Класичний правопис білоруської мови

Класи́чний право́пис білору́ської мо́ви, тарашке́виця (біл. клясычны правапіс, тарашке́віца) — білоруський правопис, заснований на основі літературної мовної норми^[1] сучасної білоруської мови та її правилах до політичної реформи білоруської ортографії 1933 р., яка була закріплена в наступних офіційних правописах (білоруському правописі 1959 року в Білоруській Радянській Соціалістичній Республіці й у Законі Республіки Білорусь про «Правила білоруської ортографії та пунктуації» 2008 року, ухваленому за часів диктаторського режиму Лукашенка, затвердженому вперше у світовій історії мовознавства у формі закону) і ухвалена без участі білоруських мовознавців і громадськости в 1930-х роках. Правопис Броніслава Тарашкевича є першим стандартизованим правописом сучасної білоруської мови й традиційним білоруським правописом у сучасному розумінні.

2007 року IANA присвоїла тарашкевиці код "be-tarask"

Уперше кодифікований Броніславом Тарашкевичем у 1918 році, офіційно застосовували в Білоруській Народній Республіці, Республіці Серединної Литви й у Білоруській Соціалістичній Радянській Республіці до зросійщення правопису 1933 року, проведеного радянською владою. Після 1933 року цей правопис продовжували використовувати білоруські наукові, культурні, громадські й політичні організації за межами СРСР. З відновленням незалежности Білоруси в 1991 році почали знову застосовувати в суспільстві, наразі використовує білоруська опозиція, яка протистоїть диктаторському режимові Лукашенка в Республіці Білорусь.

У 2005 р. співавтори видання «Білоруський класичний правопис. Збірник правил» здійснили сучасну нормалізацію класичного правопису. У 2007 році IANA надала тарашкевиці власний мовний підтег «tarask» (повне позначення: be-tarask) на відміну від офіційного правопису (наркомівки), який має підтег «1959acad».

Назва[ред. | ред. код]

У Вікісловнику є сторінка класичний правопис білоруської мови.

Назва тарашкевиця почала використовуватися лише з кінця 1980-х років і підкреслює більшу близькість правопису до творчості Броніслава Тарашкевича в 1918 році. Цей термін був уведений у мовний ужиток білоруським мовознавцем Вінцуком Вячоркою за аналогією із сербською «вуковицею», кириличним сербським алфавітом, названим на честь реформатора сербської мови Вука Караджича. Приблизно з 1994 року назва класичний правопис використовується як синонім більш пріоритетного вживання^[2][3].

Історія[ред. | ред. код]

Кодифікація[ред. | ред. код]

У 1918 році напередодні проголошення незалежности Білоруської Народної Республіки, виникла необхідність кодифікації білоруської мови як державної. Провідні лінгвісти країни запропонували кілька проєктів:

• «Biełaruskaja hramatyka dla škoł» Броніслава Тарашкевича — стала основою для цього правопису, спершу вийшла латиницею, але того ж року видано й кириличний варіант. Відповідні правила білоруської мови домінували з 1918 року до реформи 1933 року;
• «Hramatyka biełaruskaj mowy» Баляслава Пачопкі;
• «Biełaruski prawapis» Антона Луцкевича і Яна Станкевича;
• «Prosty sposab stacca u karotkim časie hramatnym» Рудольфа Абіхта і Яна Станкевича.

Перемогу кодифікації Тарашкевича визначали такі фактори: вона була найбільш ґрунтовною; охоплювала більшість ортографічних колізій; більшою мірою продовжила практику білоруської преси попереднього періоду; містила практики, корисні для дидактичного використання; з'явилася на прохання білоруської політичної еліти. Навіть офіційне радянське мовознавство визнало, що робота Тарашкевича була дуже успішною для висвітлення основних законів білоруської мови, і всі подальші проєкти й реформи білоруської мови базувалися на цій кодифікації.

