Цай Інвень

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Цай.
Цай Інвень
кит. 蔡英文
Прапор
Прапор
 7-а Президент Республіки Китай
20 травня 2016 — 20 травня 2024
Прем'єр-міністр: Лінь Цюань
Лай Цінде
Су Чженьчан
Чень Цзяньжень
Попередник: Ма Їнцзю
Наступник: Лай Цінде
 
Народження: 31 серпня 1956(1956-08-31)[1][2][3] (67 років)
Чжуншань, Тайбей, Тайвань
Країна: Тайвань
Освіта: Taipei Municipal Changan Elementary Schoold (1965), Bei'an Junior High Schoold (1971), Taipei Municipal Zhongshan Girls High Schoold (1974), Національний університет Тайваню (1978), Cornell Law Schoold (1980) і Лондонська школа економіки та політичних наук (1984)[4]
Партія: Демократична прогресивна партія
Батько: Tsai Chieh-shengd
Автограф:
Нагороди:
Орден Белізу Орден Франсіско Морасана Grand Cross of the National Order of Honor and Merit орден Хосе Матіаса Дельгадо Орден Кетцаля Орден Сент-Крістофер і Невіс Order of the Five Volcanoes

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Цай Інвень (кит. трад. 蔡英文, піньїнь: Cài Yīngwén, акад. Цай Їнвень; 31 серпня 1956, Республіка Китай) — тайванська політична діячка, Президентка Республіки Китай з 2016 року по 2024 рік. Член Демократичної прогресивної партії. Цай — перша жінка-президентка Тайваню. Обіймала посаду голови Демократичної прогресивної партії (ДПП) з 2020 до 2022 року, а також у 2008—2012 р. та у 2014—2018 рр.

Цай вивчала право та міжнародну торгівлю, а згодом стала професоркою права в юридичній школі університету Сучжоу та Національному університеті Ченчі, здобула ступінь бакалавра права в Національному університеті Тайваню, ступінь магістра права в юридичній школі Корнелла. Пізніше вона вивчала право у Лондонській школі економіки та політичних наук і здобула ступінь доктора філософії на юридичному факультеті Лондонського університету у 1993 р., без партійної приналежності вона була призначена на низку урядових посад, включаючи участь у торгових переговорах у справах СОТ, тодішнім правлячим Гомінданом і була однією з головних розробниць спеціальних державних доктрин щодо відносин між державами тодішнього президента Лі Денхуей.

Після того, як президент від ДПП Чень Шуйбянь обійняв посаду у 2000 році, Цай працювала міністеркою Ради з питань материка протягом усього першого терміну Чена як позапартійна. Вона приєдналася до ДПП у 2004 році і короткочасно працювала повноправною членом Законодавчого юаня. З цього часу вона була призначена віцепрем'єр-міністеркою під керівництвом прем'єр-міністра Су Чженьчан до масової відставки уряду у 2007 році. Вона була обрана і взяла на себе керівництво ДПП у 2008 році після поразки її партії на президентських виборах 2008 року. Вона подала у відставку з посади голови після програшу президентських виборів 2012 року.

Цай балотувалася на посаду міського голови Нового Тайбею на муніципальних виборах у листопаді 2010 року, але поступилася колишньому віцепрем'єру Еріку Чу. У квітні 2011 року Цай стала першим кандидатом у президенти однієї з найбільших партій в історії Китайської Республіки після того, як із невеликим відривом перемогла свого колишнього керівника Су Чженьчана. Її значно випередив чинний кандидат від Гоміндану Ма Їнцзю на 5-х прямих президентських виборах у 2012 році, але обрана впевнено через чотири роки на шостих прямих президентських виборах у 2016 році. Цай є другим президентом від Демократичної прогресивної партії. Вона є першим президентом, який ніколи не обіймала обрану виконавчу посаду до того, як був головою держави, а такаож першим президентом, який не був раніше міським головою Тайбею. Цай було переобрано президентом зі збільшеною часткою голосів на президентських виборах 2020 року.[5]

Цай увійшла до списку 100 найвпливовіших людей 2020 року журналу Time magazine's 100[6].

Життєпис[ред. | ред. код]

Цай народилась в Меморіальній лікарні Маккея в районі Чжуншань (Тайбей, Тайвань)[7][8] 31 серпня 1956 року[9]. Була наймолодшою з 11 дітей .[10][11][12] Її батько, Цай К'є Шен (1918—2006), був бізнесменом, який керував автосервісом,[13] а мати Чан Чін-Фонг (1925—2018) — домогосподаркою. Навчалась у муніципальній середній школі для дівчат міста Чжуншань у Тайбеї[14]. Вона вивчала право за порадою батька.[15]

В 1978 закінчила юридичний коледж Національного тайваньського університету.

В 1980 здобула ступень магістра в юридичній школі Корнелльського університету.

В 1984 в Лондонській школі економіки здобула ступень доктора філософії (PhD) з права[16][17]..

Після повернення з Лондону викладала право в університетах Тайбея.

В 1990-х стала учасником переговорів з приводу вступу Тайваню до СОТ. При екс-президенті Лі Ден Хуей (1996—2000) була радницею з безпеки в Раді національної безпеки Тайваню.

З травня 2000 по травень 2004 була міністром уряду зі зв'язків з материковим Китаєм.

У 2004 вступила до лав Демократичної прогресивної партії (ДПП).

З грудня 2004 по січень 2006 — депутат Законодавчого Юаня. У січні 2006 призначена віцепрем'єркою Китайської Республіки, у травні 2007 разом з усім кабінетом прем'єра Су Чженьчан подала у відставку.

20 травня 2008 обрана головою ДПП. Стала кандидатом ДПП на президентських виборах 2012 року.

У 2012 програла президентські вибори, отримавши 45,6 % голосів, і пішла з посади голови партії.

У травні 2014 знову обрана головою партії.

Демократична прогресивна партія[ред. | ред. код]

Перший термін: 2008—2012[ред. | ред. код]

Цай як лідер ДПП брала участь у мітингу, організованому ДПП у 2008 році

Цай обійняла посаду 20 травня 2008 року, того ж дня, коли Ма Їнцзю був інавгурований на посаді президента. За її словами, ДПП працюватиме над поглибленням тайванського руху за локалізацію, захищаючи соціальну справедливість. Вона критикувала Ма за те, що він згадав про більш тісні відносини між протоками, але нічого про суверенітет і національну безпеку Тайваню[18].

Цай поставила під сумнів позицію Ма щодо суверенного статусу Тайваню. Ма підкреслив важливість так званого Консенсусу 1992 року. Цай критикувала уряд Ма за те, що він не відповідає на її запитання[19].

25 квітня 2010 р. Цай взяла участь у телевізійних дебатах проти президента та голови Гоміндану Ма Їнцзю щодо запропонованої торгової угоди — Рамкової угоди про економічне співробітництво (ECFA); в той час як президент Ма вважав, що ECFA збільшить експорт Тайваню до материкового Китаю та знизить рівень безробіття, Цай заявила, що «змусить Тайвань з часом відкритися для дешевого китайського експорту», а деяким вітчизняним галузям буде завдано шкоди вторгненням материкової торгівлі. Цай також заявила, що пакт «змусить Тайвань втратити незалежність у міжпроточних відносинах і перетворитися на китайського паразита», і що Тайваню слід вести переговори з Китаєм за багатосторонньою структурою Світової організації торгівлі, яка запропонує більше торгового захисту та підкреслить чіткість статус.[20]

Під керівництвом Цай ДПП набрала обертів на виборах 2009 року після великих поразок з 2006 р. до 2008 р.[21] У 2010 році вона була переобрана головою ДПП.

У травні 2010 року Цай зробила суперечливу заяву, стверджуючи, що Китайська Республіка є «урядом у вигнанні», що не є вихідцем з Тайваню[22], однак 8 жовтня 2011 року, за два дні до святкування 100-річчя Свята двох десяток Цай змінила свою заяву.[22][23]

Цай подала у відставку з посади голови ДПП, програвши на президентських виборах у 2012 році чинному президенту Ма Їнцзю.[24]

Другий термін: 2014—2018[ред. | ред. код]

15 березня 2014 року Цай заявила, що знову буде балотуватися на посаду голови партії ДПП проти чинного Су Чженьчана та Френка Ся.[25] Однак і Су, і Ся взяли участь у виборах після студентського руху «Соняшник». Цай перемогла заступника комісара округу Гаосюн Куо Тай-ліна на 79 676 голосів[26][27].

Цай привела ДПП до історичної перемоги на місцевих виборах, що відбулись 29 листопада 2014 року, на яких партія забезпечила керівництво 13 з 22 муніципалітетів та округів Тайваню. Приголомшлива перемога ДПП на виборах зміцнила позиції Цай у партії та поставила її на перше місце у президентських виборах 2016 року; вона оголосила про свою другу заявку на посаду Президента 15 лютого 2015 р.[28] 16 січня 2016 року вона переконливо перемогла на виборах, набравши 56,12 % голосів, обійшовши свого опонента Еріка Чу, який набрав 31,07 % голосів.[29]

24 листопада 2018 року вона подала у відставку з посади лідера Демократичної прогресивної партії та відмовилася від відставки прем'єр-міністра Лай Цінде після великої поразки на місцевих виборах[30].

