Типи співацьких голосів
| Основні вокальні діапазони |
| Жіночі |
   |
| Чоловічі |
    |
Існує безліч систем класифікації співацьких голосів. Деякі з них враховують силу голосу, тобто те, наскільки голосно співак може співати, інші — наскільки рухливий, віртуозний, чіткий голос співака, і інше.
Сучасна класифікація[ред. | ред. код]
Найчастіше використовується класифікація, що враховує діапазон голосу і стать співака. За цими критеріями вирізняють 6 груп голосів, кожна з яких поділяється на більш вузькі підтипи:[1]
| Жіночі голоси | Сопрано (високий) | Колоратурне |
|---|---|---|
| Лірико-колоратурне | ||
| Ліричне | ||
| Лірико-драматичне | ||
| Драматичне | ||
| Мецо-сопрано (середній) | Ліричне | |
| Низьке | ||
| Контральто (низький) | ||
| Чоловічі голоси | Тенор (високий) | Альтіно |
| Ліричний (di grazia) | ||
| Мецо-характерний (spinto) | ||
| Драматичний (di forza) | ||
| Баритон (середній) | Ліричний | |
| Драматичний | ||
| Бас (низький) | Високий (cantanto) | |
| Центральний | ||
| Низький (profundo) |
Рідкісні типи голосів[ред. | ред. код]
Існує також категорія співаків-чоловіків, які співають в діапазоні жіночого голосу. Цей тип голосів рідкісний, але досі використовується, в основному, в опері.
У музиці бароко багато ролей було написано для кастратів — співаків чоловічої статі, які в хлоп'ячому віці зазнали кастрації для збереження високого, як у жінки, голосу.
В сучасному вокальному виконавстві ці ролі може виконувати контратенор або тенор, який володіє розвиненою технікою співу фальцетом.
Діапазон вокального голосу[ред. | ред. код]
Загалом, голос професійного оперного співака — має дві октави повноцінного однорідного звучання із гармонійними регістровими переходами. Крім того, вважається вкрай доцільним наявність у верхньому та нижньому регістрі діапазону вокального «запасу» голосових можливостей приблизно в межах терції, для більш вільного голосоведення при виконанні граничних нот наявного реального діапазону голосу конкретного співака.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Класифікація згідно з джерелом: А.П. Иванов. Искусство пения. — Голос-пресс, 2006. — С. 37. — ISBN 5-7117-0124-х.
|
| |||||||||||