На думку мовознавців, прийнята кодифікація зіграла виняткову роль у стабілізації морфологічних норм білоруської мови. Її швидкому й загальному сприйняттю білорусами сприяла відсутність нав'язування авторами власного мовного смаку й орієнтації на широку діалектну основу, на якій не було надано перевагу лише одному діалекту^[4][5].

Науково обґрунтований розвиток[ред. | ред. код]

Академічний проєкт 1930 року[ред. | ред. код]

У певних випадках кодифікація Тарашкевича фіксувала паралельні граматичні форми, що в початковий період становлення літературної мови було викликане прагненням відобразити якомога більше суто білоруських мовних особливостей, щоб перевірити їхню життєздатність у процесі функціонування літературної мови. Творець білоруської граматики сподівався, що узус, який згодом стане єдиною нормою, кристалізується під час мовної практики^[6].

Розширення сфер застосування білоруського алфавіту призвело до актуалізації питань подальшої стандартизації правопису, що проявилося в 20-х роках у працях першого Йосипа Лесика. У 1926 році в Мінську відбулася представницька міжнародна академічна конференція з питань реформи білоруського правопису й алфавіту, яка виявила невирішені питання, визначила можливі шляхи їхнього вирішення, але не прийняла жодних документів про кодифікацію. Восени 1927 р. була створена Орфографічна комісія в складі академіків Степана Некрашевича (голова), Язепа Льосіка, Вацлава Ластовського, Яна Луцевича (Янка Купала), доцента БДУ Анатолія Богдановича (секретаря), доктора наук Петра Бузуку, дослідників Інбілкульта Янка Бєлькевича та Владислава Чаржинського.

У 1929 р. з приходом до влади Сталіна в СРСР і згодом згортанням політики білорусизації Народний комісар БССР звільнив Степана Некрашевича з посади віцепрезидента Білоруської академії наук, одночасно правописна комісія була розпущена. Однак, незважаючи на несприятливу політичну ситуацію, результати її діяльности були опубліковані в 1930 році. Цей проєкт в основному продовжував і розвивав правопис Тарашкевича. Зокрема, у ньому збереглися норми, які підлягали змінам у подальших кодифікаційних роботах: наприклад, аб'ежчык; парыскі, чэскі; гарадзкі, людзкі; бяз нас, ня руш тощо.

У друкованому виданні проєкту була пропозиція скасувати асиміляційну м'якість. Однак у проєкті вона з'явився лише в коректурі — тобто на рубежі 1929—1930 років, коли антидемократична кампанія почала розгортатися. Наразі Орфографічна комісія погодилася, що м'який знак слід прибрати лише в подовженнях ньн, льл, зьз, сьс, дзьдз, цьц (насенне, сьмецце, суддзя або судздзя). Голова Комісії Степан Некрашевич, який втратив свої титули під час підготовки документа до друку, категорично не погодився зі скасуванням м'якого знаку на інших позиціях. Янка Купала також рішуче не прийняв це скасування.

Проєкт містив інші кардинально нові пропозиції, відхилені радянською владою. Деякі з них, нарешті, прийняті при нормалізації класичного правопису 2005 року — це:

• розширення якання в числівниках: дзявяты, дзясяты, сямнаццаць, васямнаццаць;
• відмова від якання на другому складі перед наголошенням, якщо в першому попернаголошеному складі нема а/я: невысокі, беспрытульны;
• введення акання в запозиченнях: маналёг, каапэрацыя, фанэтыка.

Академічний проєкт 1933 року[ред. | ред. код]

У 1930 році група науковців Інституту мовознавства розпочала роботу над новим проєктом білоруської реформи правопису, позбавленого «національно-демократичного впливу». Наступного року Петра Бузука, раніше заарештованого, але на відміну від інших білоруських мовознавців, було звільнено на посаду голови Інституту через його небілоруське походження. Водночас є відомості, що професор уважав існуючий правопис найкращим відображенням живого просторіччя, тож виступав проти його реформ^[7].

