Тюрін Олександр Володимирович
| Тюрін Олександр Володимирович | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Народився | 20 січня 1962[1] (63 роки)  Одеса, Українська РСР, СРСР | |||
| Країна |  Росія СРСР | |||
| Діяльність | письменник | |||
| Сфера роботи | наукова фантастика[2], історія[2] і науково-фантастична літератураd[2] | |||
| Alma mater | Державна морська академія імені адмірала С. О. Макароваd | |||
| Знання мов | російська[2] | |||
| Мова творів | російська | |||
| Нагороди | ||||
| | ||||
 Тюрін Олександр Володимирович у Вікісховищі | ||||
Олександр Володимирович Тюрін (нар. 20 січня 1962, Одеса) — російський письменник, що працює в жанрах фантастики і науково-популярної літератури. Член Союзу російських письменників[ru].
1967 року переїхав до Ленінграда. 1983 року закінчив Ленінградське вище інженерно-морське училище[ru]. Працював у системі морського флоту.
Від 1985 року — учасник семінару молодих фантастів під керівництвом Бориса Стругацького.
Від 1996 до 2022 року жив у Німеччині, від 2022 року живе в Санкт-Петербурзі[1].
Дебютував у фантастиці повістю «Клітка для буйних» (рос. Клетка для буйных; 1988, у співавторстві з Олександром Щеголевим). Його повість «Мережа» (рос. Сеть; також разом із Щоголєвим) і роман «Кам'яна доба» (рос. Каменный век), написані в 1989—1990 роках і видані 1992 року, стали першими[3] творами в історії російського кіберпанку.
У текстах Тюріна кінця 1980-х і першої половини 1990-х років читач зустрічається зі складними концепціями взаємодії людини та комп'ютерної мережі, з машинно-людськими інтерфейсами, органічними та неорганічними кіберімплантатами, з цифровими «двійниками» реальних об'єктів, зі втручанням комп'ютерних систем у державне управління, з «цифровим життям».
Лауреат, спільно з Олександром Щеголевим, премії «Старт» за збірку повістей «Клітка для буйних».
У другій половині 1990-х у твори Тюріна проникає дедалі більше елементів нанопанку. Роман «Чи бояться комп'ютери пекельного полум'я?» (рос. Боятся ли компьютеры адского пламени?; 1998), оповідання «Кіберозойська ера» і «Доля Кощія в кіберозойську еру» (рос. Киберозойская эра, Судьба Кощея в киберозойскую эру; 2003), повість «Вітчизняна війна 2012 року» (рос. Отечественная война 2012 года; 2004), роман «Людина технозойської ери» (рос. Человек технозойской эры; 2006), повість «Генерал Зима» присвячені психологічним та іншим аспектам застосування нанотехнологій. В останніх творах Тюріна саморозвивальні нанотехнології створюють свого роду техносферу, яка заміняє й витісняє природу.
2010 року став лауреатом міжнародної літературної премії «Бронзовий Ікар» у номінації «За загальний внесок у відродження, розвиток та пропаганду традиційної науково-фантастичної літератури»[4].
Тюрін написав також кілька науково-популярних праць у галузі футурології та історії, серед них книги «Правда про Миколу I. Оббреханий імператор» (рос. Правда о Николае I. Оболганный император; 2010) та «Росіяни — успішний народ. Як приростала російська земля» (рос. Русские — успешный народ. Как прирастала русская земля; 2012), про російську землеробську колонізацію. У працях на історичні теми розвиток Росії розглядає як взаємодію великої соціальної системи з важким зовнішнім середовищем — з використанням концепції географічного детермінізму та підходу, що називається «історичною механікою»[5].
У своїх працях висловлює антиукраїнські погляди, вважаючи українство формою русофобії:
 | Українство – це найпримітивніша форма русофобії та ненависті до Росії. Її незмінним емоційним атрибутом є задоволення від безпосереднього знищення всього, що належить до російської держави-цивілізації, культури, моралі, традиції, історичної пам'яті, пам'ятників. Найвище задоволення українству приносить фізичне знищення людей, які зберігають російську ідентичність. З релігійного погляду - це бісівщина чистої води. З медичної – форма садизму.[6] Оригінальний текст (рос.) Украинство – это наиболее примитивная форма русофобии и ненависти к России. Ее неизменным эмоциональным атрибутом является получение удовольствия от непосредственного уничтожения всего, что относится к русскому государству-цивилизации, культуры, морали, традиции, исторической памяти, памятников. Наивысшее удовольствие украинству доставляет физическое уничтожение людей, сохраняющих русскую идентичность. С религиозной точки зрения - это бесовщина чистой воды. С медицинской – форма садизма. |  |
- ↑ Литераторы Санкт-Петербурга. ХХ век / под ред. О. В. Богданова
- ↑ а б в г Чеська національна авторитетна база даних
- ↑ Международную литературную премию «Бронзовый Икар» за 2010 г. Александр Тюрин получил с формулировкой «яркому, самобытному писателю, стоявшему у истоков русского киберпанка и в течение долгих лет хранящему верность канонам научной фантастики». Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 13 січня 2017.
- ↑ Бронзовый Икар. Архів оригіналу за 30 червня 2014. Процитовано 12 червня 2014.
- ↑ Тюрин Александр Владимирович: Киберпанк. Архів оригіналу за 21 серпня 2006. Процитовано 23 серпня 2006.
- ↑ Тюрин, Александр Владимирович (20 листопада 2023). Укробесовщина, как она есть (рос.).
- Сторінка у Бібліотеці Мошкова, веде автор (рос.)
- Олександр Тюрін (рос.)
- Сторінка в Бібліотеці ЛітМир, веде автор (рос.)
| Література та бібліографія | |
|---|---|
| Словники та енциклопедії | |
| Нормативний контроль |