Третій термін: 2020—2022[ред. | ред. код]

Цай відновила керівництво Демократичною прогресивною партією з Чо Юнг-Тай 20 травня 2020 року, коли вона була інавгурована на другий президентський термін[31][32].

26 листопада 2022 року подала у відставку з посади лідера партії після поразки на місцевих виборах[33][34].

Політичні погляди[ред. | ред. код]

Відносини Тайваню з Китаєм[ред. | ред. код]

Виступає за незалежність острова і проголошення Тайванської республіки[35]. Цай Інвень виступає з жорсткою критикою поточного зближення з КНР. При цьому, у питанні подальшого економічного розвитку вона говорить про дві досить суперечливі з точки зору материкового Китаю речі. З одного боку, Цай Інвень хотіла б утримати статус-кво в економічному аспекті співпраці з КНР. Проте вона заявляла про необхідність вступу до транстихоокеанського партнерства під егідою США, які спочатку навіть не планували запрошувати Китай в цей торговий «клуб». Тому вступ до ТТП означало б для Тайваню різке погіршення відносин з КНР[36].

Сполучені Штати Америки[ред. | ред. код]

Президент Цай Інвень зустрілась з республіканською делегацією Сенату США на чолі з Джоном Маккейном, 5 червня 2016
Президент Тайваню Цай Інвень зустрічається з Маккейном, який є лідером делегації Сенату США, 5 червня 2016

Цай підтримує міцні та стабільні відносини між Тайванем та США. На початку грудня 2016 року Цай провела телефонний дзвінок з новообраним президентом Дональдом Трампом. Це був перший випадок, коли президент Тайваню розмовляв з обраним президентом США з 1979. Потім вона зазначила, що не відбулося великих «змін у політиці».[37]

Міжпроточні відносини[ред. | ред. код]

Член Палати представників Японії Кейдзі Фуруя та президент Цай, 20 травня 2016 року

Традиційна позиція ДПП у питанні міжпроточних відносин полягає в тому, що Китайська Республіка, широко відома під назвою Тайвань, вже є незалежною державою, що управляє територіями Цзіньмень, Мацу, Пенгху і островом Тайвань, що робить офіційну проголошення незалежності непотрібним. Хоча Цай ніколи і не відходила принципово від партійної лінії, її особистий підхід до цього питання є нюансом і змінюється.

Під час президентського виборчого циклу 2012 року Цай сказала, що вона не погоджується з Консенсусом 1992 року як основою для переговорів між Тайванем і материковою частиною Китаю, що такий консенсус послужив лише підкріпленням «єдиного китайського принципу» і що «такого консенсусу не існує» оскільки більшість тайванської громадськості не обов'язково погоджується з цим консенсусом. Вона вважала, що слід проводити широкі консультації на всіх рівнях тайванського суспільства, щоб визначити основу, на якій можна просувати переговори з Пекіном, який називають «тайванським консенсусом». Під час виборчого циклу 2016 року Цай була помітно поміркованішою, зробивши «підтримання існуючого стану» центральним елементом партійної політики. Вона пообіцяла працювати в рамках керівних рамок Китайської Республіки, крім того, щоб зберегти прогрес, досягнутий у міжпротокових відносинах попередніми урядами, одночасно зберігаючи «свободу і демократію» для жителів Тайваню.[38]

Цай вірить у важливість економічних і торгових зв'язків з материковим Китаєм, але публічно висловилась проти Рамкової угоди про економічне співробітництво (ECFA), пільгової торгової угоди, яка посилила економічні зв'язки між Тайванем і материковим Китаєм. Як правило, вона підтримує диверсифікацію економічних партнерів Тайваню.

У відповідь на смерть китайського лауреата Нобелівської премії миру Лю Сяобо, який помер, перебуваючи під вартою уряду, Цай просила комуністичний уряд «виявити впевненість у політичній реформі, щоб китайці могли користуватися даними Богом правами, свободи та демократії».[39]

Цай звинуватила армію тролів Комуністичної партії Китаю у розповсюдженні фальшивих новин через соціальні мережі, щоб впливати на виборців та підтримувати кандидатів, які симпатичніше ставляться до Пекіна напередодні місцевих виборів у Тайвані 2018 року[40][41][42].

У січні 2019 року Сі Цзіньпін, генеральний секретар Комуністичної партії Китаю, оголосив відкритий лист на Тайвань, пропонуючи формулу єдиної країни — двох систем для можливого об'єднання. Цай відповіла Сі в промові в січні 2019 року, заявивши, що Тайвань відкидає «одну країну, дві системи» і що, оскільки Пекін прирівнює Консенсус 1992 року до «однієї країни, дві системи», Тайвань також відкидає Консенсус 1992 року[43].

Цай висловила свою солідарність із протестуючими в Гонконгу, зазначивши, що тайванська демократія заробляється важко, її потрібно охороняти та відновлювати. Пообіцявши, що поки вона буде президентом Тайваню, вона ніколи не прийме «одну країну, дві системи», Цай говорила про постійне і швидке погіршення демократії Гонконгу протягом 20 років[44].

Цай та президент Маршаллових островів Гільда Гайн у жовтні 2017 року

Внутрішня політика[ред. | ред. код]

Цай традиційно підтримує неблагополучні групи в суспільстві, включаючи бідних, жінок та дітей, тайванських аборигенів та ЛГБТ-групи. Вона виступає за урядові заходи щодо зменшення безробіття, запровадження стимулів для підприємництва серед молоді, розширення державного житла та державну підтримку догляду за дітьми. Вона підтримує прозорість уряду та більш розсудливий та дисциплінований фіскальний менеджмент.

Китайська військова академія, 16 червня 2016 р
Цай відвідує альма-матер, середню школу для дівчат Чжуншань у Тайбеї, червень 2016 р.

Цай виступала за безпартійність президента Законодавчого Юаня, збільшення кількості «широких» місць у законодавчій владі, розширення участі всіх політичних партій та груп інтересів. Вона підтримує попереджувальне відновлення шкоди, заподіяної тайванським корінним групам, а також дії уряду під час інциденту 28 лютого та під час фази білого терору. Вона також закликала до деполяризації тайванської політики та виступає за більш відкритий та консенсусний підхід до вирішення питань та прийняття законодавства[45].

ЛГБТ-права[ред. | ред. код]

Цай підтримує права ЛГБТ і схвалила одностатеві шлюби, які мають бути легалізовані на Тайвані. 21 серпня 2015 року, що є фестивалем Qixi, вона випустила передвиборче відео, в якому з'явилися три актори одностатевих пар.[46][47] 31 жовтня 2015 року, коли в Тайбеї відбувся найбільший в Азії гей-парад, Цай висловила свою підтримку одностатевим шлюбам[48]. Вона опублікувала 15-секундне відео на своїй сторінці у Facebook, в якому сказано: «Я Цай Інг-Вень і підтримую рівність у шлюбі» та «Нехай кожен може вільно любити і шукати щастя».[49][50] Однак під час президентства Цай затягнула процес легалізації одностатевих шлюбів через опозицію консервативних та релігійних груп.

Президентські кампанії[ред. | ред. код]

2012 рік[ред. | ред. код]

11 березня 2011 року Цай офіційно оголосила про свою кандидатуру в президенти від Демократичної прогресивної партії[51]. 27 квітня 2011 року Цай стала першою жінкою-кандидатом у президенти у Тайвані після того, як вона з невеликим відривом перемогла колишнього прем'єр-міністра Су Чженьчана у загальнонаціональному телефонному опитуванні (понад 15 000 опитувань), яке служило первинною інформацією[52]. Цай виступила проти чинного президента Гоміндана Ма Їнцзю та Джеймса Сунга з Народної першої партії на 5-х прямих президентських виборах, що відбулися 14 січня 2012 р.[53] Набравши 45 % голосів виборців, вона визнала поразку президенту Ма на міжнародній прес-конференції, відмовившись від посади голови ДПП[54].

2016 рік[ред. | ред. код]

Передвиборчий штаб Цай у 2016 році
Президент Цай і президент Парагваю Гораціо Картс у Тайвані, 20 травня 2016 року

15 лютого 2015 року Цай офіційно зареєструвалась на виборах кандидата в президенти від Демократичної прогресивної партії.[55] Хоча Лай Цінде і Су Чженьчан розглядалися як ймовірні опоненти,[56] Цай була єдиним кандидатом, який балотувався у виборчій партії, і ДПП офіційно висунув її кандидатом у президенти 15 квітня.[57][58]

Влітку 2015 року Цай здійснила візит до Сполучених Штатів і зустрілась з низкою американських політиків, включаючи сенаторів Джона Маккейна та Джека Ріда.[59] У своїй промові, звертаючись до тайванської діаспори на східному узбережжі Сполучених Штатів, Цай продемонструвала готовність співпрацювати з наростаючою коаліцією Третьої партії на Тайвані на майбутніх загальних виборах[60]. 14 листопада кампанія Цай оголосила, що вона обрала Чень Чень-єна кандидатом у віцепрезиденти від ДПП[61]. 16 січня 2016 року Цай перемогла на президентських виборах у свого опонента Еріка Чу з перевагою в 25,04 %.[29] Цай була інавгурована на посаді президента 20 травня 2016 року.

