Фофудія

Це стаття про історичний термін. Про інтернет-мем див. Фофудія (мем).

Фофудія,^[1] (дав.-рус. фофудиɪа, рос. фофудья) — «спеціальна грецька матерія для пошиття верхнього одягу з поясом (фофудоти). В середині XII ст. фофудію замінив оксамит»^[1]; східна коштовна тканина, з якої виготовлявся імператорський одяг. Згідно з літописами, цар Леон у 912 р. надарував Олегових послів «злато^м. и паволоками. и фофоудьами», давши їм відрізи цих тканин. Наступний раз фофудія згадується в літописному оповіданні про перенесення мощів святих князів Бориса та Гліба, близько 1115 р., коли кидали в народ шматками різних тканин, в тому числі і фофудіями. Окрім того, фофудія означала одяг, відповідний єврейському ефоду (amiculum humerale), одягу первосвященика. За словами Михайла Максимовича, вже в XII ст. замість фофудії стали використовувати оксамити.

Етимологія

Слово походить від давньоруського дав.-рус. фофудиıa, за посередництвом російського рос. фофудья. Срезневський вважав, що давньоруське дав.-рус. фофудиıa, у свою чергу, походить від грецького грец. φουφουδότης.^[2] За Фасмером, слово дав.-рус. фофудиıa (ПВЛ, Сузд. літоп. під 1115 р.) було запозичене з сер. грец. *φουφούδιον, яке штучно реконструйовано на основі сер. грец. ῥένδαν φουφουδωτην καλην ἤγουν χλαμύδα βασιλικην χρυσῆν …^[3]

Зараз в живій українській мові вживаються три форми цього слова.

фофудія. Це професійний переклад з давньоруської під редакцією професора філології, фахівця з давньої української літератури, отримав схвалення Шевченківського комітету^[4].
фофуддя. Ця форма викликає заперечення^[5], зустрічається в основному у працях істориків^[6].
фофудья. Суржик, копія російського слова, але досі вживається досить часто.

Сучасність

Докладніше: Фофудія (мем)

В кінці 2000-х і на початку 2010-х «фофудія» стала своєрідним інтернетним феноменом, мемом. В колах деяких прихильників українського Живого Журналу та поза його межами, слово набуло особливого значення. Його використовували у висміюванні російського шовінізму, нео-імперіалізму, псевдопатріотизму, фанатичної українофобії, сліпого заперечення української незалежності, нації, історії тощо.

Див. також

Кокошник

Примітки

↑ ^а ^б КОРОТКИЙ СЛОВНИК історичної термінології, що вживається в «Повісті врем'яних літ». // Повість врем'яних літ: Літопис (За Іпатським списком) / Пер. з давньоруської, післяслово, комент. В. В. Яременка.— К.: Рад. письменник, 1990.—558 с. Доступ
↑ «фофудиıa» // И. И. Срезневскій. Матеріалы для словаря древне-русскаго языка по письменнымъ памятникамъ. Изданіе Отделения русскаго языка и словесности Императорской Академіи Наук. Томъ третій. — СПб., 1912. — Столбец 1357. (існує декілька перевидань, зокрема ISBN 5-212-00353-9)
↑ Слово: фофудья [Архівовано 6 лютого 2012 у Wayback Machine.] // Этимологический словарь русского языка^[ru] Макса Фасмера
↑
Джерело [Архівовано 29 жовтня 2013 у Wayback Machine.]: Літопис руський [Архівовано 20 травня 2011 у Wayback Machine.] / За Іпатським списком з давньоруської переклав Леонід Махновець. Відповідальний редактор Олекса Мишанич. — К.: Дніпро, 1989. — XVI+591 с.
- Махновець Леонід Єфремович (* 1919 — † 1993) — український літературознавець, історик, археолог, перекладач, бібліограф. Доктор філологічних наук (1966). Лауреат Шевченківської премії (1990) за підготовку і випуск видання «Літопис руський».
- Мишанич Олекса Васильович (* 1933 — † 2004) — член-кореспондент НАН України, доктор філологічних наук, професор. Керівник відділу давньої і класичної української літератури Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України.
- Над перекладом Літописа руського Леонід Махновець працював 37 років (з 1951 по 1988 [Архівовано 20 травня 2011 у Wayback Machine.])
↑ Слова, що закінчуються на -ддя, в українській мові середнього роду (знаряддя, приладдя, погруддя тощо), і ніколи не мають давньогрецького походження
↑
* 1 [Архівовано 29 жовтня 2013 у Wayback Machine.], В. Й. Борисенко Курс української історії з найдавніших часів до XX століття. - 2 вид.: К.: Либідь, 1998 р. — 615 с. [Архівовано 29 жовтня 2013 у Wayback Machine.]
- 2, Питання стародавньої та середньовічної історії, археології й етнології. Збірник наукових праць (2 рази на рік). Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича; кафедра етнології, античної та середньовічної історії. 2002, № 1-2.
- 9.14. Прикладне мистецтво: церковне і народне [Архівовано 25 вересня 2012 у Wayback Machine.] (Р. С. Орлов [Архівовано 29 жовтня 2013 у Wayback Machine.]) // Історія української культури. Київ, 2001. Том 1. Розділ 9. Київська Русь

