Чорний кіт (оповідання)

Ця стаття є сирим перекладом з іншої мови. Можливо, вона створена за допомогою машинного перекладу або перекладачем, який недостатньо володіє обома мовами. Будь ласка, допоможіть поліпшити переклад.
Ця стаття містить правописні, лексичні, граматичні, стилістичні або інші мовні помилки, які треба виправити. Ви можете допомогти вдосконалити цю статтю, погодивши її із чинними мовними стандартами.
Чорний кіт
The Black Cat
Назва на честь чорний кіт
Жанр хоррор, готичний роман
Форма оповідання
Автор Едгар Аллан По
Мова англійська
Опубліковано 19 серпня 1843
Країна  Нью-Йорк
Видавництво The Saturday Evening Post
Видання United States Saturday Post[1]
Переклад Л. Н. Маєвська [2]
CMNS: Цей твір у Вікісховищі
S:  Цей твір у  Вікіджерелах

«Чорний кіт» — оповідання Едгара Аллана По. Вперше було опубліковане 19 серпня 1843 року у виданні The Saturday Evening Post.

Це аналіз свідомості людини, що страждає через відчуття провини. В обох цих оповіданнях убивця ретельно приховує свій злочин і вважає себе невразливим, але врешті-решт ламається і виказує себе[3].

Сюжет[ред. | ред. код]

Історія побудована як оповідь від першої особи, очевидця подій. Оповідач говорить нам, що з дитинства любив тварин. Він і його дружина мають багато домашніх улюбленців, зокрема великого чорного кота на прізвисько Плутон. Кіт і оповідач були дуже прив'язані один до одного, поки останній не став зловживати алкоголем. Однієї ночі, повернувшись додому у стані алкогольного сп'яніння, він вважає, що кіт уникає його. Після того як оповідач намагається схопити Плутона, той кусає його і в нападі люті оповідач хапає складний ніж із кишені та б'є ним в око котові.

З цього моменту кіт так само походжав по хаті, але тільки-но господар наближався, тікав. Спершу оповідач гірко жалкував, що істота, яка так колись його любила, тепер не приховувала своєї ненависті. Та невдовзі це почуття поступилося місцем роздратуванню. Одного дня чоловік повісив кота на дереві, де той помер. Тієї ж ночі будинок загадково загорівся, змусивши оповідача, його дружину і слуг тікати.

Наступного дня оповідач повертається на руїни свого будинку, де бачить одну вцілілу стіну з відбитком повішеного на мотузці величезного кота. Спочатку це лякає чоловіка, але той потім вирішує, що, мабуть, хтось кинув у вікно мертвого кота, щоб розбудити його, і починає сумувати за Плутоном. Через деякий час він бачить схожого кота у таверні, який відрізняється від Плутона лише білою латкою на грудях. Оповідач бере цього кота додому, але скоро починає ненавидіти цю істоту, навіть боятися її. Одного дня чоловік і його дружина були у підвалі, кіт випадково потрапляє під ноги господаря, який ледь не падає зі сходів. У нападі люті оповідач намагається зарубати сокирою кота, але дружина зупиняє його і сама стає жертвою жорстокості чоловіка. Щоб приховати сліди злочину оповідач робить нішу в стіні підвалу, куди замуровує тіло жінки. Кіт же, якого він намагався вбити, зник, і чоловік не помітив, куди саме. Зникненням жінки цікавиться поліція, її чоловіка підозрюють у вбивстві, але той впевнений, що жодних доказів його вини немає.

В останній день слідства оповідач супроводжує поліцію в підвал. Вони, як і раніше, нічого не знаходять. Потім повністю впевнений у своїй безпеці оповідач коментує міцність будівлі й стукає по стіні, в якій він замурував тіло дружини. Звук плачу наповнює кімнату. Стривожені поліцейські зносять стіну і знаходять труп дружини, на голові якої, до жаху оповідача, верещить чорний кіт. Вбивця підсумовує: «Я ж бо замурував те чудовисько в кам'яній могилі».

