Чередниченко Дмитро Семенович

Чередниченко Дмитро Семенович
Народився	30 листопада 1935; с. Межиріч, Канівський район, Черкаська область
Помер	20 серпня 2021 (85 років)
Громадянство	Україна
Національність	українець
Діяльність	письменник, поет, перекладач, літературний редактор, педагог, мистецтвознавець
Галузь	література, поезія, редагування, педагогіка, мистецтвознавство і перекладацтво[d]
Знання мов	українська
Членство	Національна спілка письменників України
Нагороди	Почесна Грамота Президії Верховної Ради Литовської РСР 1988; Відмінник народної освіти України 1988; Премія імені Павла Чубинського 1992; Премія імені Максима Рильського 1994; Премія імені Івана Огієнка 1996; Орден Великого князя Литовського Ґедімінаса ІІІ ступеня 1996; Премія Литовсько-Українського культурного Фонду імені Тараса Шевченка 1999, 2006; Лицарський хрест «За заслуги перед Литвою» 2003; Премія Всеукраїнського культурно-наукового фонду Т. Г. Шевченка 2006; Медаль Всеукраїнського педагогічного товариства імені Г. Ващенка 2006; Премія імені Лесі Українки 2009; Літературно-мистецька премія імені Олени Пчілки 2015; Почесна відзнака Української православної церкви Київського патріархату «Георгія Переможця» ІІ ст.; Премія «Благовіст» 2018;
	; ; ;

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Чередниченко.

Дмитро́ Семе́нович Чередниче́нко (30 листопада 1935, с. Межиріч, Канівський район, Черкаська область — 20 серпня 2021) — український письменник, поет, літературний редактор, педагог, мистецтвознавець. Член Національної спілки письменників України (1979). Перекладач литовської літератури.

Біографія[ред. | ред. код]

Після закінчення Межиріцької середньої школи (1953) закінчив Київський педагогічний інститут імені М. О. Горького (1957), вчителював на Канівщині й Васильківщині (1957—1963), працював на журналістській та видавничій роботі (1963—1982).

Яскравий представник «тихої лірики».

Учасник діалектологічної експедиції в село Салтикову-Дівицю Куликівського району Чернігівської області (керівник Ф. Т. Жилко, 1955) та першої української антропологічної експедиції по Україні, Молдові, Білорусі та Росії (керівник В. Д. Дяченко, 1956), а також міжнародних конференцій з питань національної символіки, літератури й мистецтва.

З 1991 по 2002 редагував українознавчий часопис для українського шкільництва «Жива вода». З лютого 1992 року керує літературним об'єднанням «Радосинь».

Помер 20 серпня 2021 року на вісімдесят шостому році життя. (Про це у Facebook повідомила його дочка, письменниця Оляна Рута). ^[4].

Творчість[ред. | ред. код]

Автор поетичних книжок:

«Отава» (1966),
«Межиріч» (1974),
«Золоті струни» (1981),
«Сад» (1983),
«Рось» (1985),
«Доброю любов'ю» (1986),
«Неопалима колиска» (трилогія, 1987),
«Брама» (1991),
«Родень» (1995),
«Наші стежки додому» (2000),
«Батиха» (2002),
«Нáвистка» (2004),
«П'ятерик» (2005), Автор науково-популярного видання «Павло Чубинський» (2005); книжок для дітей:
«Щедринець» (1968),
«Чебрики» (1970),
«Білий Чаїч» (1973),
«Мандри Жолудя» (1973),
«У країні майстрів» (1974),
«Ковзанка» (1978),
«Ми будуємо дім» (1980),
«Жар-півень» (1985),
«Священна діброва» (1995),
«Гарна моя казочка?» (1998),
«Доторки» ISBN 9780463151679 (2018).

Також автор повісті «Вишневий острів. Три повісті для дітей» (2001), «Камінь-дерево» (2003), збірки казок, притч та оповідок «Летюча ящірка» (2003), поетичних «Ми ходили в зоосад» (2004), «Колискова для котика» (2004), «Горобець-хвастунець» (2005), «Котячий календар» (2006), повісті-казки «Хлопчик Горіхове Зерня і Лісовичка» (2007), книжки віршів, казок, притч та оповідань у серії «Хрестоматія школяра» — «Мандри Жолудя» (2007), поетичної збірки «Ластівки над Россю і над Німаном» (2010), книжок для дітей «Чого Волошка запишалася» (2012), «Коник коникові — брат», «Княжий краєвид із Лисої гори» (ISBN 978-966-136-401-0).

Автор педагогічних творів:

українського букваря «Материнка» (1992);
шкільних читанок «Ластівка», «Біла хата», «Писанка» (1992), «Зелена неділя» (1993),
«Короткого біографічного довідника» авторів цього букваря й читанок (під спільним псевдонімом Оксана Верес — разом із Галиною Кирпою);
тритомної читанки-хрестоматії для дошкілля «Український садочок» (1997—1998, спільно з Галиною Кирпою),
тритомної хрестоматії світової літератури для початкової школи «Світ від А до Я» (спільно з Галиною Кирпою, 2007));
антології поезії української діаспори «Листок з вирію» (спільно з Галиною Кирпою — книга перша, 2001; книга друга, 2002);
українського букваря-читанки «Соколик. Український буквар для першокласників» (Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2014).

