Четверта битва при Ізонцо

Дата:	10 листопада 1915 — 2 грудня 1915
Місце:	річка Соча, західніше Словенії
Результат:	тактична перемога Австро-Угорщини

Четверта битва при Ізонцо
	Італійського фронту Першої світової війни
	11 битв при Ізонцо (червень 1915 — вересень 1917); 11 битв при Ізонцо (червень 1915 — вересень 1917)
	Координати: 45°58′09″ пн. ш. 13°36′39″ сх. д. / 45.969166670027775012° пн. ш. 13.61111111002777641° сх. д.
Дата:	10 листопада 1915 — 2 грудня 1915
Місце:	річка Соча, західніше Словенії
Результат:	тактична перемога Австро-Угорщини
Сторони
Королівство Італія	Австро-Угорщина
Командувачі
Луїджі Кадорна; Емануель Філіберто; П'єтро Фругоні;	Франц Конрад фон Гетцендорф; Світозар Бороєвич; Євген Австрійський;
Військові сили
370 батальйонів; 1374 гармати;	155 батальйонів; 626 гармат;
Втрати
загальні - 48 500; загиблих - 7 000; поранених - 34 000; пропалих безвісти - 7 500;	загальні - 46 900; загиблих - 4 000; поранених - 17 000; пропалих безвісти - 25 900;

Четверта битва при Ізонцо (10 листопада 1915 — 2 грудня 1915) — невдала спроба італійських військ прорвати австро-угорський фронт біля річки Ізонцо під час Першої світової війни.

Театр бойових дій[ред. | ред. код]

Докладніше: Битви біля Ізонцо

Вирішальні зіткнення відбулись у районі міста Гориця та на плато Красу, хоча наступ вівся по всьому фронті річки Ізонцо, довжиною 90 км.

Мета італійського командування[ред. | ред. код]

Восени 1915 р., коли французький наступ у Шампані зазнав невдачі, російські армії було відкинено на 400 км на схід від Варшави, а сербські війська було погромлено німцями та болгарами, італійське командування вирішило завдати удару по австро-угорцях. Планувалося прорвати австрійську позиційну оборону та захопити важливі стратегічні пункти Подгору, Ославію, Монте Сеї-Бусі та Монте Сан-Мікеле. Головна мета — захоплення міста Гориця, тому головні сили італійської Ізонцської групи армій було спрямовано на цей пункт.

Австрійське командування з урахуванням того, що значна частина військ знаходилася на Східному фронті, продовжувало дотримувалося стратегії оборони. Особливо важливим був вважався район річки Ізонцо, де було облаштовано укріплені рубежі в районі Тольміно та Гориці.

Хронологія битви[ред. | ред. код]

I фаза (10—13 листопада) — італійські атаки по всьому фронту від р. Пьява до Адріатичного моря
II фаза (14—15 листопада) — боротьба за плато Доберто на півночі
III фаза (18—22 листопада) — спроба прориву австрійського фронту та наступ на місто Гориця
IV фаза (24 листопада — 2 грудня) — продовження італійських атак по всьому фронту.

Усі італійські атаки було відбито і після настання холодів начальник штабу Верховного командування генерал-лейтенант Луїджі Кадорна зупиняє наступ.

Сили сторін[ред. | ред. код]

Італійська армія

Ізонцька група армій:

2 армія (генерал П'єтро Фругоні), дислокувалась в районі Монте Крн
3 армія(генерал Емануелє-Філіберто, герцог д'Аоста), дислокувалась в районі Гориці.

Загальний склад

370 батальйонів (піхотні формації, альпійські стрільці, берсальєри, сапери)
Артилерія — 1374 гармати

Австро-угорська армія

Південно-Західний фронт (генерал-полковник ерцгерцог Євгеній Австрійський)

5-та армія (генерал-полковник Світозар Бороєвич)

Загальний склад

155 батальйонів (піхотні формації, сапери, єгері, ландвер, угорський гонвед, боснійські частини)
Артилерія — 626 гармат

Хід битви[ред. | ред. код]

Бої 10—13 листопада[ред. | ред. код]

Бої починаються з масованої артилерійської підготовки італійців. Після чого вони починають атаки у районах Монте Санто, Монте Сан-Габріелє та селища Загора. Хоча 10 листопада італійцям вдалося зайняти частину Загори, але вже 11 листопада їх було витіснено звідти. Подальші італійські атаки не мали результатів. Так само безрезультатно завершився наступ на селище Ославія та Монте Сабатіно.

Бої 14—15 листопада[ред. | ред. код]

14 листопада під прикриттям артилерії італійці повели наступ на Монте Сан-Мікелє, захопивши ворожі траншеї. Але внаслідок австрійської контратаки їх було вибито з захоплених позицій. 15 листопада спроба охоплення австрійських позицій також зазнала цілковитої невдачі.

