Юляне

Юляне
Герб
герб
Юляне
Юляне
Основні дані
60°52′45″ пн. ш. 22°24′40″ сх. д. / 60.879166666667° пн. ш. 22.411111111111° сх. д. / 60.879166666667; 22.411111111111
Країна  Фінляндія Редагувати інформацію у Вікіданих
Адмінодиниця Пьовтюя Редагувати інформацію у Вікіданих
Площа 364,76 км² Редагувати інформацію у Вікіданих
Населення 2181 осіб (31 грудня 1999)[1],
2174 осіб (31 грудня 2000)[1],
2155 осіб (31 грудня 2001)[1],
2154 осіб (31 грудня 2002)[1],
2157 осіб (31 грудня 2003)[1],
2119 осіб (31 грудня 2004)[1],
2139 осіб (31 грудня 2005)[1],
2120 осіб (31 грудня 2006)[1],
2114 осіб (31 грудня 2007)[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Часовий пояс UTC+2 (Фінляндія)
GeoNames 630998
OSM ↑2379143 ·R (Пьовтюя)
Міська влада
Вебсайт ylane.fi Редагувати інформацію у Вікіданих
Мапа
Мапа
CMNS: Юляне у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Юляне (фін. Yläne) — колишня(інші мови) громада у Фінляндії, яка зараз є частиною Пьовтюя. Громада входила у провінцію Південно-Західна Фінляндія і як незалежна громада — до складу губернії Західна Фінляндія, а раніше — повітів Турку та Порі. До об'єднання в муніципалітеті проживало 2109 осіб, а його площа становила 364,6 км2, з них 22,66 км2 займали водойми[2][3]. Щільність населення становила 6,17 жителя/км2. На кінець 2022 року населення церковно-сільського поселення Юляне становило 914 осіб[4].

Юляне об'єднано з Пьовтюя 1 січня 2009 року.

Громада Юляне до об'єднання межувала з Аластаро(інші мови), Аура(інші мови), Еура, Маску(інші мови), Мюнямякі, Ноусіайнен(інші мови), Оріпяя, Пьовтюя, Сякюля(інші мови), Турку та Вахто. Раніше сусідніми громадами також були Гонкілагті(інші мови), яка приєднана до Еури в 1970 році, Пааттінен(інші мови), приєднана до Турку в 1973 році, і Кар'яла(інші мови), приєднана до Мюнямякі в 1977 році. Південний край території громади спочатку був спільною межею семи громад (Куганкуоно(інші мови))[5].

У південній частині Юляне, в Раасінкорві, розміщено стрільбище Раасі, яке використовують сили оборони[6].

Природа

[ред. | ред. код]

Юляне розташоване на вододільній місцевості. Її природне середовище визначається озером Сякюлян Пюгяярві(інші мови), що простягається на північну частину території, та річкою Юлянеедйокі(інші мови), яка впадає в нього з півдня. Найбільше озеро, що повністю розташоване в межах Юляне, — це джерельне озеро Лаайокі(інші мови), Еліярві(інші мови), яке лежить на південний захід від Пюгяярві. У південно-західній частині Юляне, у верхів'ях річки Лаайокі, розташований природний заповідник Васкіярві(інші мови), заснований 1956 року та розширений у 1983-му. Також до території Юляне поблизу Куганкуоно входить національний парк Кур'єнрагка(інші мови). Всередині цього парку розташоване озеро Савоярві(інші мови) — джерело річки Ярвійокі(інші мови), яка є притокою Аурайокі. Савоярві — найбільше озеро в басейні річки Аурайокі. У тій же місцевості на територію Юляне заходить і джерельне озеро Мюняярві(інші мови) — витік річки Мюняйокі(інші мови).