Незважаючи на те, що робота проходила у вкрай політизованій атмосфері ескалації зросійщуваних тенденцій, боротьби з «націонал-демократами», сталінських репресій і жорстокої колективізації, проєкт виявився вкрай суперечливим і багатовекторним. Таким чином, разом зі змінами, спрямованими на очевидне наближення білоруської мови до російської, існували діаметрально протилежні речі, зокрема: підпорядкування числівників яканню (дзявяты, дзясяты, пяцьдзясят); акання в запозиченнях (маналёг, каапэрацыя, фанэтыка, Арджанікідзэ, Афэнбах; але нэто, інкогніто, солё, Лёкарно); стисле написання подовжених ньн, льл, зьз, сьс, дзьдз, цьц, жж, шш, чч — н, л, з, с, дз, ц, ж, ш, і також у числівних цц — ц (насене, галё, зяе, рызё, калосе, судзя, жыцё, збожа, заціша, ночу; адзінацаць, трыцаць); уведення окремих букв для звуків /d͡z̞/ і /d͡ʐ/, які передають диграфами дз і дж^[8].

Таким чином, у галузі правопису білоруських слів документ пропонував глибокий перегляд попередньої практики, при оформленні іноземної лексики — зберіг основу тарашкевиці й майже повторив проєкт 1930 року, незважаючи на війну, оголошену її творцями «національно-демократичного ставлення».

Пропозиції академічного проєкту 1933 року, прийнятого під час нормалізації класичного правопису в 2005 році:

• передача іноземного «f» у всіх випадках через «ф»: форма, фабрыка, торф (замість хворма, хвабрыка, торп);
• розширення якання в числівниках: дзявяты, дзясяты, сямнаццаць, васямнаццаць;
• відмова від якання на другому складі перед наголошенням, якщо в першому попернаголошеному складі нема а/я: невысокі, беспрытульны;
• введення акання в запозиченнях: маналёг, каапэрацыя, фанэтыка.

• Світлини місць у Білорусі з класичним правописом
• 
  Клуб хіміків у Борисові
• 
  Газетний відділ у Вітебську
• 
  Клуб металістів у Вітебську

• 
  Амбулаторія на Комарівці в Мінську
• 
  Механізаційний павільйон на виставці в Мінську
• 
  Лазня в Полоцьку

Фактична заборона в СРСР[ред. | ред. код]

Політичний проєкт 1933 року[ред. | ред. код]

Незважаючи на помітний зросійщених ухил академічного проєкту 1933 р., він не задовольнив радянське керівництво через занадто велику толерантність у наближенні білоруської мови до російської мови. Крім того, новий етап у боротьбі з білоруським націоналізмом поставила стаття «Под фальшиво-национальным флагом», опублікована 3 лютого 1933 року в московській газеті «Правда». Спеціальний кореспондент видання А. Давидюк сказав із Мінська:

Мова йде про активізацію буржуазних націоналістів у Білорусі, про політичний характер їхніх виступів, що відображають опір пролетарської держави загиблим куркулям.

Відразу після цієї публікації Академічний проєкт був поспішно розглянутий і обговорений у Наркоматі освіти під керівництвом новопризначеного (замість репресованого) наркома Олександра Чернушевича, педінститутом, різними радянськими й партійними організаціями. У результаті до документа були чітко додані пропозиції щодо зросійщення, які мала засвідчити лояльність, «правильну ідеологічну спрямованість» як творців, так і дискутантів Проєкту. Але, незважаючи на це, документ був повністю переглянутий^[9].

5 травня ЦК Комуністичної партії Білоруси створило спеціальну «Політичну комісію для перегляду російсько-білоруського словника та нових правил написання білоруської мови». Примітно, що жоден мовознавець не входив до складу комісії, а членами її були переважно політики.