Після обрання Цай була названа однією із «100 найвпливовіших людей» у випуску журналу TIME за 2 травня 2016 р.[62]

2020 рік[ред. | ред. код]

Президент Цай взяла участь у роботі 108-ї групи відповідальних за боротьбу з наркотиками у червні 2019 року
Президент Цай під час пандемії COVID-19 на Тайвані

19 лютого 2019 року Цай заявила в інтерв'ю CNN, що буде балотуватися на переобрання на посаду президента в 2020 році[63][64]. 21 березня 2019 року вона зареєструвалась для участі в президентських виборах Демократичної прогресивної партії.[65] Цай перемогла Лай Цінде на первинному рівні, і Демократична прогресивна партія висунула її кандидатом на президентські вибори 2020 року 19 червня 2019 року.[66][67]

Президентство[ред. | ред. код]

15 квітня 2015 висунута кандидатом у президенти від ДПП[68]. 16 січня 2016 за результатами президентських виборів на Тайвані здобула переконливу перемогу, набравши 56,28 відсотка голосів, і стала першою жінкою-президентом Тайваню. Її головний суперник — Ерік Чу, він же Чжу Лілунь, що йшов на вибори від партії «Гоміндан», отримав 31,04 відсотка. У промові після оголошення результатів Цай Інвень висловила надію на зміцнення відносин зі Сполученими Штатами, заявивши в той же час, що не має наміру рвати зв'язки з материковим Китаєм. Крім того, Цай закликала дотримуватися принципу свободи судноплавства в Південно-Китайському морі.

В інавгураційній промові на своєму першому терміні Цай заявила про цілі політики, такі як пенсійна реформа, довгостроковий догляд за людьми похилого віку, перехідна юстиція та судова реформа. Вона окреслила економічну політику диверсифікації за допомогою Нової політики на південь, а також пріоритети інноваційних галузей. Що стосується політики міжконтинентальної протоки, вона визнала консенсус 1992 року, не погодившись на нього, і закликала до подальшого діалогу між транзитними протоками[69].

У своєму другому інавгураційному виступі Цай окреслила свої основні цілі на другому терміні, включаючи запровадження системи народних засідателів, зниження віку для голосування з 20 до 18 та створення комісії з прав людини під контролем Юаня. Вона також окреслила свою економічну політику, яка включала перехід від виробничої до високотехнологічної промисловості, з акцентом на існуючі галузі напівпровідників та інформаційно-комунікаційних технологій, кібербезпеку, біотехнології та охорону здоров'я, вітчизняне виробництво військової техніки, зелену енергетику та стратегічно важливі галузі. Вона запропонувала цілі оборонної реформи, включаючи зосередження уваги на асиметричній війні, підтримці військового резервного складу та реформах в управлінні, щоб відобразити демократичне суспільство. Що стосується транзитних питань, вона чітко відкинула модель однієї країни, дві системи, запропоновану Пекіном, і висловила бажання обом сторонам мирно співіснувати[70].

Оборонна політика[ред. | ред. код]

За часів адміністрації Цай військові витрати на Тайвані зросли відносно ВВП. Бюджет оборони був встановлений на рівні 327 млрд тайванських доларів на 2018 р. та 346 млрд доларів на 2019 рік[71]. Бюджет оборони в 2020 р. був встановлений на рівні 411 млрд дол.[72][73] Адміністрація також зосередила увагу на оборонній самодостатності та розвитку корінних галузей промисловості, таких як підводні човни[74] та ракети[75] . Кореневий реактивний тренажер AIDC T-5 Brave Eagle, розробку якого розпочали в 2017 році, успішно провів свій перший випробувальний політ у 2020 році[76] . 29 червня 2020 року Цай оголосила про заходи щодо зміцнення військових резервів Тайваню, включаючи присвоєння їм тієї ж бойової зброї, що і активним військовослужбовцям, та синхронізацію мобілізації[77]. Перший вітчизняний швидкий мінний корабель був доставлений 4 серпня 2020 року[78].

Енергетична політика[ред. | ред. код]

Адміністрація Цай заявила, що до 2025 року мета постачання електроенергії складе 20 % з відновлюваних джерел енергії, 30 % з вугілля та 50 % з скрапленого природного газу[79].

Зелена енергія[ред. | ред. код]

Законопроєкти під егідою ініціативи «Інфраструктура, що спрямована на перспективу» використовуються для фінансування ініціатив із зеленої енергетики. Адміністрація планує встановити 1000 вітрових турбін на суші та в морі[80] і уклала контракт з Ерстедом з Данії на встановлення 900 МВт потужності, а енергоблок Німеччини — на 1 ГВт.[81] Перша берегова вітрова електростанція на Тайвані, Formosa I, що складається з 22 вітрових турбін, які, як очікується, вироблятимуть 128 МВт енергії, планується розпочати в кінці 2019 року[82]. Уряд також придбав 520 МВт сонячної потужності в 2017 році і більше 1 ГВт в 2018 році; загальна потужність становила 2,8 ГВт на кінець 2018 року, при цьому уряд планує запустити додаткові 1,5 ГВт сонячної енергії в 2019 році і 2,2 ГВт в 2020 році[83].

Розпад Taipower[ред. | ред. код]

Уряд затвердив зміни до Закону про електроенергетику 20 жовтня 2016 року, щоб розбити державну монополію Taipower на дочірні компанії та додатково лібералізувати енергетичний сектор, дозволивши компаніям продавати електроенергію користувачам безпосередньо, а не продавати через Taipower. Зокрема, слід розділити відділи виробництва та розподілу Taipower. Серед заявлених мотивацій лібералізації було передбачити можливість безпосереднього придбання зеленої енергії споживачами[84]. План також включав контроль за викидами, створення регуляторного органу, норму обов'язкових резервів (відмова від стартових компаній із зеленої енергетики) та заходи щодо стабілізації цін[85][86]. План зустрівся з протестами працівників Taipower.[87]

Атомна енергія[ред. | ред. код]

Цай проводила агітацію щодо обіцянки зробити Тайвань без ядерної енергії до 2025 року, що було кодифіковано в закон 11 січня 2017 року шляхом внесення змін до Закону про електроенергію.[86] Енергетичне відключення через не пов'язану з цим операційну помилку змусило деяких поставити під сумнів поступове припинення ядерної діяльності.[88] За результатами референдуму 2018 року це положення було скасовано 7 травня 2019 р.[89] Тим не менше, адміністрація дотримується мети поступового припинення використання атомної енергії[90][91].

Перспективна інфраструктура[ред. | ред. код]

5 липня 2017 року перший законопроєкт про розвиток інфраструктури прийняв законодавчий юань. Законопроєкт забезпечив 420 мільярдів доларів США за останні 4 роки на інфраструктурні проєкти в інфраструктурі залізниці, інфраструктуру водопостачання, заходи боротьби з повенями та зелену енергію, розвиток талантів, міську та сільську інфраструктуру, цифрову інфраструктуру та безпеку харчових продуктів.[92][93][94] Інші проєкти включають поліпшення безпеки дорожнього руху та естетики, орієнтовані на місцевість індустріальні парки, бази відпочинку, велосипедні доріжки та центри комунального обслуговування для довготривалого догляду.[95][96]

Судова реформа[ред. | ред. код]

Адміністрація Цай запропонувала систему народних засідателів за зразком Японії над системою присяжних, запропонованою Партією нової влади.[97] Закон про громадянських суддів був прийнятий 22 липня 2020 року, запровадивши систему народних засідателів із трьома професійними суддями разом із шістьма засідателями. Закон повинен набути чинності в 2023 році[98].

Трудова реформа[ред. | ред. код]

1 січня 2017 року вступив у дію змінений Закон про трудові норми[99], який був прийнятий 6 грудня 2016 року законодавчим органом[100] took effect.[101]. Поправки передбачали, за деякими винятками, 40-годинний п'ятиденний робочий тиждень з одним днем ​​обов'язкового відпочинку та одним гнучким днем ​​відпочинку. У гнучкий день відпочинку працівники можуть працювати за понаднормову роботу, а день обов'язкового відпочинку гарантував, що працівники не можуть працювати більше шести днів поспіль. Поправки також зменшили кількість національних свят з 19 до 12, скасувавши День молоді, День вчителів, День рецесії, День народження Чан Кайши, День народження Сунь Ятсена, День Конституції та наступний за Новим роком день[102]. До внесення змін, Закон про трудові норми передбачав максимум 84 години роботи за будь-який даний 14-денний період[103]. Ці поправки зустріли протести з боку трудових груп, які виступили проти скорочення національних свят і вимагали, щоб робота в дні гнучкого відпочинку на додаток до оплати за надурочний час призводила до компенсаційних днів відпусток[104].

