Татхагатагарбха

Татхагатага́рбха (санскр. तथागतगर्भतथागतगर्भ, tathāgatagarbha^IAST — букв. «вмістилище Так Прихожого», або «зародок Так Прихожого») — вчення про безперешкодні можливості для всіх живих істот стати буддами, або ж — про присутність будди («природи будди») в кожній живій істоті.

Основи вчення, поширення[ред. | ред. код]

Вчення про Татхагатагарбху (або теорія Татхагатагарбхи), сформувалась в Індії в IV—V століттях. Біля його витоків, імовірно, стояли буддійські мислителі Майтрея-Асанга, Васубандгу і Сараматі.

Згідно російським дослідникам-буддологам, автори вчення говорили в своїх трактатах: 1) про те, що всі істоти можуть стати буддами, оскільки в природі істот немає нічого, що могло б цьому перешкодити, або 2) про те, що всі істоти вже є будди (або суть будди) і їм треба лише розкрити, реалізувати свою «буддовість» (слово «гарбха» можна перевести, в тому числі, як «зародок [будди]»)^[1].

Слід зазначити, що повністю вчення про Татхагатагарбху ні в одному з його видів не розділила ні одна школа буддизму за межами Індії, за винятком кількох течій в китайському буддизмі та школою Джонанг, чия активна діяльність припала на XVII ст. На думку C'юзан Хукхам, присвячений сутрам Татхагатагарбхі трактат «Ратнаготравібхага», з коментарем на нього «Дхармадхарматавібхага» авторства Майтріпи (XI ст.), став в Тибеті не тільки основою вчення Махамудри Марпи але, можливо, й вчення Атіши. Для школи Каг'ю, Майтріпа є джерелом практики Махамудри та текста «Ратнаготхавібхага».^[2]

В даний час першу з перерахованих точок зору більш-менш підтримують тибетські буддисти Махаяни, другу, по-своєму, — буддисти Китаю, Кореї та Японії, а також тибетські буддисти, практикуючі Дзогчен. Останні стверджують, що природа людського розуму є Пробудження, або початкове знання (рігпа, джняна, відья)^[3]^{[відсутнє в джерелі]}.

Споріднені вчення[ред. | ред. код]

Теорія Татхагатагарбхі близька за своєю суттю теорії про Алая-віджняну буддистів-йогачарінів. Останні використовували термінологію послідовників вчення про татхагатагарбху в своїх творах, таких як «Ланкаватара сутра» і «Махаяна шраддхотпада шастра». Оскільки вчення про «вмістилище/зародка Так Прихожого» так і не стало самостійним напрямком в буддизмі, його іноді асоціюють з Йогачарою.

Див. також[ред. | ред. код]

Татхагата
Джонанг
Йогачара
Буддійська філософія

Примітки[ред. | ред. код]

↑ Торчинов, 2000, с. 111-112.
↑ Hookham S. K. The Buddha Within. Tathagatagarbha Doctrine According to the Shentong Interpretation of the Ratnagotravibhaga. SUNY Press, 1991. 422 p. ISBN 978-0-7914-0358-7
↑ Торчинов, 2000, с. 110.

Література[ред. | ред. код]

Торчинов Є. О. Класична буддійська філософія: Йогачара (Віджнянавада) та теорія Татхагатагарбхи // Ввід в буддологію:курс лекцій. — СПб. : Санкт-Петербурзьке філософське товариство, 2000. — С. 92-119. — ISBN 5-93597-019-8.

Посилання[ред. | ред. код]

Сараматі. Махаянський трактат про те, що в дхармовому світі не існує різниць [Архівовано 14 квітня 2018 у Wayback Machine.]
Ашвагхоша. Трактат про пробудження віри в Махаяну [Архівовано 14 квітня 2018 у Wayback Machine.]
Tathagatagarbha Buddhism [Архівовано 4 червня 2011 у Wayback Machine.](англ.)
Татхагатагарбха [Архівовано 12 червня 2018 у Wayback Machine.] // Енциклопедія «Кругосвет»

[FOOTNOTEТорчинов2000111-112-1] Торчинов, 2000, с. 111-112.

[2] Hookham S. K. The Buddha Within. Tathagatagarbha Doctrine According to the Shentong Interpretation of the Ratnagotravibhaga. SUNY Press, 1991. 422 p. ISBN 978-0-7914-0358-7

[FOOTNOTEТорчинов2000110-3] Торчинов, 2000, с. 110.

[1]

[2]

[3]