Історія

[ред. | ред. код]
Церква Юляне

Юляне було заселене ще в доісторичний час і в цьому сенсі пов'язане зі стародавнім заселенням регіонів Еура та Сякюля(інші мови). У 1954 році на землях Ванганкартано в Юляне, на березі річки Юлянеедйокі, було виявлено так зване поселення Анівегмаа. Під час археологічних розкопок на цьому місці виявили 83 могили, найстаріша з яких датується епохою вікінгів — приблизно VII століттям. Більшість поховань відноситься до IX—X століть[6].

До XIX століття Юляне разом з Оріпяа входило до складу церковного приходу Пьовтюя як капеланство. Капела Юляне вперше згадується в документах 1432 року, хоча церква там існувала й раніше. За церковними переказами, святий Генрік відвідував ці місця, а джерело Генріка, що поблизу Ліетса, отримало свою назву завдяки його візиту. Через розташування Юляне на кордоні регіонів, воно церковно належало до Варсінайс-Суомі, а адміністративно — до чверті Кеюліе(інші мови) Нижньої Сатакунти та губернії Кокемяенкартано(інші мови).

Садиба Юляне(інші мови)

У Юляне розташовувались три великі маєтки: Ванганкартано, Уусікартано та Тоурула. Ванганкартано (раніше Юлянекартано) належав, зокрема, родинам Дьякн, Флемінг, Крейц(інші мови), Лібекер та Ягергорн(інші мови). У 1809 році більшу частину орендованих земель було відокремлено від Юлянекартано, а новоутворена частина отримала назву Уусікартано. Уусікартано та Турула в XIX столітті належали родині Сальберг, представники якої стали відомими натуралістами. Господар Франс Фредрік Бйорні(інші мови) у 1892 році об'єднав Ванханкартано, яке придбав, з уже належним йому Уусікартано. У 1910 році держава викупила близько 5 500 гектарів землі з Уусікартано для розселення(інші мови). На цій території створено 126 нових самостійних господарств — одне з найбільших добровільних земельних розподілів того часу у Фінляндії[6]. Після завершення Другої світової війни до Юляне було переселено біженців із Мецяпіртті(інші мови)[7][6].

Професор Карл Рейнхольд Сальберг(інші мови) у 1840-х роках збудував маєток на південно-західному березі Пюгяярві, назвавши його Гувітус(інші мови). У його саду на той час росло понад 1 200 плодових дерев. На початку ХХ століття маєток придбала організація «Друзі тверезости(інші мови)» і відкрила там заклад для лікування алкоголізму. У 1943 році Гувітус перейшов у власність держави, після чого там діяв дівочий будинок Юляне[6].

Юляне, Оріпяя та Пьовтюя отримали власне муніципальне управління у 1869 році. Самостійною парафією Юляне стало у 1879 році, а Оріпяя — у 1903-му[8].

Транспорт

[ред. | ред. код]

Основними транспортними шляхами Юляне є обласна дорога №204(інші мови) між Ліето та Еурою, а також обласна дорога №210(інші мови), що веде на південний схід до Лоймаа та на північний захід до Гіннерйокі(інші мови) в Еурі. Сполучна дорога №2043(інші мови) веде з Юляне до Пьовтюя, а дорога №2020(інші мови) — до Мюнямякі.

Події та пам'ятки

[ред. | ред. код]
Межовий камінь Куганкуоно(інші мови)
Меморіал загиблих у Другій світовій війні

У Юляне працює створений навесні 2002 року Природничий центр Юляне (фін. Yläneen Luontokapinetti), в якому діє постійна виставка, присвячена природі[9]. При центрі також є пішохідна стежка з геологічними навчальними таблицями та оглядова вежа.

Серед культурних середовищ(інші мови) Юляне займає важливе місце на національному рівні. У проведеній у 2009 році інвентаризації Музейним управлінням Фінляндії(інші мови) до таких об'єктів було віднесено церковний пагорб Юляне та парафіяльний будинок, а також маєток Ванганкартано(інші мови) з навколишнім сільськогосподарським ландшафтом[10].