Після набрання чинності поправки критикували за їх недостатню гнучкість, що призвело до чистого зменшення загальної заробітної плати та зростання вартості життя, а також за надто складну схему розрахунку оплати за надурочний час, що призвело адміністрацію до подальшого перегляду Праці Закон про стандарти.[105] 1 березня 2018 року набрав чинності другий перегляд Закону про трудові норми.[106] Ці зміни пом'якшили попередні правила, встановивши два дні обов'язкового відпочинку на кожен 14-денний період, а не один день обов'язкового відпочинку на кожні 7-денний період, тобто працівники могли працювати 12 днів поспіль. Ці зміни також спростили формулу оплати понаднормових робіт.[107][108] Ревізії були зустрінуті протестами та голодуваннями робочих груп.[109]

Пенсійна реформа[ред. | ред. код]

Міжнародні спостерігачі відзначають, що пенсійна система Тайваню мала відбутися до 2030 року для державних службовців та до 2020 року для військових.[110][111][112] Пенсійна реформа була прийнята двома окремими законопроєктами, один стосувався державних службовців та шкільних вчителів 27 червня 2017 року[110], а інший стосувався ветеранів війська 20 червня 2018 року. 1 липня 2018 року пенсійна реформа набула чинності. Після виходу на пенсію державні службовці мають право вибору між тим, отримувати пенсії щомісячно з урахуванням пільгової процентної ставки або одноразово. Згідно з реформами, попередня пільгова відсоткова ставка для тих, хто обирав щомісячні внески, буде поступово знижуватися з 18 % до 0 % протягом 30 місяців. Державні службовці, які вибрали одноразову суму, мали б знизити процентні ставки з 18 % до 6 % протягом 6 років. За оцінками, реформи торкнуться 63 000 військових ветеранів, 130 000 державних службовців та 140 000 шкільних вчителів. Реформи одночасно встановлювали мінімальну щомісячну пенсію для шкільних вчителів та державних службовців у розмірі NT$32,160 (US$1,085) на місяць, а для військових ветеранів — 38 990 нових тайванських доларів на місяць.[113] Реформи також підняли мінімальний вік виходу на пенсію до 60 з 55 років, збільшуючи його на 1 рік, поки пенсійний вік не досягне 65 років[110][114] . Незважаючи на те, що реформи зустріли протести урядових пенсіонерів та ветеранів,[115] опитування показали, що більшість тайванців задоволені результатами пенсійної реформи[116][117][118] . Після судового оскарження Гоміндан Конституційний суд визнав більшу частину пенсійної реформи конституційною, одночасно скасувавши пункти щодо призупинення пенсій пенсіонерам, які пізніше влаштувалися на роботу в приватному секторі[119][120].

Національні мови[ред. | ред. код]

Адміністрація Цай вжила заходів, щоб зберегти мови, які стикаються з кризою успадкування, і поставити їх на більш рівноправні основи з мандаринською. Раніше єдиною національною мовою була мандарин; під час її управління національні мови Тайваню зрештою були розширені, включаючи мандарин, тайванський хоккіен, хакка, 16 корінних формосанських мов, тайванську мову жестів та діалект Мацзу Східного Міну, на якому розмовляли на островах Мацзу.

Закон про розвиток мов корінних народів набув чинності 14 червня 2017 року, визначивши 16 корінних мов формосанців національними мовами[121]. 29 грудня 2017 року хакка стала національною мовою шляхом внесення змін до Основного закону Хакки.[122] 25 грудня 2018 року широкий Закон про розвиток національних мов ухвалив законодавчий орган, створивши послуги мовлення для кожної національної мови Тайваню, гарантуючи доступ до державних послуг кожною мовою та запровадивши курси виборних мов у початкових школах.[123] Закон також спрямовував уряд працювати з громадськими групами для створення типових орфографій для кожної національної мови та розробки плану збереження та пожвавлення мов, що перебувають під загрозою. Крім того, він автоматично визначив у статті 3[124] всі мови всіх етнічних груп на Тайвані національними мовами[125] , тим самим відкривши шлях тайванському Хоккієну, тайванській жестовій мові та діалекту Мацзу стати національними мовами.

15 серпня 2019 року уряд вніс зміни до Правил застосування Закону про паспорти, щоб дозволити використання в паспортах романізації імен будь-якою національною мовою (хакка, хокло або мови корінних народів)[126].

Нова політика на південь[ред. | ред. код]

Нова політика, спрямована на південь, була розпочата 5 вересня 2016 р. з метою зробити Тайвань менш залежним від материкового Китаю та поліпшити співпрацю Тайваню з іншими країнами.[127] До 18 країн, спрямованих на посилення співпраці, спрямована нова політика на південь: Таїланд, Індонезія, Філіппіни, Малайзія, Сінгапур, Бруней, В'єтнам, М'янма, Камбоджа, Лаос, Індія, Пакистан, Бангладеш, Непал, Шрі-Ланка, Бутан, Австралія та Нова Зеландія.[128] Політика визначала сфери співпраці у торгівлі, технологіях, сільському господарстві, медицині, освіті та туризмі. У середині 2019 року уряд Тайваню оголосив, що з моменту реалізації політики двостороння торгівля між Тайванем і цільовими країнами зросла на 22 %, тоді як інвестиції цільових країн зросли на 60 %. Крім того, кількість медичних пацієнтів з цільових країн зросла на 50 %, кількість відвідувачів зросла на 58 %, а кількість студентів — на 52 %.[129] Під час пандемії COVID-19 Тайвань пожертвував 1 мільйон масок країнам, на які поширюється політика Нового Півдня.[130]

ЛГБТ[ред. | ред. код]

24 травня 2017 року Конституційний суд постановив, що конституційне право на рівність та свободу шлюбу гарантує одностатевим парам право на шлюб згідно з Конституцією Китайської Республіки. Постанова (Судова інтерпретація юанів № 748) дала законодавчому юаню два роки, щоб привести закони про шлюб у відповідність, після чого реєстрація таких шлюбів набула чинності автоматично[131][132]. Після винесення рішення прогрес у впровадженні закону про одностатеві шлюби був повільним через бездіяльність уряду та сильний спротив деяких консервативних людей та християнських груп[133] У листопаді 2018 року тайванський електорат пройшов референдуми, щоб не допустити визнання одностатевих шлюбів у Цивільному кодексі та обмежити викладання питань ЛГБТ. Уряд відповів, підтвердивши, що рішення Суду буде виконано, і що референдуми не можуть підтримувати закони, що суперечать Конституції.[134]

20 лютого 2019 року законопроєкт під назвою Закон про імплементацію J.Y. Інтерпретація № 748 був випущений. Законопроєкт передбачає надання одностатевим подружнім парам майже всіх прав, що надаються гетеросексуальним подружнім парам згідно з Цивільним кодексом, за винятком того, що він дозволяє лише усиновлення дитини, генетично пов'язаної з однією з них[135] . Виконавчий юань передав його наступного дня, відправивши його до законодавчого юаня для швидкого розгляду.[136] Законопроєкт був прийнятий 17 травня[137] , підписаний Президентом 22 травня і набрав чинності 24 травня 2019 року (останній день, можливий за рішенням Суду).[138]

Правосуддя перехідного періоду та незаконно отримані активи[ред. | ред. код]

Закон про сприяння перехідній справедливості був прийнятий Законодавчим Юанем 5 грудня 2017 року. Закон прагнув виправити несправедливість, здійснену авторитарним урядом Гоміндану Китайської Республіки щодо Тайваню, і з цією метою було створено Комісія з питань правосуддя розслідує дії, вжиті з 15 серпня 1945 року, дати передачі Jewel Voice Broadcast, до 6 листопада 1992 року, коли президент Лі Денхуей зняв Тимчасові положення проти комуністичного повстання для провінції Фуцзянь, Китайська Республіка, закінчуючи період мобілізації.[139][140] Цей період часу, зокрема, включає інцидент 28 лютого, а також Білий терор. Основні цілі комітету включають: зробити політичні архіви більш доступними, вилучити авторитарні символи, виправити судову несправедливість та підготувати звіт про історію періоду, який окреслює кроки для подальшого сприяння справедливості в перехідний період..[141] Наразі комісія звільнила політичних злочинців від епохи воєнного стану, дала рекомендації щодо вилучення авторитарних символів та розсекретила урядові документи епохи воєнного стану.

У липні був прийнятий Закон, що стосується поводження з незаконним майном, здійсненим політичними партіями та їх приєднаними організаціями, а Веллінгтон Ку, один з головних авторів Закону, був призначений головою комітету в серпні[142][143]. Після створення комітету КМТ наполягав на тому, що його незаконно та неконституційно переслідували, а розслідування — це політичне полювання на відьом[144][145]. Однак правляча Демократична прогресивна партія (ДПП) стверджувала, що засоби необхідні для досягнення справедливості на перехідному періоді та вирівнювання умов для всіх політичних партій.[145] Наразі комітет визначив, що Китайський молодіжний корпус, Центральний кінофільм, Національна жіноча ліга та Телерадіомовна корпорація Китаю були організаціями, пов'язаними з KMT, або заморозили їх активи, або наказали позбавити їх права.[146][147][148][149][150]

Політичні заяви[ред. | ред. код]

28.10.2021 року, Цай Інвень підтвердила присутність американських військ на тайванській землі — мова йде про військових інструкторів.[151]

Особисте життя[ред. | ред. код]

Дідусь Цай по батьківській лінії за походженням субетнічної групи Хакка з видатної родини у прибережному містечку Фаншань, Пінгтунг. Тоді як її бабуся з Шизі, Пінгтунг походила з народності тайванських аборигенів Пайвань[152][153] . Батько Цай, Цай К'є Шен, займався ремонтом автомобілів[154]. Мати Цай, Чанг Чін-фон, була останньою з чотирьох коханок її батька. Вона наймолодша з 11 дітей свого батька, серед них троє рідних братів і сестер; вона також має зведеного брата по материнській лінії[155].