До 21 липня Бюро ЦК КП(б)Б видало постанову, у якій зазначено, що робота над проєктом реформи завершена: «Погодьтеся з пропозицією товариша Чернушевича направити проєкти нового білоруського правопису на розгляд культпропа ЦК УсеКП(б)». 26 серпня документ був затверджений Наркоматом БРСР, а 27 серпня — Білоруським ЦК. Таким чином, прийняття проєкту відбувалося за замовленням без попередньої публікації та громадського обговорення.

Резолюція мала назву — «Про зміни та спрощення білоруського правопису», але насправді ортографічні зміни не принесли спрощення. Деякі правила, запроваджені реформою, пропонувалося змінити в наступних правописних проєктах (1939 і 1951 рр.), і це було зроблено майже негайно в результаті зміни політичного режиму — для «розвінчання культу особистости» (1956 р.).

Документ прийняв усі пропозиції Академічного проєкту 1933 р., який передбачав зближення з російською мовою. У той же час технічна підготовка відповідної частини документа набагато краща за новостворені розділи, які містять багато суперечностей, фактичних та методологічних помилок та упущень.

Реформа правопису 1933 р. вплинула не тільки на фонетичні та морфологічні особливості, а й на словниковий запас білоруської мови. Наприклад, якщо дореформений «російсько-білоруський словник» Степана Некрашевича і Миколи Байкова для перекладу російського слова «государство» пропонували синоніми «дзяржава», «гаспадарства», «панства», пореформений словник Олександровича — лише «дзяржава», те саме перекладене слово і російське «держава», еквівалентне російському «город» в першому словнику були «места», «горад», а в другому — лише «горад»^[10]). У цьому ж словнику є такі притаманні білоруській мові прикметникові форми, як «забыўчывы», «неўстрашымы», «брадзячы». За наказом більшовиків російсько-білоруський словник 1953 року також був зросійщений. До білоруських слів додавали російські синоніми, часто ставлячи їх на перше місце: рос. батрак — біл. батрак, парабак; большак — гасцінец, бальшак; поезд — поезд, цягнік; минута — мінута, хвіліна. Ще далі пішов словник 1982 р., який рекомендував вживати поряд із словами «вавёрка», «бусак» також «белка», «багор» тощо^[11]. Подібна практика була продовжена в наступному «Російсько-білоруському словнику» в 1953 р., коли на перше місце ставилася калька з російської мови, а за нею, як правило, слідувало оригінальне білоруське слово^[12].

Загалом радянська влада наказала знищити рукописи попередньо підготовлених академічних словників, включаючи багатотомний Словник живої білоруської мови, двотомні російсько-білоруські та білорусько-російські словники, польсько-білоруський та білорусько-польський, есперанто-білоруський та білорусько-есперанто, та латиська-білоруський, історичні та ортографічні^[13].

Недобросовісність реформаторів, а також їхня риторика того часу добре видно з наступної цитати:

Багато націонал-демократів постраждало від «окання» на словах іноземного походження. Такі слова, як «кааперацыя, калгас, трактар» та інші були написані через «о», мотивуючи це правило тим, що слово «калгас, кааперацыя» та інші не прийняті в білоруській мові, не ввійшли в ужиток. Те, що слова «калгас» і подібні до них чужі і ворожі, зрозуміло, як і буржуазна «апрацоўка» ортографії «стовпами лінгвістики» націонал-демократів. З огляду на процес засвоєння широкими робочими масами слів іноземного походження, ми зобов'язані передавати ці слова відповідно до їхньої вимови, тобто через «акання», яке в рішенні ВНС про зміну орфографії і проводилося. Інтернаціонально-революційні слова, слова, які народилися в результаті пролетарської революції і які у всіх мовах всесвіту були розширені вимовою до «о», і в нашому новому написанні революційна якість зберігається. Слова «комуна»… [далі — фактично цитата з Додатків до Постанови 1933 р про які див. нижче] — в нашому випадку теж пишуться через «о», тобто їхнє першоджерело зберігається в корені, і, таким чином, мова піднімається на новий, більш високий рівень розвитку шляхом пролетарського інтернаціоналізму.

