ьо

ьо — диграф, що використовується в кирилиці. Складається з двох окремих кириличних букв ь і о. Вживається у болгарській та українській мовах.

Звуки[ред. | ред. код]

• /ʲɔ/ — огублений голосний заднього ряду низько-середнього підняття перед пом'якшеним приголосним.
• /ʲo/ — огублений голосний заднього ряду високо-середнього підняття перед пом'якшеним приголосним.

Українська[ред. | ред. код]

В українській мові диграф ьо позначає звук [о] і м'якість попереднього приголосного — /ʲɔ/. Запроваджений 1837 року в правописі часопису «Русалка Днѣстровая».

Диграф ьо пишеться в середині слова:

• 1. після приголосного для позначення його м'якості перед о^[1].

  Наприклад: всього, Ковальов, Линьов, льон, сьогодні, сьомий, трьох, цього^[1].

• 2. після м'яких приголосних для позначення російського ё /jɵ/ в російських власних назвах^[2].

  Наприклад: Алфьоров, Верьовкін, Дьорнов, Корольов, Новосьолов, Семьоркін, Тьоркін^[2], мис Дежньова, річка Оленьок^[3].

• 3. після м'яких приголосних для позначення польського io в польських прізвищах^[4].

  Наприклад: Аньолек, Генсьорський, Козьолецький^[4].

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
• Півторак Г. П. Ч // Українська мова. Енциклопедія. — К.: Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2000.
• Жовтобрюх М. А., Кулик Б.М. Курс сучасної української мови. Частина І. — Киïв : Радянська школа, 1965. — 424 с.
• Жовтобрюх М. А., Русанівський В.М., Скляренко В.Г. Історія української мови. Фонетика. — Киïв : Наукова думка, 1979. — 367 с.
• Press, Ian; Pugh, Stefan. Ukrainian: A Comprehensive Grammar (Routledge Comprehensive Grammars). — London, New York : Routledge, 1999. — 332 с. — ISBN 978-0415150309.
• Campbell, George L., King, Gareth. Compendium of the World's Languages. — 3rd edition. — London, New York : Routledge, 2012. — 1984 с. — ISBN 978-0415499699.