Цай незаміжня і не має дітей. Є першим неодруженим президентом Тайваню. Вона також є першим президентом з субетнічної групи Хакка, так і з аборигенів Пайвань[156].

Відомо, що Цай любить котів. Має дві кішки, яких кличе «Подумай, подумай» та «Ах Цай». Вони були помітними в її передвиборчій кампанії.[157] У жовтні 2016 року вона прийняла трьох собак-поводирів — Белла, Банні та Мару[158].

Згідно з традиційною китайською практикою, ім'я Цай мало б бути 蔡 瀛 文, оскільки її покоління називається 瀛 (yíng), а не 英 (yīng)[159]. Однак її батько вважав, що у першого занадто багато ударів, щоб дівчинку так звали, тому її назвали 英文, що можна окремо перекласти окремими частинами як «героїчна» та «література; культура».[159]

Нагороди та відзнаки[ред. | ред. код]

За час президенства Цай Інвень була нагороджена:[160]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Pletcher K. Encyclopædia Britannica
  2. ↑ Енциклопедія Брокгауз
  3. ↑ Munzinger Personen
  4. ↑ 蔡英文博論指導老師超大咖　英國政府顧問！比爾蓋茲曾發文悼念 — 2019.
  5. ↑ Rebuking China, Taiwan Votes To Reelect President Tsai Ing-wen. NPR.org (англ.). Архів оригіналу за 23 грудня 2021. Процитовано 12 січня 2020.
  6. ↑ Tsai Ing-wen: The 100 Most Influential People of 2020. Time. Архів оригіналу за 12 листопада 2021. Процитовано 23 вересня 2020.
  7. ↑ 感謝支持 蔡現身長老教會年會 - 焦點 - 自由時報電子報. 自由電子報 (zh-Hant-TW) . 29 квітня 2011. Архів оригіналу за 30 грудня 2019. Процитовано 25 січня 2020.
  8. ↑ Must-know facts about Taiwan's presidential candidates. Asia Times. 17 грудня 2015. Архів оригіналу за 21 січня 2016. Процитовано 21 січня 2016.
  9. ↑ About Democratic Progressive Party presidential candidate Tsai Ing-wen. Taiwan News. 23 вересня 2015. Архів оригіналу за 26 січня 2016. Процитовано 21 січня 2016.
  10. ↑ Yeh, Sophia; Chang, S.C. (14 березня 2016). Tsai Ing-wen's brothers vow they will avoid conflicts of interests. Central News Agency. Архів оригіналу за 15 березня 2016. Процитовано 14 березня 2016.
  11. ↑ Vanderklippe, Nathan (15 січня 2016). Tsai Ing-wen: Taiwan's quiet revolutionary. The Globe and Mail. Архів оригіналу за 15 січня 2016. Процитовано 21 січня 2016.
  12. ↑ Li, Xueying (16 січня 2015). Democratic Progressive Party's Tsai Ing-wen becomes Taiwan's first woman president. Straits Times. Архів оригіналу за 21 січня 2016. Процитовано 21 січня 2016.
  13. ↑ President Tsai. Office of the President of the Republic of China (Taiwan). Архів оригіналу за 31 березня 2018. Процитовано 1 грудня 2018.
  14. ↑ 蔡英文回母校中山女高 勉学妹温柔有企图心. news.stnn.cc (zh-hans) . 2 червня 2016. Архів оригіналу за 29 вересня 2017. Процитовано 11 вересня 2016.
  15. ↑ Chen, Hsin-yi (July 2012). A Woman of Many Parts: Tsai Ing-wen. Taiwan Panorama. Архів оригіналу за 19 вересня 2015. Процитовано 21 січня 2016.
  16. ↑ Legislators: Tsai, Ing-Wen (англ.). The Legislative Yuan of Republic of China. Архів оригіналу за 14 серпня 2007. Процитовано 1 лютого 2010.
  17. ↑ The Team – Chairperson: Dr. Tsai, Ing-wen (англ.). Democratic Progressive Party. Архів оригіналу за 30 жовтня 2013. Процитовано 1 лютого 2010.
  18. ↑ New DPP chief bothered by what Ma did not say (Пресреліз). Taipei Times. 22 травня 2008. Архів оригіналу за 29 травня 2008. Процитовано 22 травня 2008.
  19. ↑ Tsai rejects independence criticism (Пресреліз). Taipei Times. 4 червня 2008. Архів оригіналу за 6 червня 2008. Процитовано 3 червня 2008.
  20. ↑ Taiwan president and opposition debate China deal (Пресреліз). Bloomberg BusinessWeek. 25 квітня 2010. Архів оригіналу за 28 квітня 2010. Процитовано 25 квітня 2010.
  21. ↑ Taiwan: DPP sweeps both seats in legislative by-elections – Taiwan News Online. Архів оригіналу за 26 квітня 2016. Процитовано 29 березня 2011.
  22. ↑ а б 10 October 2011, KMT blasts Tsai Ing-wen for flip-flop on R.O.C. [Архівовано 24 вересня 2015 у Wayback Machine.], Taiwan News
  23. ↑ 10 October 2011, DPP chair attends flag-raising ceremony in southern Taiwan [Архівовано 21 січня 2012 у Wayback Machine.], Focus Taiwan News
  24. ↑ "Tsai steps down as DPP chair after election defeat" Focus Taiwan News Channel. Retrieved 2012.01.14. Архів оригіналу за 21 січня 2012. Процитовано 14 січня 2012.
  25. ↑ Taiwan's Tsai Ing-wen announces bid for DPP chair. Xinhua News Agency. 15 березня 2014. Архів оригіналу за 7 April 2014. Процитовано 15 березня 2014.
  26. ↑ Wang, Chris (26 травня 2014). Tsai Ing-wen elected as DPP chair. Taipei Times. Архів оригіналу за 2 червня 2014. Процитовано 1 червня 2014.
  27. ↑ Chang, Jung-hsiang; Hsu, Elizabeth (25 травня 2014). Tsai Ing-wen wins DPP chair election (update). Central News Agency. Архів оригіналу за 5 червня 2014. Процитовано 2 червня 2014.
  28. ↑ Loa, Iok-sin (15 лютого 2015). Tsai Ing-wen declares candidacy. Taipei Times. Архів оригіналу за 14 лютого 2015. Процитовано 15 лютого 2015.
  29. ↑ а б Taiwan gets first female President as DPP sweeps election. Channel NewsAsia. Архів оригіналу за 16 січня 2016. Процитовано 16 січня 2016.
  30. ↑ Taiwan president resigns as ruling party chairwoman after election. Reuters. 24 November 2018. Архів оригіналу за 25 November 2018. Процитовано 25 November 2018.
  31. ↑ Pan, Jason (14 травня 2020). DPP chairman leaving office with ‘beautiful memories’. Taipei Times. Архів оригіналу за 20 травня 2020. Процитовано 14 травня 2020.
  32. ↑ Yeh, Su-ping; Kao, Evelyn (20 травня 2020). Tsai resumes chairmanship of DPP. Central News Agency. Архів оригіналу за 26 травня 2020. Процитовано 20 травня 2020.
  33. ↑ Taiwan president resigns as party head after election losses. Deutsche Welle (англійською) . 26 листопада 2022. Процитовано 27 листопада 2022.
  34. ↑ Президент Тайваню пішла у відставку з посади лідера партії: що трапилося. РБК-Украина (укр.). Процитовано 28 листопада 2022.
  35. ↑ На президентских выборах на Тайване победили сторонники независимости. Архів оригіналу за 18 січня 2016. Процитовано 18 січня 2016.
  36. ↑ Тайваньские выборы: напрасна ли встреча лидеров Тайваня и КНР?. Архів оригіналу за 6 грудня 2015. Процитовано 18 січня 2016.
  37. ↑ Editorial, Reuters (6 грудня 2016). Taiwan's Tsai: no major policy shifts, despite Trump call – reports. Reuters. Архів оригіналу за 19 серпня 2017. Процитовано 2 липня 2017.
  38. ↑ 蔡英文：兩岸基本原則 維持現狀. udn.com. Архів оригіналу за 23 серпня 2015. Процитовано 22 січня 2016.
  39. ↑ «World leaders call for release of Liu Xiaobo's widow [Архівовано 14 липня 2018 у Wayback Machine.]». South China Morning Post.
  40. ↑ 'Fake news' rattles Taiwan ahead of elections. Al-Jazeera. 23 листопада 2018. Архів оригіналу за 14 грудня 2018. Процитовано 14 грудня 2018.
  41. ↑ Analysis: 'Fake news' fears grip Taiwan ahead of local polls. BBC Monitoring. 21 листопада 2018. Архів оригіналу за 14 грудня 2018. Процитовано 14 грудня 2018.
  42. ↑ Fake news: How China is interfering in Taiwanese democracy and what to do about it. Taiwan News. 23 листопада 2018. Архів оригіналу за 14 грудня 2018. Процитовано 14 грудня 2018.
  43. ↑ Horton, Chris (5 січня 2019). Taiwan’s President, Defying Xi Jinping, Calls Unification Offer ‘Impossible’. The New York Times. Архів оригіналу за 4 липня 2021. Процитовано 18 січня 2019.
  44. ↑ Tsai, Lai voice support for Hong Kong extradition bill protesters. Focus Taiwan. The Central News Agency. 10 червня 2019. Архів оригіналу за 10 червня 2019. Процитовано 21 листопада 2020.
