Ткач Дмитро Васильович
| Ткач Дмитро Васильович | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Ім'я при народженні | рос. Дмитрий Васильевич Пазвотич | |||
| Народився | 29 серпня (11 вересня) 1912 Орлик, Кобеляцький район, Україна | |||
| Помер | 7 липня 1993 (80 років) Київ, Україна | |||
| Поховання | Байкове кладовище | |||
| Країна |  Російська імперія УНР СРСР Україна | |||
| Діяльність | письменник, журналіст, прозаїк | |||
| Alma mater | Криворізький державний педагогічний університет (1940) | |||
| Заклад | Дружківський металургійний завод, Червоний гірник, Дніпро, Молодь і Веселка | |||
| Партія | ВКП(б) | |||
| Учасник | німецько-радянська війна | |||
| Нагороди | ||||
| | ||||
Дмитро́ Васи́льович Ткач (11 вересня 1912, Орлик — 7 липня 1993, Київ) — український радянський письменник. Лауреат Республіканської літературної премії імені Лесі Українки за 1981 рік.
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився 29 серпня [11 вересня] 1912 року у селі Орлику (нині Полтавський район, Полтавської області, Україна) у сім'ї столяра. Після закінчення семирічної школи працював горновим та пресувальником на Дружківському металургійному заводі на Донбасі, був працівником заводської багатотиражки[1].
1932 року направлений на курси працівників преси при Центральному Комітеті КП(б)У в Харкові[2], по закінченню яких працював у редакції криворізької газети «Червоний гірник». Служив у Робітничо-селянському червоному флоті, після чого знову працював в редакції газети, навчався у Криворізькому учительському інституті, який закінчив 1940 року[1].
Учасник німецько-радянської війни. Служив моряком, командиром відділення радистів, старшиною сторожового корабля «Шторм» Чорноморського флоту[1]. Член ВКП(б) з 1943 року. Нагороджений орденами Червоної Зірки (26 вересня 1943), Вітчизняної війни II (13 жовтня 1945) та I (1985) ступенів; медалями «За оборону Кавказу» (1 травня 1944), «За відвагу» (17 серпня 1944), «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» (9 травня 1945)[3].
Після війни обіймав посади заступника головного редактора журналу «Дніпро», головного редактора видавництва «Молодь», директора видавництва дитячої літератури «Веселка»[1]. З 1958 року мешкав у Києві в будинку на вулиці Михайла Коцюбинського, № 2. Наприкінці життя страждав від невиліковної хвороби очей[1]. Помер у Києві 7 липня 1993 року[4]. Похований у Києві на Байковому кладовищі[1].
Творчість[ред. | ред. код]
Автор оповідань, повістей, романів. Перше оповідання було надруковане у 1932 році у журналі «Забій»[5]. Окремими виданнями вийшли твори:
- повість «Моряки» (1948);
- повість «Плем'я дужих» (1948);
- повість «Чергове завдання» (1951);
- роман «Крута хвиля» (1954, 1988);
- роман-трилогія «Плем'я дужих» (1957);
- роман «Крута хвиля» (1957);
- збірка оповідань і нарисів «Господарі надр» (1957);
- збірка оповідань і нарисів «Чергове завдання» (1957);
- повість «Зріла молодість» (1957);
- книга для дітей «Гриць хоче стати моряком» (1958);
- книга для дітей «Хлопчик з берега» (1958);
- повість «Небезпечна зона» (1958);
- збірка оповідань «Жди. люба дівчино» (1959);
- роман «Арена» (1960);
- повість «Чорне сальто» (1962, 1986);
- роман «У нас в гуртожитку» (1966);
- повість «Генуезька вежа» (1969);
- повість «Суду не буде» (1971);
- роман «Шторм і штиль» (1971);
- збірка прози «Спокійне море» (1974);
- повість «Дорога в Ясне» (1980);
- роман «Помста Сапун-гори» (1987).
Звертався до постаті Тараса Шевченка в оповіданнях «Кобзар» («Радянська Україна» / 26 травня 1964), «Лакей і пан» (Зміна / 1964. № 5) та «На хрестах» (Україна / 1964. № 13), де Шевченко постає як духовно сильна і внутрішньо вільна людина, здатна виступити проти людського поневолення[6].
Вшанування[ред. | ред. код]
.jpg)
У Києві, на фасаді будинку на вулиці вулиці Михайла Коцюбинського, № 2, де з 1958 по 1993 рік мешкав і працював письменник, встановлена бронзова меморіальна дошка з його барельєфом.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г д е Ткач Дмитро Васильович / Укрліб. Бібліотека української літератури.
- ↑ Писатели Советской Украины, 1960, с. 477.
- ↑ Ткач Дмитрий Васильевич / Память народа. (рос.)
- ↑ Шевченківська енциклопедія, 2015, с. 265, Т. 6..
- ↑ Писатели Советской Украины, 1960, с. 478.
- ↑ Шевченківська енциклопедія, 2015, с. 266, Т. 6..
Література[ред. | ред. код]
- Дмитрий Ткач // Писатели Советской Украины / Олег Килимник. — Київ : Радянський письменник, 1960. — С. 477—478. (рос.);
- Ткач Дмитро Васильович // Український радянський енциклопедичний словник : [у 3 т.] / гол. ред. М. П. Бажан. — 1-ше вид. — К. : Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1968. — Т. 3 : Плюс — Ь. — С. 490.;
- Дмитро Ткач // Письменники Радянської України : біобібліографічний довідник / упоряд.: Олег Килимник, Олександр Петровський. — К. : Радянський письменник, 1970. — 540 с.;
- Ткач Дмитро Васильович // Шевченківський словник. Том 2 / Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка Академії Наук УРСР. — Київ : Головна редакція УРЕ, 1977., С. 269;
- Ткач Дмитро // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1980. — Кн. 2, [т. 9] : Тимошенко — Хмельницький Богдан. — ISBN 5-7707-4049-3.;
- В. X. Косян. Ткач Дмитро Васильович // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.;
- Дмитро Дроздовський. Ткач Дмитро Васильович // Шевченківська енциклопедія : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — Т. 6: Т—Я. — С. 265—266.