[корсл-1] а ^б КОРОТКИЙ СЛОВНИК історичної термінології, що вживається в «Повісті врем'яних літ». // Повість врем'яних літ: Літопис (За Іпатським списком) / Пер. з давньоруської, післяслово, комент. В. В. Яременка.— К.: Рад. письменник, 1990.—558 с. Доступ

[2] «фофудиıa» // И. И. Срезневскій. Матеріалы для словаря древне-русскаго языка по письменнымъ памятникамъ. Изданіе Отделения русскаго языка и словесности Императорской Академіи Наук. Томъ третій. — СПб., 1912. — Столбец 1357. (існує декілька перевидань, зокрема ISBN 5-212-00353-9)

[3] Слово: фофудья [Архівовано 6 лютого 2012 у Wayback Machine.] // Этимологический словарь русского языка^[ru] Макса Фасмера

[4] Джерело [Архівовано 29 жовтня 2013 у Wayback Machine.]: Літопис руський [Архівовано 20 травня 2011 у Wayback Machine.] / За Іпатським списком з давньоруської переклав Леонід Махновець. Відповідальний редактор Олекса Мишанич. — К.: Дніпро, 1989. — XVI+591 с.
Махновець Леонід Єфремович (* 1919 — † 1993) — український літературознавець, історик, археолог, перекладач, бібліограф. Доктор філологічних наук (1966). Лауреат Шевченківської премії (1990) за підготовку і випуск видання «Літопис руський».

Мишанич Олекса Васильович (* 1933 — † 2004) — член-кореспондент НАН України, доктор філологічних наук, професор. Керівник відділу давньої і класичної української літератури Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України.

Над перекладом Літописа руського Леонід Махновець працював 37 років (з 1951 по 1988 [Архівовано 20 травня 2011 у Wayback Machine.])

[5] Махновець Леонід Єфремович (* 1919 — † 1993) — український літературознавець, історик, археолог, перекладач, бібліограф. Доктор філологічних наук (1966). Лауреат Шевченківської премії (1990) за підготовку і випуск видання «Літопис руський».

[6] Мишанич Олекса Васильович (* 1933 — † 2004) — член-кореспондент НАН України, доктор філологічних наук, професор. Керівник відділу давньої і класичної української літератури Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України.

[7] Над перекладом Літописа руського Леонід Махновець працював 37 років (з 1951 по 1988 [Архівовано 20 травня 2011 у Wayback Machine.])

[5] Слова, що закінчуються на -ддя, в українській мові середнього роду (знаряддя, приладдя, погруддя тощо), і ніколи не мають давньогрецького походження

[6] * 1 [Архівовано 29 жовтня 2013 у Wayback Machine.], В. Й. Борисенко Курс української історії з найдавніших часів до XX століття. - 2 вид.: К.: Либідь, 1998 р. — 615 с. [Архівовано 29 жовтня 2013 у Wayback Machine.]
2, Питання стародавньої та середньовічної історії, археології й етнології. Збірник наукових праць (2 рази на рік). Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича; кафедра етнології, античної та середньовічної історії. 2002, № 1-2.

9.14. Прикладне мистецтво: церковне і народне [Архівовано 25 вересня 2012 у Wayback Machine.] (Р. С. Орлов [Архівовано 29 жовтня 2013 у Wayback Machine.]) // Історія української культури. Київ, 2001. Том 1. Розділ 9. Київська Русь

[10] 2, Питання стародавньої та середньовічної історії, археології й етнології. Збірник наукових праць (2 рази на рік). Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича; кафедра етнології, античної та середньовічної історії. 2002, № 1-2.

[11] 9.14. Прикладне мистецтво: церковне і народне [Архівовано 25 вересня 2012 у Wayback Machine.] (Р. С. Орлов [Архівовано 29 жовтня 2013 у Wayback Machine.]) // Історія української культури. Київ, 2001. Том 1. Розділ 9. Київська Русь

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]

Фофудія

Етимологія

Сучасність

Див. також

Примітки

€4.95