  45. ↑ 五大政治改革 – 點亮台灣 LIGHT UP TAIWAN. 點亮台灣 LIGHT UP TAIWAN. Архів оригіналу за 31 січня 2016. Процитовано 22 січня 2016.
  46. ↑ Archived copy. 點亮台灣 LIGHT UP TAIWAN. Архів оригіналу за 24 жовтня 2015. Процитовано 4 листопада 2015.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  47. ↑ WATCH: Taiwanese Presidential Candidate Celebrates Love With Same-Sex Couples | Advocate.com. www.advocate.com. 1 жовтня 2015. Архів оригіналу за 5 вересня 2015. Процитовано 4 листопада 2015.
  48. ↑ Taiwan crowds march in Asia's biggest gay pride parade. i24news. Архів оригіналу за 5 січня 2016. Процитовано 4 листопада 2015.
  49. ↑ Nearly 80,000 march in Taiwan Pride parade. Spectrum. Архів оригіналу за 5 November 2015. Процитовано 4 листопада 2015.
  50. ↑ Archived copy. www.facebook.com. Архів оригіналу за 3 лютого 2017. Процитовано 4 листопада 2015.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  51. ↑ Chao, Vincent Y. (12 березня 2011). Tsai Ing-wen officially launches presidential bid. Taipei Times. Архів оригіналу за 2 січня 2015. Процитовано 2 січня 2015.
  52. ↑ Sui, Cindy (27 квітня 2011). Taiwan's first female presidential candidate picked. BBC. Архів оригіналу за 3 грудня 2017. Процитовано 2 січня 2015.
  53. ↑ Mozur, Paul (28 квітня 2011). Taiwan Opposition Makes Its Pick. The Wall Street Journal. Архів оригіналу за 2 січня 2015. Процитовано 2 січня 2015.
  54. ↑ Wang, Chris (15 січня 2012). 2012 ELECTIONS: Tsai's defeat surprisingly large. Taipei Times. Архів оригіналу за 2 січня 2015. Процитовано 2 січня 2015.
  55. ↑ Loa, Iok-sin (16 лютого 2015). Tsai Ing-wen makes bid official. Taipei Times. Архів оригіналу за 16 лютого 2015. Процитовано 16 лютого 2015.
  56. ↑ Loa, Iok-sin (15 лютого 2015). Tsai Ing-wen declares candidacy. Taipei Times. Архів оригіналу за 3 березня 2016. Процитовано 26 травня 2016.
  57. ↑ Lu, Hsin-hui; Kao, Evelyn (14 квітня 2015). DPP to nominate chairwoman to run for president in 2016. Central News Agency. Архів оригіналу за 14 квітня 2015. Процитовано 15 квітня 2015.
  58. ↑ Yeh, Sophia; Wang, Flor (15 квітня 2015). Tsai Ing-wen to run for president as DPP's candidate. Central News Agency. Архів оригіналу за 15 квітня 2015. Процитовано 15 квітня 2015.
  59. ↑ Fuchs, Chris (7 червня 2015). Tsai Ing-wen greets about 1,000 in NYC. Taipei Times. Taipei Times. Архів оригіналу за 11 червня 2015. Процитовано 8 червня 2015.
  60. ↑ Loa, Iok-sin (7 червня 2015). Tsai signals more space for third-party hopefuls. Taipei Times. Taipei Times. Taipei Times. Архів оригіналу за 24 липня 2015. Процитовано 8 червня 2015.
  61. ↑ Chen, Chi-fon; Chen, Chi-chung; Wu, Lilian (14 листопада 2015). Academia Sinica VP confirmed as running mate of Tsai Ing-wen. Central News Agency. Архів оригіналу за 15 листопада 2015. Процитовано 15 листопада 2015.
  62. ↑ Lai, Jimmy (21 квітня 2016). Tsai Ing-wen. TIME (2 May 2016 vol 187 No 16&17). Архів оригіналу за 6 грудня 2016. Процитовано 4 грудня 2016.
  63. ↑ Chen, Christie (19 лютого 2019). President Tsai says she intends to run for re-election in 2020. Central News Agency. Архів оригіналу за 19 лютого 2019. Процитовано 19 лютого 2019.
  64. ↑ Rivers, Matt; Jiang, Steven (19 лютого 2019). Taiwan President Tsai Ing-wen will run for re-election in 2020. CNN. Архів оригіналу за 19 лютого 2019. Процитовано 19 лютого 2019.
  65. ↑ 蔡英文"不顾北京反对" 登记总统初选 (кит.). rfa.org. 21 березня 2019. Архів оригіналу за 10 березня 2021.
  66. ↑ Yeh, Su-ping; Elizabeth, Hsu (18 червня 2019). DPP to officially nominate Tsai as candidate in 2020 election. Central News Agency. Архів оригіналу за 18 червня 2019. Процитовано 19 червня 2019.
  67. ↑ Ku, Chuan; Yeh, Su-ping; Lim, Emerson (19 червня 2019). DPP formally backs Tsai Ing-wen as 2020 presidential nominee. Central News Agency. Архів оригіналу за 19 червня 2019. Процитовано 19 червня 2019.
  68. ↑ Цай Инвэнь стала кандидатом от ДПП на предстоящих выборах главы администрации Тайваня. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 18 січня 2016.
  69. ↑ Full text of President Tsai's inaugural address. Central News Agency. 20 травня 2016. Архів оригіналу за 19 травня 2020. Процитовано 20 травня 2020.
  70. ↑ Full text of Taiwan President Tsai Ing-wen's second-term inaugural address. Central News Agency. 20 травня 2020. Архів оригіналу за 25 травня 2020. Процитовано 20 травня 2020.
  71. ↑ Tsai, Chia-ling; Liu, Kuan-lin (7 жовтня 2017). Defense ministry sets preliminary 2018 budget at NT$327.8 billion. Central News Agency. Архів оригіналу за 16 жовтня 2019. Процитовано 17 жовтня 2019.
  72. ↑ Taiwan sharply boosts defense budget amid China tension. Reuters. 15 серпня 2019. Архів оригіналу за 16 жовтня 2019. Процитовано 16 жовтня 2019.
  73. ↑ Wang, Flor; You, Kai=hsiang (15 серпня 2019). 2020 national defense budget to account for 2.3 percent of GDP. Central News Agency. Архів оригіналу за 16 жовтня 2019. Процитовано 16 жовтня 2019.
  74. ↑ Shih, Hsiu-chuan (6 серпня 2018). Taiwan allocates 21.3% of proposed defense budget to indigenous arms. Central News Agency. Архів оригіналу за 16 жовтня 2019. Процитовано 16 жовтня 2019.
  75. ↑ Chung, Lawrence (23 травня 2020). Taiwan to fire up missile programme as Tsai puts focus on asymmetric warfare against mainland China. South China Morning Post. Архів оригіналу за 24 травня 2020. Процитовано 24 травня 2020.
  76. ↑ Su, Mu-chuan; Yeh, Joseph (10 червня 2020). New indigenous trainer jet conducts first test flight in Taichung. Central News Agency (Taiwan). Архів оригіналу за 10 червня 2020. Процитовано 10 червня 2020.
  77. ↑ Yu, Matt; Lim, Emerton (29 червня 2020). President announces measures to strengthen military reserves. Central News Agency (Taiwan). Архів оригіналу за 1 липня 2020. Процитовано 29 червня 2020.
  78. ↑ Chen, Yun-yu; Hsu, Elizabeth. Taiwan Navy launches first locally-built rapid mine-laying vessel. Central News Agency (Taiwan). Архів оригіналу за 6 серпня 2020. Процитовано 5 серпня 2020.
  79. ↑ Shih, Hsiu-chuan (2 серпня 2018). Returning to nuclear energy 'specious,' 'outworn': president. Central News Agency. Архів оригіналу за 21 листопада 2019. Процитовано 19 листопада 2019.
  80. ↑ Shan, Shelley (13 квітня 2017). Taichung wind plan unveiled. Taipei Times. Архів оригіналу за 17 жовтня 2019. Процитовано 17 жовтня 2019.
  81. ↑ Jacobsen, Stine (30 квітня 2018). Offshore wind power firms see Taiwan as a battleground to expand in Asia. Reuters. Архів оригіналу за 17 жовтня 2019. Процитовано 17 жовтня 2019.
  82. ↑ Swancor says that Formosa 1 wind farm plan on track. Taipei Times. 13 жовтня 2019. Архів оригіналу за 17 жовтня 2019. Процитовано 17 жовтня 2019.
  83. ↑ Lin, Sean (27 вересня 2019). Photovoltaics play increasingly vital role in renewable energy plan: premier. Taipei Times. Архів оригіналу за 17 жовтня 2019. Процитовано 17 жовтня 2019.
  84. ↑ Chen, Wei-han (21 жовтня 2016). Cabinet approves Taipower break-up. Taipei Times. Архів оригіналу за 29 жовтня 2019. Процитовано 29 жовтня 2019.
  85. ↑ Johnson, Blaine (17 жовтня 2018). Denuclearization and Diversification: Energy Security and Taiwan's Electric Grid under Transition. Global Taiwan Brief. 3 (20). Архів оригіналу за 29 жовтня 2019. Процитовано 29 жовтня 2019.