Бої 18—22 листопада[ред. | ред. код]

18 листопада 1915 р. італійці обстріляли Горицю з важких гармат, перед цим скинувши з літака листівки, де мешканцям пропонувалося залишити місто. 2-а італійська армія, почавши наступ на Горицю, змогла захопити холмисту територію навколо Ославії та Сан-Флоріано-дель-Коліо з видом на Ізонцо та місто Гориця. 3-а італійська армія, охопивши решту фронту до моря, розпочала серію кривавих атак, які не мали жодного результату. Наприклад, гора Сей-Бусі, п'ять разів була атакованою італійськими військами, але безрезультатно.

Бої 24 листопада — 2 грудня[ред. | ред. код]

Інтенсивність бойових дій посилилась на кінець листопада, коли плацдарм Толміна (італійською: Толміно) зазнав потужних обстрілів з обох боків, також були неодноразові спроби італійців утвердитись на вершинах Монте Сан-Мікеле та Монте Сан-Мартіно, втім, безрезультатно. Вже на початку грудня бойові дії звелись до малих сутичок, на відміну від масованих фронтальних наступів, що були характерними для початку битви. Єдиним італійським успіхом було захоплення частини селища Ославія.

Припинення військових операцій[ред. | ред. код]

Неоголошене перемир'я настало разом з першим великими холодами у горах Красу, через перешкоди з постачанням військові дії було призупинено. Проблеми з постачанням з обох боків були пов'язані з ідеєю про 1915 рік як рік бліцкригу, тому підготовки до тривалої позиційної війни проведено не було. Бойові дії відновились у березні 1915 р. (П'ята битва при Ізонцо).

Українці у четвертій битві при Ізонцо[ред. | ред. код]

Починаючи з 24 листопада у битві брав участь 85-й Мараморосько-Угочанський піхотний полк австрійського війська, третину якого складали українці з Закарпаття. Під час боїв 3-й окремий батальйон полку вів важкі бої з італійцями на горі Мерзлий Верх (Юлійські Альпи). Також у цих боях брав участь окремий батальйон 66-го Унгварського піхотного полку, до якого теж мобілізовувались українці^[1]).

Підсумки битви[ред. | ред. код]

Італійцям не вдалося досягнути перемоги. Австро-угорське військо продовжувало утримувати усі важливі стратегічні пункти — Роверето, Трієнт, Тоблах, Тарвіз, Горицю та Трієст^[2]). Місто Гориця було перетворено на руїну.

Причини невдач італійського наступу були наступними :

Італійське військо поступалось австрійському у матеріально-технічному забезпеченні;
Слабка оперативно-тактична підготовка офіцерського складу;;
Відсутність розробленої теорії та методів бойових дій в умовах гірського театру військових дій
Слабке артилерійське забезпечення наступу італійських військ та відсутність взаємодії артилерії з піхотою;
Неузгодженість наступальних дій^[2]).

Водночас австрійське командування, через значні втрати, запрохало військової допомоги у Німеччини, що на той час дотримувалась нейтралітету в італійських відносинах. Пізніше це стало причиною вступу Німеччини у війну проти Італії. Загалом, жодного впливу на хід війни ця битва не мала.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

↑ Фатула Ю. Закарпатці у першій світовій війні. Фронт на Ізонцо [Архівовано 17 січня 2018 у Wayback Machine.]
↑ ^а ^б История Первой мировой войны 1914—1918 гг. / под редакцией И. И. Ростунова. — Т. 2. — С. 82.

Література[ред. | ред. код]

Виллари Л. Война на итальянском фронте 1915—1918 гг. — М.: Государственно военное издательство Наркомата Обороны Союза ССР, 1936. — 208 с
Зайончковский А. М. Первая мировая война. — СПб.: Полигон, 2000. — 880 с.
Залесский К. Кто был кто в Первой мировой войне. — М.: АСТ, 2003. — 894 с.
История Первой мировой войны 1914—1918 гг. / под редакцией И. И. Ростунова. — в 2 томах. — М.: Наука, 1975.
Лиддел Гарт Б. 1914. Правда о Первой мировой. — М.: Эксмо, 2009. — 480 с.
Jung Peter, Pavlovic Darko. The Austro-Hungarian Forces in World War I (I) 1914–16. — Man-at-Arms 392. — Oxford: Osprey publishing, 2003.
Hickey Mikhael. The First World War(4): The Mediterranean Front 1914—1923. — Essential Histories 23. — Oxford: Osprey Publishing, 2003.
Marzetti Paolo. La Guerra Italo-Austriaca 1915—1918. — Parma, 1991.
Nicolle David. The Italian Army of World War I. — Oxford: Osprey Publishing, 2003.
Österreich-Ungarns letzter Krieg 1914—1918. Band I—VII. Wien: Verlag der Militärwissenschaftlichen Mitteilungen, 1930—1939.
Tommasi G. Brigata Sassari. Note di guerra. — Roma: Tipografia sociale, 1925.