Наступного тижня після святкування Юганнуса(інші мови) (середина літа) в Юляне відзначається тиждень Юляне (фін. Yläne-viikko), також відомий як «Юляненські веселощі» (фін. Yläneen säpinät). Під час цього тижня проводяться різноманітні громадські заходи. Традицію фінських танцювальних майданчиків(інші мови) у Юляне представляє танцмайданчик Валасранта(інші мови) (фін. Valasrannan tanssilava). Щороку влітку тут відбувається танцювальний табір фін. Valasrannan Tanssileiri, який протягом десяти днів збирає тисячі учасників з усієї країни[11].

Краєзнавчий музей Юляне (фін. Yläneen kotiseutumuseo) — це музей просто неба, який складається з кількох будівель. Вважається одним з найкращих музеїв Фінляндії. Влітку в музеї проводяться різні заходи, наприклад, виставка ремісників та п'єси. Поряд з музеєм є традиційний сад[12].

Культура

[ред. | ред. код]

Мова

[ред. | ред. код]

Мова, якою розмовляють в регіоні Юляне, заснована на діалекті нагір'я Турку, який належить до групи південно-західних проміжних діалектів(інші мови). Характерною рисою юлянського діалекту є загальна гемінація(інші мови) в приголосних p,t,k,s після короткого першого складу[13].

Їжа

[ред. | ред. код]

У 1980-х роках ячмінний суп з галушками(інші мови), житній хліб і Юляне рінкіля, виготовлені з тіста для булочок(інші мови), були названі основними стравами Юляне[14].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г д е ж и к Kaupunkien ja kuntien lukumäärät ja väestötiedot — Association of Finnish Municipalities.
  2. ↑ Läänien, maistraattien, kihlakuntien ja kuntien asukaslukutiedot suuruusjärjestyksessä 31.12.2008. Väestörekisterikeskus. Viitattu 8.1.2009.
  3. ↑ Suomen pinta-ala kunnittain 1. 1. 2008
  4. ↑ Taajamat väkiluvun ja väestötiheyden mukaan, 2022. pxdata.stat.fi. Tilastokeskus. 31 грудня 2022. Процитовано 02 серпня 2024.[недоступне посилання]
  5. ↑ History and Sights of Kurjenrahka National Park. Nationalparks.fi (брит.). Процитовано 7 квітня 2025.
  6. ↑ а б в г д Hannu Tarmio, Marketta Heinonen ja Kalevi Korpela (toim.): Suomenmaa 7: maantieteellis-yhteiskunnallinen tieto- ja hakuteos, С. 485—488. Porvoo-Helsinki: WSOY, 1978. ISBN 951-0-06467-X.
  7. ↑ Mitä Missä Milloin, Kansalaisen vuosikirja 1951, С. 127. Гельсінки: Отава, 1950.
  8. ↑ Holm, Vesa & Manninen, Ari T. (2003). Vakaalla perustalla. Pöytyän historia 1860-luvulta nykyaikaan. [Pöytyä]: Pöytyän kunta ja seurakunta. с. 11-12. ISBN 952-99239-0-2.
  9. ↑ Luontokapinetti | Pöytyän kunta. www.poytya.fi (фін.). Процитовано 7 квітня 2025.
  10. ↑ Saarinen, Taina (6 жовтня 2024). Yläneen kirkko rakennettiin salaa kirkonmäelle. AVL (фін.). Процитовано 7 квітня 2025.
  11. ↑ Valasrannan Tanssileiri 18.-27.7.2025, Yläne, Pöytyä. tanssikurssit.fi (фін.). Процитовано 7 квітня 2025.
  12. ↑ Perinnekasvimaahanke. Yläneen kotiseutuyhdistys ry. Процитовано 6.3.2019.
  13. ↑ Wiik, Kalevi (2006). Sano se murteella. Pilot-kustannus Oy. с. 278–279. ISBN 952-464-447-9.
  14. ↑ Kolmonen, Jaakko 1988. Kotomaamme ruoka-aitta: Suomen, Karjalan ja Petsamon pitäjäruoat, С. 32. Helsinki: Patakolmonen Ky.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Юляне&oldid=45268273