  86. ↑ а б Major Amendments to the Taiwan Electricity Act (2017). TAK ASSOCIES - ECOVIS. 15 січня 2017. Архів оригіналу за 29 жовтня 2019. Процитовано 29 жовтня 2019.
  87. ↑ Chen, Wei-han (20 вересня 2016). Taipower workers protest energy liberalization plan. Taipei Times. Архів оригіналу за 29 жовтня 2019. Процитовано 29 жовтня 2019.
  88. ↑ Chung, Lawrence (20 серпня 2017). Taiwan blackouts cast long shadow over leader's plans for nuclear-free future. South China Morning Post. Архів оригіналу за 15 грудня 2019. Процитовано 19 листопада 2019.
  89. ↑ Lin, Sean (8 травня 2019). Provision on halting nuclear power plants removed. Taipei Times. Архів оригіналу за 21 листопада 2019. Процитовано 19 листопада 2019.
  90. ↑ Lu, Hsin-hui; Kao, Evelyn. Taiwan's goal to become nuclear free remains unchanged: President Tsai. Central News Agency. Архів оригіналу за 20 листопада 2019. Процитовано 19 листопада 2019.
  91. ↑ Ferry, Timothy (12 вересня 2019). Despite Referendum, Nuclear Power Faces 2025 Deadline. Taiwan Business TOPICS. Архів оригіналу за 10 березня 2021. Процитовано 19 листопада 2019.
  92. ↑ Liu, Kuan-ting; Wang, Cheng-chung; Huang, Frances (5 липня 2017). Forward-looking infrastructure bill passed. Central News Agency. Архів оригіналу за 28 жовтня 2017. Процитовано 17 жовтня 2018.
  93. ↑ Chow, Jermyn (1 вересня 2017). Taiwan Parliament approves funds for infrastructure plan. The Straits Times. Архів оригіналу за 17 жовтня 2019. Процитовано 17 жовтня 2019.
  94. ↑ Kuo, Chia-erh (16 травня 2017). Committee passes infrastructure bill. Taipei Times. Архів оригіналу за 15 жовтня 2019. Процитовано 17 жовтня 2019.
  95. ↑ Lee, Hsin-fang; Hsiao, Sherry (30 липня 2018). NT$72.7bn infrastructure plan revealed. Taipei Times. Архів оригіналу за 15 жовтня 2019. Процитовано 17 жовтня 2019.
  96. ↑ Forward-looking infrastructure. Executive Yuan, Taiwan R.O.C. December 2011. Архів оригіналу за 10 жовтня 2019. Процитовано 17 жовтня 2019.
  97. ↑ Shan, Shelley (28 квітня 2020). Reformists criticize Judicial Yuan’s draft. Taipei Times. Архів оригіналу за 6 травня 2020. Процитовано 20 травня 2020.
  98. ↑ Wang, Yang-yu; Huang, Frances. Legislature passes citizen judge bill. Central News Agency (Taiwan). Архів оригіналу за 22 липня 2020. Процитовано 22 липня 2020.
  99. ↑ Labour Standards Act. Act of 19 липня 2019 (Chinese) .
  100. ↑ Cabinet passes labor act amendments. Taipei Times. 1 липня 2016. Архів оригіналу за 15 жовтня 2019. Процитовано 15 жовтня 2019.
  101. ↑ Chen, Christie (30 грудня 2016). Several new regulations to take effect in Taiwan on Jan. 1. Central News Agency. Архів оригіналу за 15 жовтня 2019. Процитовано 15 жовтня 2019.
  102. ↑ Maxon, Ann (5 грудня 2018). 'No need' to reinstate holidays: Cabinet. Taipei Times. Архів оригіналу за 15 жовтня 2019. Процитовано 15 жовтня 2019.
  103. ↑ Yu, Hsiao-han; Hou, Elaine (13 вересня 2016). Labor Ministry passes regulation to enforce one rest day per week. Central News Agency. Архів оригіналу за 15 жовтня 2019. Процитовано 15 жовтня 2019.
  104. ↑ Tai, Ya-chen; Hsu, Elizabeth (30 червня 2016). Cabinet approves draft bill on new work week; labour unions protest. Central News Agency. Архів оригіналу за 15 жовтня 2019. Процитовано 15 жовтня 2019.
  105. ↑ Lin, Sean (25 січня 2017). People struggling with new labor laws: survey. Taipei Times. Архів оригіналу за 15 жовтня 2019. Процитовано 15 жовтня 2019.
  106. ↑ Yu, Hsiao-han; Huang, Romulo (28 лютого 2017). New labor rules to go into effect March 1. Central News Agency. Архів оригіналу за 15 жовтня 2019. Процитовано 15 жовтня 2019.
  107. ↑ Chen, Jun-hua; Liu, Kuan-ting; Liu, Kuan-lin (11 серпня 2017). Cabinet expected to approve draft revisions to labor law amid protests. Central News Agency. Архів оригіналу за 15 жовтня 2019. Процитовано 15 жовтня 2019.
  108. ↑ Lin, Sean; Chung, Jake (11 січня 2018). Amended Labor Standards Act passed. Taipei Times. Архів оригіналу за 15 жовтня 2019. Процитовано 15 жовтня 2019.
  109. ↑ Yu, Hsiao-han; Liu, Kuan-lin (20 листопада 2017). Labor groups protest proposed labor law revisions with hunger strike. Central News Agency. Архів оригіналу за 15 жовтня 2019. Процитовано 15 жовтня 2019.
  110. ↑ а б в Taiwan cuts 18 pct interest in civil service pension reform. Reuters. 27 червня 2017. Архів оригіналу за 10 жовтня 2019. Процитовано 9 жовтня 2019.
  111. ↑ Taking on Taiwan's ruinous and partisan pension system. The Economist. 18 травня 2017. Архів оригіналу за 10 жовтня 2019. Процитовано 9 жовтня 2019.
  112. ↑ Hung, Faith; Desai, Umesh (4 січня 2017). Taiwan's military may be first casualty in pension crisis. Reuters. Архів оригіналу за 10 жовтня 2019. Процитовано 9 жовтня 2019.
  113. ↑ Hsieh, Chia-chen; Yu, Matt; Lin, Ko (30 червня 2018). New pension systems come into force Sunday. Central News Agency. Архів оригіналу за 10 жовтня 2019. Процитовано 9 жовтня 2019.
  114. ↑ Schubert, Gunter (28 липня 2017). Pension Reform Made in Taiwan. Asia Dialogue. University of Nottingham, Asia Research Institute. Архів оригіналу за 29 листопада 2020. Процитовано 21 листопада 2020.
  115. ↑ Hung, Faith (22 січня 2017). Thousands protest outside Taiwan Presidential Office over pension reform plan. Reuters. Архів оригіналу за 10 жовтня 2019. Процитовано 9 жовтня 2019.
  116. ↑ Lu, Hsin-hui; Kao, Evelyn (2 липня 2018). Most Taiwanese satisfied with pension reform outcome: poll. Central News Agency. Архів оригіналу за 10 жовтня 2019. Процитовано 9 жовтня 2019.
  117. ↑ Chen, Wei-han (24 січня 2017). Wide support for pension reform: poll. Taipei Times. Архів оригіналу за 10 жовтня 2019. Процитовано 9 жовтня 2019.
  118. ↑ Chen, Wei-han (20 липня 2017). Poll finds pension reform pushed up president's ratings. Taipei Times. Архів оригіналу за 10 жовтня 2019. Процитовано 9 жовтня 2019.
  119. ↑ Lin, Chang-chun; Hsu, Elizabeth; Chen, Christie (23 серпня 2018). Parts of pension reform laws violate Constitution: court. Central News Agency. Архів оригіналу за 30 вересня 2019. Процитовано 9 жовтня 2019.
  120. ↑ Pan, Jason; Lin, Sean (24 серпня 2019). Most pension reforms constitutional. Taipei Times. Архів оригіналу за 10 жовтня 2019. Процитовано 9 жовтня 2019.
  121. ↑ Indigenous languages development act takes effect. Taiwan Today. 15 червня 2017. Архів оригіналу за 1 березня 2020. Процитовано 10 жовтня 2019.
  122. ↑ Hakka made an official language. Taipei Times. 30 грудня 2017. Архів оригіналу за 21 листопада 2019. Процитовано 10 жовтня 2019.
  123. ↑ National languages development act passed by Legislature. Taiwan Today. 26 грудня 2018. Архів оригіналу за 17 лютого 2020. Процитовано 10 жовтня 2019.
  124. ↑ 國家語言發展法-全國法規資料庫. Архів оригіналу за 11 листопада 2020. Процитовано 22 листопада 2020.
  125. ↑ National Languages Development Act clears Legislative Yuan. Ministry of Culture. 25 грудня 2018. Архів оригіналу за 28 серпня 2020. Процитовано 10 жовтня 2019.
  126. ↑ Hou, Elaine; Lin, Ko (15 серпня 2018). Taiwan passport to allow Hoklo, Hakka, indigenous language names. Central News Agency. Архів оригіналу за 19 жовтня 2019. Процитовано 10 жовтня 2019.
  127. ↑ Lu, Yi-hsuan; Chung, Jake (1 листопада 2016). Task force to help promote the 'new southbound policy'. Taipei Times. Архів оригіналу за 1 листопада 2016. Процитовано 1 листопада 2016.
