Щасливе (Бахчисарайський район)
| село Щасливе | |
|---|---|
 | |
| Країна |  Україна |
| Регіон | Автономна Республіка Крим |
| Район/міськрада | Бахчисарайський район |
| Рада | Зеленівська сільська рада |
| Код КАТОТТГ | UA01020190060074109 |
| Облікова картка | Щасливе |
| Основні дані | |
| Населення | 415 |
| Поштовий індекс | 98476 |
| Телефонний код | +380 6554 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 44°34′37″ пн. ш. 34°04′06″ сх. д. / 44.57694° пн. ш. 34.06833° сх. д.Координати: 44°34′37″ пн. ш. 34°04′06″ сх. д. / 44.57694° пн. ш. 34.06833° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря | 387 м[1] |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | с. Зелене, вул. Поштова, 3 |
| Карта | |
  Щасливе | |
 Щасливе | |
| Мапа | |
 | |
| | |
Щасли́ве (до 1945 року — Бюю́к-Озенба́ш, крим. Büyük Özenbaş, рос. Счастливое) — село в Україні, в Бахчисарайському районі Автономної Республіки Крим. Підпорядковане Зеленівській сільській раді.
Опис[ред. | ред. код]
Розташоване на південному сході району.
В селі понад 150 дворів, в яких, за переписом 2001 року, проживає 415 людей. Площа — 37 гектарів.
В селі працює медпункт, магазини, діє мечеть Бююк-Озенбаш Джамісі.
Географія[ред. | ред. код]
Щасливе розташоване на крайньому південному сході району, у верхів'ях долини річки Бельбек, біля західного підніжжя хребта гори Ай-Петрі. В селі, власне, і народжується річка Бельбек, утворюючись від злиття витоків — річок Кючюк-Озенбаш, Бююк-Озенбаш і Манатогра. Село лежить на висоті 360 метрів над рівнем моря.
Територіально село знаходиться за 14 км від розвилки на 30-му кілометрі автомобільної траси Бахчисарай — Ялта. Відстань до Бахчисараю — близько 43 кілометрів, найближча залізнична станція — Сірень — близько 33 км. Сусідні села: Многоріччя (1,5 км), Зелене (4,5 км), Богатир (7 км). На північній околиці села в 1963 році, перегородивши вузьку V-подібну долину Манатогри греблею, створено Щасливенське водосховище, призначене для постачання питною водою Великої Ялти[2]. З цієї ж мети в грудні 1963 року на південь від села був прокладений під Ай-Петрі, на глибині 650 метрів, водоводний тунель довжиною 7 км, з яких 216 м[3] вода самопливом надходить на Південне узбережжя Криму.
Історія[ред. | ред. код]
 | Цей розділ потребує доповнення. (лютий 2012) |
Історична назва Щасливого — Бююк-Озенбаш. Історію села простежують з XV століття, але наявність в околицях села таврійських поховань, так званих «Кам'яних ящиків», дозволяють припустити про заселення місця з часів до нашої ери[4].
Часи Феодоро та Османської імперії[ред. | ред. код]
До падіння у 1475 році Мангупа, село, як і вся округа, була заселена нащадками готів, що змішалися з корінним населенням[5], і належала князівству Феодоро, входячи, мабуть, у вотчину великого церковно-феодального комплексу Х — XV століть на горі Бойка. Після загибелі князівства село було приєднано до Османської імперії і увійшло до складу Мангупського кадилик Кефінського еялету. За свідченням турецького мандрівника XVI століття Евлії Челебі, гори південно-західного Криму називалися Татскім Ілем і місцеві жителі складали у війську Кримських ханів свого роду еліту — стрільців і артилеристів[6]. У ті самі роки вперше зустрічається згадка села Озенбаш — у джізйе Дефтера Ліва-і Кефе (османській податкової відомості) 1652 року, де перераховуються два десятки грецьких імен[7]. Але у Відомості про виведених з Криму християн О. В. Суворова від 18 вересня 1778 село не значиться: або греків до того часу в Озенбаші не залишилося, або, що нерідко траплялося під час того переселення, християни, щоб не виїжджати, терміново прийняли іслам .
У Кримському ханстві Озенбаш входив в Мангупської кадилик Бахчисарайського каймаканства, що зафіксовано в Камеральному описі Криму 1784 року, там же записані три села: Узенбаш, «Інший Узенбаш» і «Третій Узенбаш»[8]. У ханстві село пробуло всього 9 років: від здобуття ханством незалежності 1774 року до анексії Криму Російською імперією 1783 року.
Відомі особистості[ред. | ред. код]
В поселенні народився:
- Османов Сейтумер Османович (1907-2008) — кримськотатарський і узбецький іхтіолог і паразитолог.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ weather.in.ua. Архів оригіналу за 19 грудня 2011. Процитовано 14 січня 2012.
- ↑ Когда в Ялту пришла большая вода. Архів оригіналу за 27 жовтня 2014. Процитовано 6 лютого 2012.
- ↑ Гідрографія Криму. Архів оригіналу за 1 вересня 2010. Процитовано 6 лютого 2012.
- ↑ Зеленовська сільрада[недоступне посилання з червня 2019]
- ↑ А. Г. Герцен, Ю. М. Могаричев. О некоторых вопросах истории Таврики…. Архів оригіналу за 13 листопада 2017. Процитовано 10 лютого 2012.
- ↑ Эвлия Челеби. Книга путешествий. Изд. 1999 г.[недоступне посилання з червня 2019]
- ↑ Из джизйе дефтера Лива-и Кефе 1652 г.
- ↑ Камеральное Описание Крыма, 1784 года. Архів оригіналу за 11 січня 2020. Процитовано 10 лютого 2012.