Тофаларська мова
| Тофська мова | |
|---|---|
| тоъфа дыл | |
 Корінні народи Алтаю та Саян | |
| Поширена в | Росія |
| Регіон | Іркутська область |
| Носії | 93 (2010)[1] |
| Писемність | Кирилиця (з 1988) |
| Класифікація |
|
| Офіційний статус | |
| Державна | ні |
| Офіційна | ні |
| Коди мови | |
| ISO 639-3 | kim |
То́фська мова́ (тофаларська, карагаська, самоназва тоъфа дыл) — мова тофаларів (тофів), тюркського народу, що проживає на території трьох адміністративних утворень — Тофаларського, Нерхинського і Верхньогутарського сільських поселень, які входять до складу Нижньоудинського району Іркутської області. Чисельність мовців — 93 особи (2010, перепис)[1], що становить 12 % від загальної чисельності тофаларів.
Тофська мова включає дві говірки: алигджерську на сході та гутаринську на заході. Чисельність західних і східних тофів є приблизно рівною.
Тюркська в основі, тофська мова містить рудименти давніших місцевих мов, цілі пласти запозичень із давньої й сучасної монгольської мови, із тунгуських мов.
Починаючи з XVII ст. вона відчула потужний вплив з боку російської мови. Зараз 55,5 % тофаларів вважають її рідною.
Тайгові мови саянської групи[ред. | ред. код]
До тайгового ареалу саянської групи тюркських мов, крім тофаларської, належать також північно-східний (тоджинський) діалект тувинської мови та сойотська й цаатанська мови.
Писемність[ред. | ред. код]
Тофська писемність була створена лише у 1988 р. (на базі кирилиці). За основу була взята російська абетка, до якої додали специфічні знаки, що відповідають особливостям тофської фонетики, а саме һ, ӈ, ө, ү, ә, i.
Перша тофаларська абетка виглядала так:
| А а | Б б | В в | Г г | Ғ ғ | Д д | Е е | Ә ә |
| Ё ё | Ж ж | З з | И и | I i | Й й | К к | Қ қ |
| Л л | М м | Н н | Ң ң | О о | Ө ө | П п | Р р |
| С с | Т т | У у | Ү ү | Ф ф | Х х | Һ һ | Ц ц |
| Ч ч | Ӌ ӌ | Ш ш | Щ щ | Ъ ъ | Ы ы | Ь ь | Э э |
| Ю ю | Я я |
Відсутність додаткових знаків у набірних і комп'ютерних шрифтах приводида до того, що в 1980-1990-х роках при виданні тофаларських текстів використовували російську абетку, а необхідні елементи букв чи цілі букви, яких не вистачало, перед друкуванням домальовували руками.
Процес становлення тофаларської писемності продовжувався й надалі. Нині, згідно «Словника тофаларсько-російського і російсько-тофаларського» видання 2005 року, тофська абетка має 41 літеру й виглядає таким чином[2]:
| А а | Б б | В в | Г г | Ғ ғ | Д д | Е е | Ё ё |
| Ж ж | З з | И и | i | Й й | К к | Ӄ ӄ | Һ һ |
| Л л | М м | Н н | ӈ | О о | Ө ө | П п | Р р |
| С с | Т т | У у | Ү ү | Ф ф | Х х | Ч ч | Ҷ ҷ¹ |
| Ш ш | Щ щ | ъ | Ы ы | ь | Э э | ә | Ю ю |
| Я я |
¹ — У тофаларській абетці 2005 року, підрядковий елемент літери ҷ не прямий, як зображено тут, а скруглений ліворуч — як у літер ӄ і ӈ, але така літера поки відсутня в таблиці Юнікода й загальнодоступних шрифтах.
У дитячих садочках та початкових класах школи (до 4 кл.) тофська мова викладається з 1990 р. З 1996 р. у школах-інтернатах північних районів ведеться навчання основам традиційних промислів та методам виживання в умовах Півночі тофською мовою учнів 5-9 класів.
Вчителів тофської мови готують педагогічний університет Санкт-Петербургу, педагогічне училище народів Півночі в Ігарці, Бурятський педагогічний інститут в Улан-Уде.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Итоги всероссийской переписи населения 2010 года. Владение языками населением Российской Федерации. Федеральная служба государственной статистики. Архів оригіналу за 7 червня 2021. Процитовано 20.11.2016.(рос.)
- ↑ Рассадин В. И. Словарь тофаларско-русский и русско-тофаларский: Учеб. пособие для уч-ся ср. шк. — СПб. : «Дрофа», 2005. — 295 с.(рос.)
Література[ред. | ред. код]
- Алексеев Ф.Г. Тофаларский язык: история описания и современное положение[недоступне посилання з липня 2019]. Малые языки. 2015. № 1. с. 4-11. (рос.)
- Дыренкова Н.П. Тофаларский язык. Тюркологические исследования. М.—Л.: Изд-во АН СССР, 1963, с. 5-23. (рос.)
- Рассадин В.И., Шибкеев В.Н. Тоъфа букварь. Тофаларский букварь для первого класса тофаларских школ. Иркутск, 1989. (рос.)
- Рассадин В.И. Фонетика и лексика тофаларского языка. Улан-Удэ: Бурятское книжное издательство, 1971. (рос.)
- Рассадин В.И. Тофаларско-русский. Русско-тофаларский словарь. Иркутск, 1995. (рос.)
- Рассадин В.И. История создания тофаларской письменности. Проблемы монголоведных и алтаистических исследований: материалы международной конференции (11-13 ноября 2009, Элиста). Элиста: 2009, с. 6-10. (рос.)
- Рассадин В.И. Сравнительное исследование звукового строя тофаларского языка, 2013. (рос.)
- Рассадин В.И. Современный тофаларский язык и его место в системе тюркских языков. Элиста: Изд-во Калм. ун-та, 2014. ISBN 978-5-91458-132-6 (рос.)
- Рассадин В.И. Тофаларский язык и его место в системе тюркских языков. Москва-Берлин: Директ-Медиа, 2015. ISBN 978-5-4475-3626-8 (рос.)
Посилання[ред. | ред. код]
- Рассадин В.И. Тофаларский язык. Библиотека сибирского краеведения (рос.)
- Рассадин В.И. Тофаларский язык. Лингвистический энциклопедический словарь (рос.)
- Рассадин В.И. О проблемах возрождения и сохранения языков некоторых малочисленных тюркских народов Южной Сибири (на примере тофаларского и сойотского языков) (рос.)
- Тофаларский язык. Языки народов Сибири, находящиеся под угрозой исчезновения (рос.)
- Тофастан — сайт о тофаларском языке (рос.)
- Тофаларский язык. «Историческая энциклопедия Сибири» (2009). Иркипедия — портал Иркутской области (рос.)
- Тофалары. Инновационные модели поликультурного образования для системы общего образования (рос.)
- Тоъфа-орус сооттары (тофаларско-русский словарь, ок. 1200 слов)[недоступне посилання з липня 2019]