  128. ↑ New Southbound Policy Portal. Архів оригіналу за 20 червня 2018. Процитовано 20 June 2018.
  129. ↑ Liao, Yu-yang; Kao, Evelyn (30 травня 2019). President touts New Southbound Policy achievements. Central News Agency. Архів оригіналу за 5 вересня 2019. Процитовано 10 жовтня 2019.
  130. ↑ Chen, Yun-yu; Ko, Lin (7 квітня 2020). Taiwan to donate over 1 million masks to New Southbound countries. Central News Agency. Архів оригіналу за 7 квітня 2020. Процитовано 7 квітня 2020.
  131. ↑ Wu, J. R. (24 травня 2017). Taiwan court rules in favor of same-sex marriage, first in Asia. Reuters. Архів оригіналу за 18 травня 2019. Процитовано 18 травня 2019.
  132. ↑ Judicial Yuan Interpretation No. 748. Judicial Yuan. 24 травня 2017. Архів оригіналу за 25 лютого 2020. Процитовано 18 травня 2019.
  133. ↑ Summers, Hannah (24 листопада 2018). Uncertainty Grips Gay People in Taiwan as Same-Sex Marriage goes to the Vote. The Guardian. Архів оригіналу за 11 квітня 2019. Процитовано 18 травня 2019.
  134. ↑ Marriage law 'cannot contradict' ruling. Taipei Times. 30 листопада 2018. Архів оригіналу за 18 травня 2019. Процитовано 18 травня 2019.
  135. ↑ Marriage equality bill handled well. Taipei Times (Editorial). 22 лютого 2019. Архів оригіналу за 21 лютого 2019. Процитовано 22 лютого 2019.
  136. ↑ Taiwan's Cabinet passes same-sex marriage bill. Taiwan Today. 22 лютого 2019. Архів оригіналу за 24 лютого 2019. Процитовано 25 лютого 2019.
  137. ↑ Taiwan legalises same-sex marriage in first for Asia. Pink News. 17 травня 2019. Архів оригіналу за 17 травня 2019. Процитовано 17 травня 2019.
  138. ↑ Hollingsworth, Julia (17 травня 2019). Taiwan passes same-sex marriage bill, becoming first in Asia to do so. CNN. Архів оригіналу за 17 травня 2019. Процитовано 17 травня 2019.
  139. ↑ Lin, Sean (6 грудня 2017). Lawmakers pass transitional justice act. Taipei Times. Архів оригіналу за 22 вересня 2019. Процитовано 1 червня 2018.
  140. ↑ Legislature passes bill promoting transitional justice. Taiwan Today. 7 грудня 2017. Архів оригіналу за 16 квітня 2020. Процитовано 1 червня 2018.
  141. ↑ Shih, Hsiu-chuan (27 березня 2018). Veteran democracy advocate to lead transitional justice work. Central News Agency. Архів оригіналу за 23 вересня 2019. Процитовано 1 червня 2018.
  142. ↑ Koo named head of ill-gotten assets committee. China Post. 10 серпня 2016. Архів оригіналу за 14 серпня 2016. Процитовано 12 серпня 2016.
  143. ↑ Chung, Jake (26 липня 2016). Legislature approves law on ill-gotten party assets. Taipei Times. Архів оригіналу за 11 серпня 2016. Процитовано 10 серпня 2016.
  144. ↑ Yang, Chun-hui; Lin, Liang-sheng; Chung, Jake (30 жовтня 2016). Party assets committee to probe China Youth Corps. Taipei Times. Архів оригіналу за 9 вересня 2017. Процитовано 9 вересня 2017.
  145. ↑ а б Kuomintang remains Taiwan's richest party with reported assets of S$815 million. Straits Times. 17 липня 2017. Архів оригіналу за 9 вересня 2017. Процитовано 9 вересня 2017.
  146. ↑ Lee, Shu-hua; Hsu, Elizabeth (7 серпня 2018). China Youth Corps determined to be KMT-affiliated, all assets frozen. Central News Agency. Архів оригіналу за 10 жовтня 2019. Процитовано 10 жовтня 2019.
  147. ↑ Yu, Matt; Kao, Evelyn (9 жовтня 2018). Motion picture company CMPC designated as KMT affiliate. Central News Agency. Архів оригіналу за 10 жовтня 2019. Процитовано 10 жовтня 2019.
  148. ↑ Yu, Matt; Hsu, Elizabeth (19 березня 2019). National Women's League assets belong to state: ruling. Central News Agency. Архів оригіналу за 10 жовтня 2019. Процитовано 10 жовтня 2019.
  149. ↑ Yang, Chun-hui; Chung, Jake (25 вересня 2019). BCC named affiliate, told to relinquish assets. Taipei Times. Архів оригіналу за 30 вересня 2019. Процитовано 10 жовтня 2019.
  150. ↑ Wu, Po-wei; Yeh, Su-ping; Huang, Frances (24 вересня 2019). Broadcasting company ruled to be KMT affiliate; set to lose assets. Central News Agency. Архів оригіналу за 26 вересня 2019. Процитовано 10 жовтня 2019.
  151. ↑ CNN, Will Ripley, Eric Cheung and Ben Westcott. Exclusive: Taiwan's President confirms presence of US military trainers on the island. CNN. Архів оригіналу за 29 жовтня 2021. Процитовано 29 жовтня 2021.
  152. ↑ 林修卉 (7 серпня 2011). 蔡英文也有原住民血統　祖母是獅子鄉「排灣族」 (zh-tw) . 今日新聞網. Архів оригіналу за 26 вересня 2011. Процитовано 27 вересня 2011.
  153. ↑ Chen, Jay (16 січня 2016). Resolute Tsai scores historic victory. Central News Agency. Архів оригіналу за 19 січня 2016. Процитовано 21 січня 2016.
  154. ↑ Sui, Cindy (16 січня 2016). Taiwan's first female leader, shy but steely Tsai Ing-wen. BBC. Архів оригіналу за 19 січня 2016. Процитовано 21 січня 2016.
  155. ↑ 解密 富商之女蔡英文. Business Weekly Taiwan. 25 листопада 2015. Архів оригіналу за 14 січня 2016. Процитовано 16 січня 2016.
  156. ↑ Ministry of Foreign Affairs brochures MOFA-EN-FO-105-011-I-1 (also appearing in Taiwan Review, May/June 2016) and −004-I-1.
  157. ↑ Cat Woman: Taiwan's first female president huge fan of felines. 18 січня 2016. Архів оригіналу за 18 вересня 2016. Процитовано 3 грудня 2016.
  158. ↑ 蔡英文總統 收養三隻退役導盲犬 [President Tsai adopts three retired guide dogs]. Taipei Times. Архів оригіналу за 2 лютого 2017.
  159. ↑ а б Tsai, Ing-wen; Liu, Yongyi (劉永毅) (2011). 洋蔥炒蛋到小英便當：蔡英文的人生滋味. Taipei: 圓神出版社. ISBN 9789861333861.
  160. ↑ а б Decorations bestowed by ROC allies. Office of the President of the Republic of China (Taiwan). Архів оригіналу за 13 квітня 2020. Процитовано 13 квітня 2020.
  161. ↑ hermesauto (17 серпня 2018). Taiwan President Tsai Ing-wen visits Belize looking to shore up support. The Straits Times (англ.). Архів оригіналу за 9 серпня 2020. Процитовано 20 травня 2020.
  162. ↑ President Tsai welcomed with military honors in El Salvador, receives decoration. english.president.gov.tw (англ.). Архів оригіналу за 29 листопада 2020. Процитовано 20 травня 2020.
  163. ↑ Team, Internet. President Tsai meets King Mswati III of Swaziland, attends state banquet. Embassy of the Republic of China (Taiwan) in the Kingdom of Eswatini 駐史瓦帝尼王國大使館. Архів оригіналу за 9 серпня 2020. Процитовано 20 травня 2020.
  164. ↑ а б Morales decorates Taiwan's president, names her peace ambassador. noticias.alianzanews.com (ES) . Архів оригіналу за 9 серпня 2020. Процитовано 20 травня 2020.
  165. ↑ Hou, Elaine; Kao, Evelyn (27 травня 2018). Haitian President Moise visits Taiwan. Central News Agency. Архів оригіналу за 4 серпня 2020. Процитовано 23 квітня 2020.
  166. ↑ Honduras president arrives in Taiwan on state visit - Focus Taiwan. focustaiwan.tw (zh-Hant-TW) . Архів оригіналу за 29 листопада 2020. Процитовано 20 травня 2020.
  167. ↑ Medal-Medaille. Архів оригіналу за 10 березня 2021. Процитовано 22 листопада 2020.
  168. ↑ President conferred medal in Paraguay - Focus Taiwan. focustaiwan.tw (zh-Hant-TW) . Архів оригіналу за 30 листопада 2020. Процитовано 20 травня 2020.

Ресурси Інтернету[ред. | ред. код]

Голова держави
Частково визнані
та несуверенні території:
Голови урядів
Частково визнані
та несуверенні території:
Перегляд цього шаблону
  У месенджерах
У соціальних мережах
Аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Тематичні сайти
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Цай_Інвень&oldid=41668604