Теодебальд
| Теодебальд | |
|---|---|
| Правління | 548—555 |
| Попередник | Теодеберт I |
| Біографічні дані | |
| Народження | 534[1] невідомо |
| Смерть | 555[2] Мец |
| Дружина | Вульдетрада |
| Династія | Меровінги |
| Батько | Теодеберт I |
| Мати | Деотерія |
Теодебальд I (фр. Théodebald, Thibaut; бл. 535-555) — король франків у 548-555 роках. Правив Австразією. Син Теодеберта І та Деотерії.
Правління[ред. | ред. код]
Став королем у віці 13 років через передчасну смерть свого батька. Перебував під наглядом свого вчителя[3]. Григорій Турський називає його "злим" та стверджує, що він викликав страх та ненависть у народу. Боровся з розкраданням королівського майна[4].
На союз з Теодебальдом розраховували остготи, що вели в цей час запеклу боротьбу з Візантійською імперією в Італії. Вони відрядили посольство до правителя франків із проханням допомогти. Остготи підкреслювали, що Візантія після підкорення Апеннін може розпочати війну проти франків, виправдовуючись колишнім перебуванням їх території у складі Римської імперії. Проте невойовничий Теодебальд не погодився відновити франко-остготський союз, що фактично існував за правління Теодеберта І. Проте він не перешкоджав допомозі остготам з боку алеманських вождів Левтаріса та Бутілена, які вирушили з військом до Італії[3].
За часів правління Теодебальда посилився вплив королівської влади на церкву. Зокрема, незабаром після його сходження на престол відбувся собор єпископів у Меці під егідою короля, на якому всупереч волі місцевої громади єпископом Клермону був призначений архідиякон Каутин[5].
Родина та смерть[ред. | ред. код]
Жінкою Теодебальда була Вульдетрада, донька лангобардського короля Вахона та сестра мачухи Теодебальда Візігарди[4]. Дітей не мав.
Теодебальд довгий час сильно хворів та через біль у нижній частині спини не міг випростатись. Він поступово втрачав життєві сили та помер у 555 р. на сьомому році правління. Хлотар I, одружившись з вдовою Теодебальда, приєднав його володіння до своїх. Проте через осуд єпископів відмовився від цього шлюбу та видав Вульдетраду за герцога Гарівальда[4].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Settipani C. La Préhistoire des Capétiens: Première partie : Mérovingiens, Carolingiens et Robertiens — Villeneuve-d'Ascq: 1993. — P. 65. — ISBN 978-2-9501509-3-6
- ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #103146318 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ а б Агафий Миринейский. О царствовании Юстиниана. М., 1996
- ↑ а б в Григорий Турский. История франков, кн. IV. М., 1987. С. 87
- ↑ Григорий Турский. История франков, кн. IV. М., 1987. С. 86
Джерела[ред. | ред. код]
- Агафий Миринейский. О царствовании Юстиниана. М., 1996
- Григорий Турский. История франков, кн. IV. М., 1987
| |||||||||