Перекладацька діяльність[ред. | ред. код]

Переклади з білоруської[ред. | ред. код]

Максим Богданович;
Якуб Колас;
Сергій Понізник;
О. Рязанов;
І. Колесник;
Я. Сіпаков;
Василь Вітка;
В. Сидоренко;

Переклади з латиської[ред. | ред. код]

Переклади з литовської[ред. | ред. код]

Найбільше в Україні перекладав з литовської:

Мартінас Вайнілайтіс («Мій янтарик», 1980);
Юстінас Марцінкявічюс («Поезії», 1981);
Альфонсас Малдоніс («Бурштин і троянди», 1984);
Марцеліюс Мартінайтіс («У світлі серця», 1985);
низка авторів в антології литовської поезії (1985, упорядкував разом із М. Карчяускасом);
Ю. Някрошюс («Чотири слова», 1990);
Крістіонас Донелайтіс (поема «Літа», 1989);
Вітаутас Бубніс (роман «Час долі», 1986);
Вінцас Міколайтіс-Путінас («Повстанці», 2002);
Алдона Пуйшіте (п'єса «Чорна королівна», 1993);
С. Шалтяніс;
Л. Яцинявічюс «Полювання на вогонь» («Балада про Моніку», 1988);
Ю. Ґрушас («Геркус Мантас», 2002);
Ю. Апутіс (триптих новел «Зелена звивина часу», 2004);
книги литовських народних казок «Чарівний перстень» (2006);
тетралогія В. Рачицкаса для дітей («Пригоди капчика», 2007; «Нові пригоди, або Капчик-2»; «Перший любовний лист, або Капчик-3»; «Давні знайомі, або Капчик-4»);
Вітаутас Ландсбергіс (повісті «Мишка Зіта», 2009; «Любов коня Домінікаса», 2011);
Й. Авіжюс («Пригоди та походеньки Барда», 2009);
В. Рачицкас («Її ім'я — Ніппа», «Ніппа хоче додому» та «Ніппа дома»; «Хлопчаки танцюють брейк»);
Я. Чюрльоніте («Спогади про Чюрльоніса»);
М. Мартінайтіс («Кукутісові балади»);
Едуардас Межелайтіс;
П. Шірвіс;
Юлія Жемайте;
Костас Кубілінскас;
В. Бложе;
Альбінас Бярнотас;
Робертас Кятуракіс;
Йонас Стрєлкунас;
Б. Балтрушайтіте;
С. Ґяда;
А. Мікута;
М. Карчяускас;
А. Жукаускас;
В. Реймеріс;
В. Мозурюнас;
Ю. Юшкайтіс;
В. Шульцайте;
В. Рудокас;
В. Пальчинскайте;
В. Каралюс;
Няріма Нарута;
Майроніс;
К. Брадунас;
К. Шимоніс;
К. Марукас;
П. Машьотас;
К. Борута;
Й. Ліняускас;
А. Зурба;
Б. Вілімайте;
К. Сакалаускас-Ванаґеліс;
В. Петкявічюса;
П. Цвірка;
З. Ґеле;
Вайжґантас;
Я. Дяґутіте;
Й. Мікелінскас;
А. Дабульскіс;
Й. Білюнас;
В. Креве;
Р. Садаускас;
А. Льобіте;
Р. Скучайте;
Р. Кашаускас;
Л. Шимкуте;
В. Бразюнас;
А. А. Йонінас;
Д. Пранцкєтіте;
Г. Алексас;
Б. Йонушкайте;
Д. Собецкіс;
П. Пуките;
В. Ґедґаудаса;
Д. Чяпаускайте;
Л. Жутауте («Кіка-Міка і Гном, що в усьому любить лад», ISBN 978-617-07-0476-4);

Переклади з монгольської[ред. | ред. код]

Д. Мягмар;
Ж. Лхагва;
Рінчен;
Явухулан;

Переклади з російської[ред. | ред. код]

М. Гончаров («Кораблики», 1979);
В. Берестов («Де чаєчка живе?», 1983, «Веселе літо», 2008);

Переклади зі словацької[ред. | ред. код]

народні казки в антології «Співуча липка» (1981);
«Брати Місяці» (1981);
«Словацькі народні казки» (1982, 1990);

Переклади з чеської[ред. | ред. код]

А. Сантарова «Од вівторка до суботи» (1996);
Я. Неруда;
Я. Пельц;
В. Стухла;
Ю. Доланський;
Я. Скацел;
Б. Ржіґа;
Я. Сайферт;
Й. Чапек;
О. Секора;
Я. Гербен;
К. Ербен;
Е. Петішка;
Ф. Тенчік;
М. Флоріан;
О. Сироватка.

