.
- ↑ Кадыров ответил Юсуфу Кардави > ИА Чеченинфо. checheninfo.ru. Процитовано 16 жовтня 2015.
Додаткова література[ред. | ред. код]
- Козловский И. А. Украиноцентризм и «умеренный ислам»: к вопросу о стратегии развития украинской уммы / И. А. Козловский // Матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної конференції «Іслам та ісламознавство в Україні». — Донецьк: ЦРДМДУ, 2012. — 132 с. — С. 62-65
- Аль-Кардави Ю. Современные фатвы: Перевод с араб.: Ясин Расулов. 1-е издание. — М.,: Андалус, 2004. — 258 с.
- Аль-Кардави Ю. Исламское возрождение в свете дозволенного расхождения и осуждаемого раскола: Пер. с англ. Р. Кулиева. — Киев: «Ансар Фаундейшн», 2011. —160 с.
- Аль-Кардави Ю. Исламское пробуждение между отрицанием и экстремизмом: Пер. с англ. Р. Кулиева. — Киев: «Ансар Фаундейшн», 2011. —160 с.
- Аль-Кардави Ю. Время в жизни мусульманина. Перевод с англ. Т. Гончаровой. — Киев: «Ансар Фаундейшн», 2012. — 72 с.
- Аль-Кардави Ю. Фикх приоритетов в свете Корана и Сунны. Перевод с араб. Р. Хабибутдинова. — Киев: «Ансар Фаундейшн», 2013. — 196 с.
- Аль-Кардави Ю. Феномен такфира. Перевод с араб. А. Мухсин. — Киев: «Ансар Фаундейшн», 2013. — 64 с.
|
