Штейнвольф Лев Ізраїльович

Штейнвольф Лев Ізраїльович
Народився	23 квітня 1916(1916-04-23)  Катеринослав[d], Російська імперія
Помер	1991  Харків, Харківська область
Країна	Російська імперія  СРСР
Alma mater	НТУ «ХПІ»
Заклад	НТУ «ХПІ»
Вчене звання	професор
Науковий ступінь	доктор технічних наук

Лев Ізраїлевич Штейнвольф (23 квітня 1916, Катеринослав — 1991, Харків) — радянський учений-механік, спеціаліст у галузі динаміки машин та прикладної теорії коливань, доктор технічних наук, професор.

Народився в родині гірничого інженера Ізраїлю Берковича Штейнвольфа, випускника Катеринославського гірничого інституту^[1]. У 1933 році вступив на робочий факультет при Харківському механіко-машинобудівному інституті (ХММІ). Закінчивши робітфак, 1934 року стає студентом ХММІ. Здобувши у 1939 році диплом інженера-механіка за спеціальністю «Динаміка машин», Л. І. Штейнвольф вступає на аспірантуру ХММІ за тією ж спеціальністю. Однак навчання в аспірантурі було перервано війною, у вересні 1942 року Лева Ізраїлевича призивають до Червоної Армії. Після демобілізації, з 1945 року він працює асистентом на кафедрі теоретичної механіки ХММІ, а 1947 року захищає кандидатську дисертацію на тему «Дослідження маятникового демпфера крутильних коливань колінчастих валів двигунів», яку виконав під керівництвом професора Я. М. Майєра. З 1953 року він працює на посаді доцента, а в 1954 році йому присвоєно і відповідне вчене звання.

У 1957 році в ХПІ було відкрито проблемну лабораторію «Динамічна міцність деталей машин», яку очолив відомий вчений у галузі математики та механіки, член-кореспондент АН УРСР (з 1967 року академік) А. П. Філіппов. Л. І. Штейнвольф був запрошений до цієї лабораторії для організації та керівництва науково-дослідною групою силових установок. У 1967 році вчений успішно захистив докторську дисертацію на тему "Динаміка механічних передач силових установок тепловозів".

Л. І. Штейнвольф зосереджував свої наукові дослідження на різних аспектах динаміки силових передач у бойових та транспортних машинах. Його роботи мали велику практичну цінність, оскільки тісно пов’язувалися з виробництвом, а результати досліджень активно впроваджувалися в роботу конструкторських бюро, що займалися розрахунками та вдосконаленням силових передач для двигунів внутрішнього згоряння. Л. І. Штейнвольф поєднував у собі глибокі практичні знання з академічною аналітичною механікою, що робило його дослідження унікальними. Він був одним із перших, хто почав використовувати електронні обчислювальні машини, а згодом і персональні комп’ютери, для розробки та впровадження сучасних алгоритмів у механічні розрахунки. Його внесок у розвиток комп’ютерної алгебри у механіці та її застосування в науці, практиці та навчанні має величезне значення. За своє життя він опублікував понад 150 наукових статей, дві брошури та одну монографію^[2].

1. Динамічні розрахунки машин і механізмів, 1961, монография^[3]
2. Про алгоритми розрахунку вільних крутильних коливань на ЕОМ, 1967, стаття
3. Про розрахунки вимушених крутильних коливань на ЕОМ, 1969, стаття, спільно з Володимиром Миколайовичем Карабаном
4. Структурні матриці ланцюгових вібраційних систем, 1973, стаття, спільно з Володимиром Миколайовичем Мітіним
5. До питання застосування ітераційного методу для розрахунків коливань істотно нелінійних систем, 1981, стаття, спільно з Володимиром Миколайовичем Карабаном і Володимиром Михайловичем Шатохіним
6. Структури дискретних механічних моделей конструкцій, 1982, стаття, спільно з Володимиром Миколайовичем Мітіним
7. Оптимальний синтез конструктивних параметрів пружних з’єднань, 1974, стаття
8. Комп’ютерне моделювання задач механіки голономних систем твердих тіл із стаціонарними та нестаціонарними зв’язками, 1993, стаття, спільно з Юрієм Михайловичем Андрєєвим
9. Комп’ютерне побудовання диференціальних рівнянь руху неголономних систем, 1993, стаття, спільно з Юрієм Михайловичем Андрєєвим
10. Використання цифрового імітатора для дослідження систем вібраційної діагностики робочого процесу ДВЗ, 1983, стаття, спільно з Андрієм Олексійовичем Ларіним та Володимиром Миколайовичем Мітіним
11. Застосування методу регуляризації в аналітичній вібраційній діагностиці машин, 1987, стаття, спільно з Андрієм Олексійовичем Ларіним

1. Ларин А. А. Очерки истории развития теории механических колебаний / А. А. Ларин. – Севастополь: Вебер, 2013. – 403 с.^[4]
2. Ларин А. А. Исследования колебаний тепловозных силовых установок в Харьковском политехническом институте в 1960-е гг. Механіка та машинобудування, 2009. – вип. 2. – С. 158–167
3. Балишев М. А., Ларін А. О. Науковий доробок професора Льва Штейнвольфа (огляд нових надходжень ЦДНТА України) / Архіви України, Київ, 2013. – вип. 3 (285) . – с. 138–144^[5]
4. Ларін А. О. Дослідження коливань танкових дизелів сімейства ТД (історія питання). / Вісник Національного університету «Львівська політехніка» № 670 «Держава та армія». – Львів: Вид-во НУ «Львівська політехніка», 2010. – С. 199–205^[6]
5. Ларин А. А. О творческом наследии Льва Израилевича Штейнвольфа – ученого и педагога » / Вестник Национального технического университета «ХПИ». Динамика и прочность машин. 2006. – Вып. 21. С. 3–6^[7]
6. Андреев Ю. М. Дружинин Е. И., Ларин А. А. Вековой юбилей профессора Льва Израилевича Штейнвольфа / Вісник НТУ «ХПІ». Серія: Динаміка і міцність машин. – Х.: НТУ «ХПІ», 2016. – № 26 (1198). – С. 27–31^[2]

• Стаття про історію кафедри теоретичної механіки ХПІ та найвидатніших її працівників різних років, включно з Л. Штейвольфом Архівна копія від 20 липня 2020 року на Wayback Machine