Токуґава Ієсада

Токуґава Ієсада
яп. 徳川家定
Народився	6 травня 1824(1824-05-06) Замок Едо
Помер	14 серпня 1858(1858-08-14) (34 роки) Токіо-сіті[d], Японія ·холера і Бері-бері
Поховання	Kan'ei-jid
Країна	Японія  Сьоґунат Едо
Діяльність	Сьоґун
Знання мов	японська
Посада	сьоґун Токуґаваd, Konoe Daishod і Двірцевий міністр
Військове звання	Сьоґун
Рід	Tokugawa familyd
Батько	Токуґава Ієйосі
Мати	Honju-ind
Родичі	Токуґава Іємоті
Брати, сестри	Tokugawa Yoshimasad і Teruhimed
У шлюбі з	Takatsukasa Hidekod, Ichijō Hidekod, Tenshō-ind і Hoken-ind
Автограф
Медіафайли у Вікісховищі

Токуґава Ієсада (яп. 徳川 家定, 6 травня 1824 — 14 серпня 1858) — 13-й сьоґун сьоґунату Едо. Правив у 1853-1858. Характеризується встановленням дипломатичних стосунків з США і країнами Європи.

Життєпис[ред. | ред. код]

Другий син Токуґави Ієйосі, 12-го сьоґуна сьоґунату Едо. Після смерті батька у 1853 році стає новим сьогуном. З самого початку стикнувся з намірами США і європейських держав «відкрити» Японію для вільної торгівлі. У 1854 роціпід військовим тиском американського флоту на чолі ізМеттьюПеррі було підписано один з перших нерівних договорів — Канаґавський. Невдовзі укладено Англо-японський договір про дружбу (Наґасакський договір), 1855 року — Сімодський договір з Російською імперією і Наґасакський договір із Нідерландами. У 1855 році в місті Нагасакі за підтримки Нідерландів була відкрита військово-морська школа, навчання в якій вели голландські офіцери. Першими учнями були васали бакуфу, потім стали приймати і самураїв даймьо.

У липні 1858 року укладено японсько-американський договір про дружбу і торгівлю. А вже 14 серпня того року внаслідок тривалої хвороби сьогун помирає. Втім договори за інерцією продовжували укладатися. Після смерті бездітного сьогуна почалися конфлікти через права спадкування. Одна частина на чолі із Токуґава Наріакі підтримувала кандидатуру Токуґава Йосінобу. Але чиновники бакуфу на чолі з міністром Ії Наосуке домоглися обрання на сьогуном Токуґава Іємоті.

Див. також[ред. | ред. код]

• Сьоґунат Едо
• Період Едо

Джерела та література[ред. | ред. код]

• Рубель В. А. Японська цивілізація: традиційне суспільство і державність. — К. : «Аквілон-Прес», 1997. — 256 с. — ISBN 966-7209-05-9.
• Рубель В. А. Історія середньовічного Сходу: Курс лекцій: Навч. посібник. — К. : Либідь, 1997. — 462 с. — ISBN 5-325-00775-0.

Це незавершена стаття про Японію. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

п о р Сьоґуни Сьоґуни 8-12 століть Отомо но Отомаро (793–794) • Саканоуе но Тамурамаро (797–811) • Фун'я но Ватамаро (813–816) • Мінамото-но Йосінака (1184) Сьоґунат Камакура Мінамото-но Йорітомо (1192–1199) • Мінамото но Йоріїе (1202–1203) • Мінамото но Санетомо (1203–1219) • Кудзьо Йоріцуне (1226–1244) • Кудзьо Йоріцуґу (1244–1252) • Принц Мунетака (1252–1266) • Принц Кореясу (1266–1289) • Принц Хісаакі (1289–1308) • Принц Морікуні (1308–1333) Реставрація Кемму Принц Морійосі (1333) • Принц Нарійосі (1335–1336) Сьоґунат Муроматі Асікаґа Такаудзі (1338–1358) • Асікаґа Йосіакіра (1358–1367) • Асікаґа Йосіміцу (1368–1394) • Асікаґа Йосімоті (1394–1423) • Асікаґа Йосікадзу (1423–1425) • Асікаґа Йосінорі (1429–1441) • Асікаґа Йосікацу (1442–1443) • Асікаґа Йосімаса (1449–1473) • Асікаґа Йосіхіса (1473–1489) • Асікаґа Йосікі (1490–1493) • Асікаґа Йосідзумі (1494–1508) • Асікаґа Йосікі (1508–1521) • Асікаґа Йосіхару (1521–1546) • Асікаґа Йосітеру (1546–1565) • Асікаґа Йосіхіде (1568) • Асікаґа Йосіакі (1568–1573) Сьоґунат Едо Ієясу (1603-1605) • Хідетада (1605-1623) • Ієміцу (1623-1651) • Ієцуна (1651-1680) • Цунайосі (1680-1709) • Ієнобу (1709-1712) • Ієцуґу (1713-1716) • Йосімуне (1716-1745) • Ієсіґе (1745-1760) • Ієхару (1760-1786) • Ієнарі (1786-1837) • Ієйосі (1837-1853) • Ієсада (1853-1858) • Іємоті (1858-1866) • Йосінобу (1866-1867)