Транзитна культура. Симптоми постколоніальної травми

Ця стаття має кілька недоліків. Будь ласка, допоможіть удосконалити її або обговоріть ці проблеми на сторінці обговорення. Тема цієї статті може не відповідати загальним критеріям значущості Вікіпедії. Будь ласка, допоможіть підтвердити значущість, додавши посилання на надійні вторинні джерела, які є незалежними для цієї теми. Якщо значущість залишиться непідтвердженою, стаття може бути об'єднана з іншою статтею, перенаправлена на іншу статтю або вилучена. (так) Ця стаття посилається на первинні джерела. Будь ласка, удоскональте її, додавши посилання на незалежні вторинні чи третинні джерела. (так)

Книжку Тамари Гундорової «Транзитна культура. Симптоми постколоніальної травми:статті та есеї» присвячено постколоніальним аспектам сучасної української культури, а центральним у ній є питання про «транзитну культуру», що має на меті виконувати терапевтичну функцію^[1], осмислюючи сучасність з підґрунтям минулого, пошук власної ідентичності й тожсамості та проєкції в майбутнє.

Книга увійшла до списку PEN «Найкращі українські книжки 2024 року»^[2].

Авторка згрупувала наступні кейси проблем:

• міжпоколіннєві конфлікти та розриви між «останнім радянським поколінням», яке відвойовує право на національну історію, та архетипічним поколінням Незалежності;
• ностальгія як симптом постколоніальної травми;
• загроза постколоніального ресентименту;
• герой Лузер покоління «хворих двотисячних»;
• функції кічу в центральній парадигмі сучасної популярної культури (пострадянської та інших) та їх уособлення в масовій культурі та політиці; Вєрка Сердючка як емблема транзитної культури;
• використання перформативності сучасних культурних практик для реалізації наці­єтворчих проєктів.
• у другому виданні додатково: тема міграції як безґрунтянство (за Шевельовим),
• окциденталізм (занадто ідеалізоване уявлення про Захід, але визнання цього не скасовує напрямок руху, а лише озброює український погляд на Захід тверезі­стю й реалізмом та спрямовує рух України до справжньої мети, до самої себе у сучасному світі, осмислюючи сучасность з метою пошуку власної ідентичності й тожсамості та проєкції в майбутнє).

Спеціально для другого видання Тамара Гундорова написала п’яту частину книги, в жанрі есея-­сповіді вимушеної переселенки «Корінням вверх, або незакінченість транзиту». Наріжне питання: «Чи є війна Росії проти України кінцем постра­дянського періоду і пострадянського переходу?»

Ми «живемо у світі після транзиту і після Бучі»^[3], завершує свою книгу Т. Гундорова.

У книзі аналізуються твори Оксани Забужко і Юрія Андруховича, Ліни Костенко і Євгенії Кононенко, Сергія Жадана й Сашка Ушкалова, Івана Драча та Світлани Йовенко, Ірени Карпи і Михайла Бриниха, а також поезія двохтисячників (таких авторів як – Катерина Бабкіна, Катерина Калитко, Світлана Богдан, Олег Коцарев, Богдан-Олег Горобчук, Галина Крук, Дмитро Лазуткін, Остап Сливинський, Богдана Матіяш, Юлія Мусаковська, Альбіна Позднякова, Ірина Шувалова.

Для ґрунтовного аналізу дослідниця використовує арсенал світового літературознавства: структуралізм, постструктуралізм і реконструкція, пост-модернізм, психоаналітична критика, феміністична критика, ґей-лесбійська критика, марксистська критика, новий історизм і культурний матеріалізм, постколоніальна критика, стилістика, наратологія, формалізм, нова критика, феноменологія, психоаналіз, теорія меншин, теорія іншості та ін.^[4]

Тамара Гундорова запроваджує поняття «посттоталітарна свідомість» для означення специфічного мислення, притаманного вихідцям із СРСР. Торкаючись проблем українського культурного постколоніального простору, авторка вживає щодо нього поняття «транзитна культура», а також робить пропозицію застосувати в українських постколоніальних практиках ідею ресентименту (Ф. Ніцше, М. Шелер).

Олександр Пронкевич розглядає книгу «Транзитна культура» як дорожню карту, що відображає шлях української культури, суспільства та держави протягом останніх десятиліть; як серйозну духовну роботу, котру необхідно здійснити, переоцінити свій досвід, звіряючи з реальністю війни, аби рухатися вперед – у напрямку нових і нових транзитів, адже іншого вибору немає^[5].

Олена Юрчук застерігає, що ресентимент дає можливість розцінювати колонізатора як справедливого, законного, а колонізованого – як заздрісного, мстивого, озлобленого. Подібна бінарність породжує небезпечну для наукової парадигми тенденцію невідповідного маркування у протиставленні колонізатора, окупанта до колонізованого, поневоленого^[6].

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Транзитна культура. Симптоми постколоніальної травми

• Тамара Гундорова. Транзитна культура. Симптоми постколоніальної травми: статті та есеї. — Київ : Грані-Т, 2013. — 548 с. — ISBN 978-966-465-389-0. Бібліографія: УДК 821.161.2.09, ББК 83.3(4Укр)6, Г94

• Тамара Гундорова. Транзитна культура і постколоніальна травма, 2-ге вид. — Київ : Віхола, 2024. — 272 с. — ISBN 978-617-8178-84-0.

• Якщо не я, то хто? Біобібліографічний покажчик наукових праць Тамари Іванівни Гундорової / Уклад. Т. Стальна, Н. Кикоть. — Мюнхен : Український Вільний Університет, 2015. — 112 с. — ISBN 978-3-928687-29-4. УДК 012: 82. 0 (477). ББК Я1: Ш5 (4Укр) 6/7-8.