Тімоті Лірі
| Тімоті Лірі | |
|---|---|
Timothy Leary | |
 Знімок 1989 року | |
| Ім'я при народженні | Timothy Francis Leary |
| Народився | 22 жовтня 1920 Спрингфілд, Массачусетс, США |
| Помер | 31 травня 1996 (75 років) Лос-Анджелес, Каліфорнія, США ·рак простати |
| Поховання | Celestis 01d |
| Країна |  США |
| Національність | американець |
| Діяльність | психолог письменник |
| Галузь | психологія |
| Відомий завдяки | Психоделічна терапія |
| Alma mater | Університет Алабами (B.A., 1945) Вашингтонський державний університет (M.S., 1946) Університет Каліфорнії, Берклі (Ph.D., 1950) |
| Знання мов | англійська[1][2] |
| Заклад | Університет Каліфорнії (Берклі), Kaiser Family Foundationd і Гарвардський університет[3] |
| Учасник | Друга світова війна |
| Конфесія | індуїзм |
| У шлюбі з | Marianne Busch (1945—1955) Mary Della Cioppa (1956—1957) Nena von Schlebrügge (1964—1965) Rosemary Woodruff (1967—1976) Barbara Chase (1978—1992) |
| Діти (3) | Marlon Gobeld[4] |
| IMDb | ID 0495276 |
| |
Тімоті Френсіс Лірі (англ. Timothy Francis Leary; 22 жовтня 1920 — 31 травня 1996) — американський письменник, психолог, відомий як дослідник та популяризатор психоделічних препаратів.
Протягом часу, коли такі речовини як ЛСД та псилоцибін були легальними, Лірі проводив експерименти у Гарвардському університеті. Через ці експерименти Лірі та його колегу Річарда Альперта звільнили. Лірі вірив, що ЛСД показав терапевтичний потенціал для використання у психіатрії. Він популяризував гасла, що просували його філософію, такі як «Увімкни, налаштуй, відпади», «сет і сетинг» та «думай сам і сумнівайся в авторитеті». На початок 2020-х років концепція психоделічної медицини набуває відродження і багато досліджень показали значну ефективність психоделіків в лікуванні таких станів, як посттравматичний стресовий розлад, депресія та деяких інших.[5][6]
Також, він часто писав та говорив про трансгуманістичні концепції, включаючи космічні подорожі, розширення свідомості, збільшення тривалості життя.
Ранні роки та освіта[ред. | ред. код]
Тімоті Лірі народився у Спрингфілді, штат Массачусетс. Він був єдиною дитиною[7] ірландського американця, дантиста, який покинув свою дружину Ебіґейл Ферріс, коли Лірі було тринадцять. Він закінчив середню школу у тому західно-массачусетському місті.
Тімоті Лірі відвідував Коледж Святого Хреста у Вустері, штат Массачусетс, із вересня 1938 — до червня 1940 року. Під тиском батька, він тоді прийняв призначення кадета у Військовій академії США, що у Вест-Поінті, штат Нью-Йорк. В перші місяці своєї служби, як «плебей» («дух»), він отримував численні догани за порушення правил, а пізніше ще й втрапив у серйозну халепу, відмовившись доповідати про порушення, вчинені іншими кадетами, в той час як виконував обов'язки вахтера. Його звинуватили у пиятиці та гультяйстві, і він так і не спростував цього звинувачення. За зневагу до кодексу честі Академії, Комітет Честі попросив його покинути службу. Коли Лірі відмовився, до нього застосували «мовчанку»; тобто, його відтепер цуралися та ігнорували всі інші кадети — як тактика, щоб примусити його залишити службу. І незважаючи на те, що Лірі був виправданий військовим трибуналом, тактика «мовчанки» діяла повним ходом, так само як і догани за дріб'язкові порушення правил. Коли таке ставлення продовжилося і на другий рік його служби, його мати звернулася до друга сім'ї — сенатора Сполучених Штатів Девіда І. Волша, голови Комітету морських справ, який розпочав приватне розслідування. За кулісами Комітет Честі повторно розглянув власну позицію і оголосив, що вони дотримаються вердикту, винесеного військовим трибуналом. Лірі після цього покинув службу, і був з честю звільнений з армії.[8] Через майже 50 років, він сказав, що це було «єдине справедливе випробовування, з яким мені довелося мати справу у суді».[9]
На велике розчарування сім'ї, Лірі вирішив перейти до Університету Алабами восени 1941 року, завдяки швидкій відповіді закладу на подану ним заяву. І хоча він і записався у Тренувальний корпус офіцерів резерву — програму, яка діяла в закладі — здобував найвищі оцінки і почав проявляти академічний інтерес до психології та біології, його виключили з університету через рік, за проведення ночі у жіночому гуртожитку. Втративши свою студентську відстрочку у розпал Другої світової війни, за чим йшло короткочасне перебування в Іллінойському університеті в Урбана-Шампейні[10], наслідком його виключення із Університету Алабами став призов у лави Армії США. Він повідомив про проходження військової підготовки у форті Юстіс у січні 1943 року. Замість того, щоб взяти участь в подальших тренуваннях, після яких можна було отримати звання офіцера, Лірі залишився при своєму званні рядового сержанта і записався на широкомасштабну академічну програму для спеціалістів з психології, в яку входило навчання у Джорджтаунському університеті та в Університеті штату Огайо; після затримки внаслідок подій у минулому, а згодом — поновлення в Університеті Алабами, він завершив здобуття навчального ступеня через дистанційне навчання, і став випускником у серпні 1945 року. Незабаром після його підвищення до звання капрала у 1944 році, Лірі призначили штатним психометристом у лікарні Дешон, що у Батлері, штат Пенсильванія, значною мірою завдяки щедрості колишнього професора Дональда Рамсделла. Лірі працював у лікарні в основному із глухими пацієнтами і служив там для постраждалих у війні. Проживаючи у Батлері, Лірі почав зустічатися з Маріанною Буш; вони одружилися в квітні 1945 року. Формально звільнений від служби у січні 1946 зі званням сержанта. Протягом служби в армії Лірі отримав Медаль за відмінну поведінку, American Defense Service Medal, Медаль за американську кампанію та Медаль за перемогу в Другій світовій війні.[11]
Протягом 1960-х та 1970-х років Лірі регулярно заарештовували та утримували у 29 різних в'язницях по всьому світу. Президент США Річард Ніксон навіть називав Лірі «найнебезпечнішою людиною Америки»[7].