Історія публікації[ред. | ред. код]

Оповідання «Чорний кіт» вперше опубліковано 19 серпня 1843 року у виданні The Saturday Evening Post, що тоді мало назву United States Saturday Post.[4] Читачі відразу ж схвально прийняли історію, була навіть створена пародія «Привид сірого пуголовка».[5]

Аналіз[ред. | ред. код]

Як і оповідач в оповіданні «Серце виказало», оповідач у «Чорному коті» навряд чи при здоровому глузді. На початку розповіді він говорить, що «зовсім зійшов з розуму», якщо він очікує, що читач повірить у його божевільну історію.[6]

Адаптації[ред. | ред. код]

  • У 1910-1911 роках художник-футурист Джино Северіні намалював «Чорну кішку», безпосередньо відсилаючи до оповідання По.
  • Universal Pictures зняла два фільми під назвою «Чорна кішка»: один у 1934 році з Білої Лугоші та Борисом Карлоффом у головних ролях, а інший – у 1941 році з Лугоші та Безілом Ретбоуном у головних ролях. Обидва фільми стверджували, що були «навіяні» історією По, але жоден із них не має жодного відношення до оповідання, окрім присутності чорної кішки. Однак елементи історії По були використані у фільмі 1934 року «Маніяк».
  • «Чорний кіт» був адаптований у вигляді семисторінкового коміксу в Yellowjack Comics #1 (1944).
  • У 1966 році була випущена версія «Чорної кішки» Гарольда Хоффмана, заснована на оповіданні По, з Робертом Фростом, Робін Бейкер та Седі Френч у головних ролях.
  • У 1970 році чеський письменник Людвік Вацулик зробив багато посилань на «Спуск у вир», а також на «Чорну кішку» у своєму романі «Морські свинки»
  • У 1972 році історія По була адаптована в італійському горор-фільмі про джалло «Ваш порок — це замкнена кімната, і тільки у мене є ключ» режисера Серджіо Мартіно з Едвігою Фенек, Анітою Стріндберг і Луїджі Пістіллі в головних ролях.
  • 1973 року Джеймс Стюарт записав аудіокнижку «Чорної кішки» для радіо BBC.
  • Фільм сценариста і режисера Лучіо Фульчі 1981 «Чорна кішка» багато в чому заснований на оповіданні По.
  • У фільмі 1990 року у «Два злих ока» представлені дві казки По: «Факти у справі М. Вальдемара» та «Чорний кіт». Перший був написаний і поставлений Джорджем А. Ромеро, а другий був написаний та поставлений Даріо Ардженто. У цій версії Харві Кейтель відіграє головну роль.
  • У 1997 році збірка робіт По була випущена на подвійному компакт-диску під назвою «Закрито через сказ», і різні знаменитості зачитували оповідання. «Чорну кішку» прочитала виконавиця — авангардистка Діаманда Галас.
  • Комікс Ahoy Comics 2020 року «Нюхач крові № 1» Едгара Аллана По включає стилізацію оповідання Пола Корнелла і Рассела Брауна під назвою «Чорна кішка — собака». Як випливає з назви, кішка замінена собакою, яка також розповідає історію. Однак він відмовляється бачити свого господаря в поганому світлі та зовсім не усвідомлює ненависті чи провини цієї людини.
Цей розділ статті ще не написано. Ви можете допомогти проєкту, написавши його.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Baym, Nina (2012). The Norton Anthology of American Literature, 8th Edition, Volume B: 1820-1865. New York City: Norton. с. 695.
  2. ↑ Е. А. По. Чорний кіт: Оповідання. К.: Дніпро, 2001. 368 с.
  3. ↑ Meyers, Jeffrey (1992). Edgar Allan Poe: his life and legacy. New York City: Charles Scribner's Sons. с. 137. ISBN 0-8154-1038-7. OCLC 44413785.
  4. ↑ Quinn, Arthur Hobson (1998). Edgar Allan Poe: a critical biography. Baltimore: Johns Hopkins University Press. с. 394. ISBN 0-8018-5730-9. OCLC 37300554.
  5. ↑ Sova, Dawn B. (2001). Edgar Allan Poe, A to Z: the essential reference to his life and work. New York City: Facts on File. с. 28. ISBN 0-8160-4161-X. OCLC 44885229.
  6. ↑ Cleman, John (2002). Irresistible Impulses: Edgar Allan Poe and the Insanity Defense. У Гарольд Блум (ред.). Edgar Allan Poe. New York City: Chelsea House Publishers. с. 73. ISBN 0-7910-6173-6. OCLC 48176842.

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Чорний кіт (оповідання)
Вірші
Едгар Аллан По
Едгар Аллан По
Оповідання
Есеї
П'єси
Збірки
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Чорний_кіт_(оповідання)&oldid=41824495