Традиційна тибетська медицина
Традиційна тибетська медицина (тиб. བོད་ཀྱི་གསོ་བ་རིག་པ, трансл.་ bod kyi gso ba rig pa), або медицина Сова-Рігпа[1], — традиційна буддійська система лікування, яка з'явилася і поширилася на території Тибету в V—VII ст. Склалася під впливом давньоіндійської і старокитайської медицини, текстів тантри і абгідгарми[2].
У сучасній медичній науці оцінки тибетської медицини неоднозначні.
Опис[ред. | ред. код]
Основу тибетської медицини становить вчення про трьох ньєпа («винуватців»):
Життя в тибетській медицині визначається як «пульсація», а здоров'я і хвороби вважаються залежними від «пульсуючих» сутностей — «вітру», «жовчі», «слизу».
Велике значення в тибетській медицині надається впливу на організм чистого повітря і сонячних променів[3], дієтиці[3]. В основу терапії було закладено використання природних засобів рослинного і тваринного походження (до 1000 найменувань ліків): «Нема в природі такої речовини, яка не годилася б як лікарський засіб»[3]. Учення про ліки підрозділяється на окремі дисципліни: смак ліків, їхнє засвоєння організмом, їхня дія, принцип їхнього приготування.
Чжудші[ред. | ред. код]
Теоретичні основи тибетської медицини сформувалися під час періоду поширення буддизму на території Тибету (V ст.). Основний текст — «Чжудші» («Чотири основи», також Жуд-Ші, Чжуд-Ші) — становить предмет тибетської медицини. Текст написаний по творах індійських авторів Вабхаті-молодшого і Чандрананди, а в теоретичному осмисленні сходить до текстів тантри і абгідгарми.
Чжудші складається з таких частин:
- «Ца-Чжуд» («Дефініція, або Визначення медицини»),
- «Шед-Чжуд» («Теоретична медицина»),
- «Маннаг-Чжуд» («Клінічна медицина»),
- «Чі-Чжуд» («Фармація, або Інструментарій медицини»).
Подальший розвиток тибетської медицини пов'язаний із такими тибетськими медиками, як Ютогба Йондан-гомбо молодший (1112—1209), який написав «Вісімнадцятичленний» коментар на «Чжудші», Десрід Санчжай Джамцхо (1653—1705), який написав працю «Лхантхаб» («Керівництва з терапії») як доповнення до третьої частини «Чжудші» і «Вайдурья-онбо» (коментар до «Чжудші»).
Вивчення та використання тибетської медицини[ред. | ред. код]
Уперше про тибетську медицину в Європі повідомив угорський тибетолог А. Чома де Кереші.
Традиційна тибетська медицина найбільш широко застосовується в Тибеті. Популяризація цього напрямку медицини вважається одним із важливих завдань уряду цієї країни[4]. Знання в галузі традиційної тибетської медицини спочатку зберігалися і накопичувалися в тибетських монастирях, часто під покровом таємниці. Сьогодні найбільші університети Тибету (Тибетський університет традиційної медицини, Медичний коледж Цинхайського університету) пропонують курси, доступні всім бажаючим[5].
У даний час традиційна тибетська медицина продовжує використовуватися в Тибеті, Індії, Непалі, Бутані, Росії (Сибір), Китаї та Монголії. Крім цього, в останні десятиліття вона набула деяку популярність також в Європі, Північній Америці та інших регіонах.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Central Council of Indian Medicine:: Ministry of Ayush, Govt. of India. www.ccimindia.org. Архів оригіналу за 14 квітня 2021. Процитовано 9 травня 2021.
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 25 листопада 2016. Процитовано 2 вересня 2016.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ а б в Народная медицина // Большая советская энциклопедия : [в 30 т.] / гл. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — Москва : Советская энциклопедия, 1969—1978.
- ↑ Official website of Tibetan Medical & Astrological Institute. Архів оригіналу за 5 листопада 2021. Процитовано 2 вересня 2016.
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 21 листопада 2010. Процитовано 2 вересня 2016.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)