22 жовтня 2020 року до 100-річчя Тімоті Лірі музиканти з різних кутків світу випустили альбом присвяту «Tim, where are you now?» на лейблі Projekt Records[12]
Бібліографія[ред. | ред. код]
- Leary T., Metzner R., Alpert R. The Psychedelic Experience: A Manual Based on the Tibetan Book of the Dead. Citadel, 1964.
- Leary T. The Politics of Ecstasy. — Palgrave Macmillan, 1968.
- Leary T. Flashbacks: An Autobiography. — TarcherPerigee, 1983.
- Leary T. Info-Psychology: A Manual on the Use of the Human Nervous System According to the Instructions of the Manufacturers. — Falcon Press, 1987.
- Leary T. Chaos & Cyber Culture. — Ronin Publishing, 1990.
- Leary T., Horowitz M., Marshall V. Chaos & Cyber Culture. — Ronin Publishing, 1994.
- Leary T. Design for Dying. — HarperOne, 1997.
- Leary T. Turn On, Tune In, Drop Out. — Ronin Publishing, 1999.
- Leary T. The Psychedelic Reader: Classic Selections from the Psychedelic Review- The Revolutionary 1960s Forum of Psychopharmacological Substances. — Citadel, 2009.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
 | Вікіцитати містять висловлювання від або про: Тімоті Лірі |
 | Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Тімоті Лірі |
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ CONOR.Sl
- ↑ https://www.nytimes.com/2019/04/04/obituaries/ralph-metzner-dead.html
- ↑ Joanna Harcourt-Smith: Obituaries - Socialite who went on the run with Timothy Leary, the LSD advocate, and wrote a memoir about their psychedelic love story / T. Gallagher — London: Times Newspapers, 2020. — ed. size: 440581 — ISSN 0140-0460; 0956-1382; 1363-7746
- ↑ Kelly, J. R.; Baker, A.; Babiker, M.; Burke, L.; Brennan, C.; O’Keane, V. (2022-12). The psychedelic renaissance: the next trip for psychiatry?. Irish Journal of Psychological Medicine (англ.). Т. 39, № 4. с. 335—339. doi:10.1017/ipm.2019.39. ISSN 0790-9667. Процитовано 13 червня 2023.
- ↑ Hadar, Aviad; David, Jonathan; Shalit, Nadav; Roseman, Leor; Gross, Raz; Sessa, Ben; Lev-Ran, Shaul (1 січня 2023). The Psychedelic Renaissance in Clinical Research: A Bibliometric Analysis of Three Decades of Human Studies with Psychedelics. Journal of Psychoactive Drugs (англ.). Т. 55, № 1. с. 1—10. doi:10.1080/02791072.2021.2022254. ISSN 0279-1072. Процитовано 13 червня 2023.
- ↑ а б Laura Mansnerus. Timothy Leary, Pied Piper Of Psychedelic 60s, Dies at 75 // The New York Times. — 1996. — 1 червня. Архівовано з джерела 26 липня 2020. Процитовано 5 жовтня 2012.
- ↑ Peter O. Whitmer, Aquarius Revisited: Seven Who Created the Sixties Counterculture That Changed America (NY: Citadel Press, 1991), 21-5
- ↑ Greenfield, Robert, Timothy Leary: A Biography (Harcourt Books, 2006), 28-55
- ↑ (англ.)Архів газети Нью-Йоркер [Архівовано 1 листопада 2013 у Wayback Machine.]
- ↑ (англ.)Біографія Тімоті Лірі [Архівовано 28 жовтня 2014 у Wayback Machine.]
- ↑ featon (2 жовтня 2020). Альбом-присвята Timothy Leary від Sam Rosenthal і інших артистів лейблу Projekt. Gothica Magazine (укр.). Gothica Magazine. Архів оригіналу за 18 листопада 2020. Процитовано 10 листопада 2020.
Література[ред. | ред. код]
- А. С. Деев. Психоделический гуру 60-х // «Забриски Rider» (Москва). — № 1 (1994). — С. 22-24.(рос.)
- ЛСД-гуру (інтерв'ю з Тімоті Лірі) // «Молода гвардія» (Київ). — 1992. — 7 лютого. — Стор. 6 (рубрика «Особиста думка»).
 | Це незавершена стаття про науковця. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