Літературознавство[ред. | ред. код]

Автор досліджень про Павла Чубинського, Степана Васильченка, Василя Сухомлинського, Кирила Стеценка, Михайла Кипу, Леоніда Полтаву, Ганну Черінь, Олексу Кобця, рід Симиренків, національну символіку; розвідок про українських та литовських письменників, художників, педагогів, про українсько-литовські літературні взаємини.

Упорядкував антологію літературного об'єднання «Радосинь» (2004), альманах творів членів об'єднання «Радосинь» для дітей «Сонячна Мальвія»(2005, 2007), у серії «Золота бібліотека» уклав збірку творів Степана Васильченка.

Друкувався у Литві, Білорусі, Латвії, Польщі, Чехії, Словаччині, Болгарії, Азербайджані, Монголії, США, Канаді. Твори перекладалися литовською, латиською, білоруською, російською, азербайджанською, болгарською, польською, монгольською мовами.

Примітки[ред. | ред. код]

↑ ^а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж Czech National Authority Database
d:Track:Q13550863
↑ Указ Святійшого Патріарха Київського і всієї Русі-України від 6 грудня 2017 року № 12/050
↑ НСПУ оголосила лауреатів премії «Благовіст»
↑ Помер відомий український письменник Дмитро Чередниченко. Архів оригіналу за 21 серпня 2021. Процитовано 21 серпня 2021.

Джерела[ред. | ред. код]

Помер письменник і перекладач Дмитро Чередниченко [Архівовано 21 серпня 2021 у Wayback Machine.]// Укрінформ, 21.08.2021

Посилання[ред. | ред. код]

Чередниченко Дмитро Семенович // Шевченківська енциклопедія : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — Т. 6: Т—Я. — С. 731.
«Радосинь» // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 301-302.
Дмитро Чередниченко: «Творчий учитель завжди виховує творців»
Добра та лагідна сила творів Дмитра Чередниченка [Архівовано 10 березня 2022 у Wayback Machine.]
Панізьнік С. Перакладчык з Рыцарскім крыжам (біл.)
Мовчун А. Залюблений у світ литовської дитини [Архівовано 13 лютого 2019 у Wayback Machine.]
Дмитро Чередниченко // Письменники України: Біобібліографічний довідник / Упоряд. В. П. Павловська, Л. Ф. Бубнова, Л. М. Сіренко. — К.: Укр. письменник, 2006. — С. 450.
Дмитро Чередниченко [Архівовано 13 вересня 2016 у Wayback Machine.]
Чередниченко Дмитро [Архівовано 30 січня 2013 у Wayback Machine.]
Чередниченко Дмитро [Архівовано 18 січня 2013 у Wayback Machine.]
Чередниченко Дмитро [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
Програма Українського радіо «Екслібрис» про книжку «Княжий краєвид з Лисої гори» Дмитра Чередниченка

[<span_class="wikidata_cite_citetype_Q856638_citetype_Q1982918_citetype_Q36524"_data-entity-id="Q13550863">Czech_National_Authority_Database<span_class="wef_low_priority_links"></span></span><div_style="display:none">[[d:Track:Q13550863]]</div>-1] а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж Czech National Authority Database
d:Track:Q13550863

[2] Указ Святійшого Патріарха Київського і всієї Русі-України від 6 грудня 2017 року № 12/050

[3] НСПУ оголосила лауреатів премії «Благовіст»

[4] Помер відомий український письменник Дмитро Чередниченко. Архів оригіналу за 21 серпня 2021. Процитовано 21 серпня 2021.

[1]

[2]

[3]

[4]

Чередниченко Дмитро Семенович

Народився	30 листопада 1935(1935-11-30) с. Межиріч, Канівський район, Черкаська область
Помер	20 серпня 2021(2021-08-20) (85 років)
Громадянство	Україна
Національність	українець
Діяльність	письменник, поет, перекладач, літературний редактор, педагог, мистецтвознавець
Галузь	література^[1], поезія^[1], редагування^[1], педагогіка^[1], мистецтвознавство^[1] і перекладацтво^[d]^[1]
Знання мов	українська^[1]
Членство	Національна спілка письменників України
Нагороди	Почесна Грамота Президії Верховної Ради Литовської РСР 1988 Відмінник народної освіти України 1988 Премія імені Павла Чубинського 1992 Премія імені Максима Рильського 1994 Премія імені Івана Огієнка 1996 Орден Великого князя Литовського Ґедімінаса ІІІ ступеня 1996 Премія Литовсько-Українського культурного Фонду імені Тараса Шевченка 1999, 2006 Лицарський хрест «За заслуги перед Литвою» 2003 Премія Всеукраїнського культурно-наукового фонду Т. Г. Шевченка 2006 Медаль Всеукраїнського педагогічного товариства імені Г. Ващенка 2006 Премія імені Лесі Українки 2009 Літературно-мистецька премія імені Олени Пчілки 2015 Почесна відзнака Української православної церкви Київського патріархату «Георгія Переможця» ІІ ст.^[2] Премія «Благовіст» 2018^[3]