Шовкун Віктор Йосипович

Wikipedia open wikipedia design.

Віктор Шовкун
Шовкун Віктор Йосипович.jpg
Народився 14 березня 1940(1940-03-14)
с. Манченки, Харківський район Харківська область
Помер 22 листопада 2018(2018-11-22) (78 років)
Київ, Україна
Національність українець
Місце проживання Україна Київ
Діяльність перекладач, письменник, літературний редактор
Нагороди Премія ім. Рильського НСПУ 2010 р.

Ві́ктор Йо́сипович Шовку́н (14 березня 1940, с. Манченки, Харківський район, Харківська область — 22 листопада 2018, Київ) — український перекладач, письменник, літературний редактор.

Біографія[ред. | ред. код]

Віктор Шовкун народився 1940 року в селі Манченки неподалік від Харкова. Після початку радянсько-німецького збройного конфлікту переїхав з матір'ю в рідне село Журавне Охтирського району Сумщини.

Батько помер, коли Вікторові було два роки. Йосип подолав близько сотні кілометрів від Харкова, щоб побачити родину, відділену лінією фронту, однак не витримав тривалого переходу.

«Він мав хворе серце, й, мабуть, воно не витримало далекої дороги, а може, й ще якихось дорожніх пригод, адже йти йому довелося через територію, по якій щойно прокотилася війна», — напише згодом Віктор Шовкун у своїй квазіавтобіографічній книжці «Життя в абсурді».

Мати Олександра Шовкун (Надолинна) померла, коли Вікторові було шість років. Виховували його баба Пріська (Єфросинія) з дідом Петром.

Саме дід Петро, який у І Світову війну побував у німецькому полоні й опанував основи німецької та французької мов, прищепив Вікторові любов до іноземних мов.

Освіта[ред. | ред. код]

Закінчив Харківський гідрометеорологічний технікум, два роки працював за фахом у Сибіру.

По тому вступив до Московського державного університету, закінчив основний курс (1967) та аспірантуру (1970) філологічного факультету МДУ, кафедра структурної та прикладної лінгвістики.

Володів шістьма іноземними мовами — англійською, французькою, іспанською, італійською, португальською, російською.

Більшість із них вивчив самотужки.

Робота, творчість[ред. | ред. код]

У 19701975 р. працював у відділі зарубіжного патентування в Київському інституті надтвердих матеріалів‚ звідки мусив піти в 1972 р. під тиском адміністрації (на яку‚ у свою чергу‚ тиснув КДБ)‚ звинувачений в українському націоналізмі‚ політичній неблагонадійності та в «небажанні допомогти органам».

Був ще на кількох випадкових роботах‚ відтак почав перекладати художню літературу.

У 19751986 і 19972002 рр. працював літературним редактором у журналі закордонної художньої літератури «Всесвіт»‚ м. Київ.

1983 — прийнятий до Спілки письменників України.

З 1986 р. — на творчій роботі‚ професійний письменник-перекладач.

Наприкінці 1996 р. переніс складний інсульт, унаслідок якого ліва частина тіла залишилася обмеженою в русі. Тексти на комп'ютері набирав однією рукою.

Співпрацював з видавництвами «Махаон», «Пульсари», «Книжковий клуб», «Фоліо» та ін.

Навесні 2005 р. у львівському видавництві «ВНТЛ-Класика» вийшла книга «Життя в абсурді» Віктора Шовкуна — квазіавтобіографічний твір, що вмістив багато майстерно виписаних портретів сучасників автора та яскравих замальовок із повсякденного життя.

Творчий доробок[ред. | ред. код]

Найвідоміші переклади:

з англійської — «Гендерсон, цар дощу» Сола Беллоу, «Сотворіння світу» Гора Відала, оповідання Агати Крісті й Едгара По, «Сент-Ів» Роберта Льюїса Стівенсона, «Історія Лізі» Стівена Кінга, «Код да Вінчі» Дена Брауна, «Таємниче світло» Джилл Грегорі й Карен Тінторі, «Енциклопедія постмодернізму» за редакцією Віктора Е. Тейлора та Чарлза Вінквіста, праці Жана Кальвіна й Мартіна Лютера, «1984» Джорджа Орвелла, новели серії Scottish fiction;

з французької — «Знедолені» Віктора Гюґо, романи й повісті Оноре Бальзака та Анатоля Франса, «Будуарна філософія» Маркіза де Сада, «Фальшивомонетники» Андре Жіда, «Письмо та відмінність» Жака Дерриди, «Археологія знання» Мішеля Фуко, «Смішні любові» і «Неквапливість» Мілана Кундери, «Miserere (Псалом п'ятдесятий)» Жана-Крістофа Гранже, серія детективних новел, зокрема Жоржа Сіменона, «Нобелівська лекція» Альбера Камю, «Заблудлі душі» Фредеріка Трістана, «Усе, що не було сказано» Марка Леві; на російську — «Героические злоключения Бальтасара Кобера», «Мастерская изчезнувших грез», «Загадка Ватикана» Трістана;

з іспанської — «Кохання під час холери» та «Історія вбивства, про яке всі знали заздалегідь» Габріеля Гарсіа Маркеса, «Алеф» і «Всесвітня історія підлоти» Хорхе Луїса Борхеса, твори Ортеги-і-Гасета, Алехо Карпентьєра, «Життя Дон Кіхота й Санчо», «Туман», «Абель Санчес», «Тітка Тула» Мігеля де Унамуно, «Грім у листі» Аугусто Роа Бастоса, «Ігри янгола» Карлоса Руїса Сафона;

з італійської — «Тростини на вітрі» Грації Деледди, «Кмітлива красуня Розаура» Карло Гольдоні, «Оповідання» Чезаре Павезе, «Сестри Матерассі» Альдо Палаццескі, «Насолода» Габріеле д'Аннунціо;

з португальської — романи Жозе Сарамаго («Євангелія від Ісуса Христа», «Сліпота», «Каїн», «Прозріння»), романи Пауло Коельйо («Відьма з Портобелло», «Одинадцять хвилин», «Бріда», «Переможець завжди самотній»).

Відзнаки[ред. | ред. код]

Сім'я[ред. | ред. код]

Дружина Валентина Шовкун (Кульчинська) — регент хору церкви Благовіщення Пресвятої Богородиці (УПЦ КП) при НаУКМА.

Дочки: Леся Шовкун — журналіст газети «Україна молода», Галина Сейнова-Шовкун — громадянка Іспанії. Зять: Дмитро Лиховій — журналіст.

Смерть[ред. | ред. код]

Помер 22 листопада на 79-му році життя у Києві[1][2].

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]



This page is based on a Wikipedia article written by contributors (read/edit).
Text is available under the CC BY-SA 4.0 license; additional terms may apply.
Images, videos and audio are available under their respective licenses.

Destek