Через три місяці після прийняття першої резолюції «правопису» 3 грудня 1933 р. голова Наркомату БССР Микола Голадзед підписав нову постанову РНК «Додатки до постанови РНК БРСР „Про зміни та спрощення правопису білоруської мови“», який виправив помилки в серпневому документі. Цим закінчився перший етап реформи правопису 1933 року.

Вкрай непослідовність та зросійщенні цілі реформи були визнані офіційним радянським мовознавством очевидними ще за часів т. зв. «Хрущовської відлиги»:

… правило про передачу акання та якання залишалося невирішеним. Багато невиправданих винятків із цього правила не принесли бажаного полегшення при написанні іноземної лексики, правило написання складних слів було дуже складним і невпорядкованим. Правило про перехід від д і т у дз’ і ц’ спричинило труднощі та ортографічні відмінності. Правила написання імен, прізвищ та географічних назв були плутаними та суперечливими Однак, незважаючи на недоліки, рішенням РНК БССР загалом виконало своє завдання… … Наблизьте білоруський правопис якомога ближче до російського.

Зміни в білоруському правописі (після перегляду проєкту в 1933 році спеціальною політичною комісією)	Академічний проєкт реформи білоруського правопису 1930 року	Академічний проєкт реформи білоруського правопису 1933 року (до перегляду Політичною комісією)
Зміни при передачі запозичень
1. Передача звуків /la/, /lo/, /lu/) через тверде /ɫ̪/. (наприклад: маналог замість маналёг)	Існуючі правила були збережені.	Автори проєкту характеризують ці пропозиції як «вялікадзяржаўніцкія», «уласьцівыя расейскаму вымаўленьню»[14].
2. Пом'якшення приголосних /s̪/, /z̪/, /b/, /v/, /m/, /p/, /f/, /n̪/ перед голосними спереду /ɛ (наприклад: кааперацыя, фанетыка замість каапэрацыя, фанэтыка)
3. Заміна -тар, -дар на -тр, -др у кінці слів (наприклад: літр, цэнтр замість літар, цэнтар)		Існуючі правила були збережені.
4. Перадача літер «β» та «θ» у грецизмах через «б» або «в» та «т» або «ф» залежно від правил російської мови (Вавілон, Візантыя, марафон, міф пафас замість Бабілён, Бізантыя, маратон, міт, патас)		Цей захід мав відповідати вимозі, висловленій керівництвом партії, «закріпити російську мову як посередника для запозичення з третіх мов».[15]
Зміни в ортографії білоруських слів
1. Скасування позначення асимілятивного пом'якшення приголосних /s̪j/, /z̪j/, /t͡s̞j/ (наприклад: (свет, след замість сьвет, сьлед)	Ця пропозиція з'явилася лише в коректурі (тобто згортанні політики білорусизації — і примусовому відступі від керівництва проєктом академіка Степана Некрашевича, який категорично виступив проти його прийняття. Янка Купала також був проти цієї пропозиції.	Автори обґрунтовують прийняття цієї пропозиції «сприянням та економією для поліграфічного бізнесу»[14].
2. Скасувати написання м'якого знака між подовженими приголосними /s̪j/, /z̪j/, /t͡s̞j/, /d͡z̞j/, /ɫ̪j/, /n̪j/ (наприклад: насенне, галлё, ззяе, рыззё, калоссе, суддзя, жыццё замість насеньне, гальлё, зьзяе, рызьзё, калосьсе, судзьдзя, жыцьцё)	Комісія прийняла цю пропозицію як компроміс, за умови помірности у всіх інших випадках.[16].	Було запропоновано подвоїти подвійні приголосні на манер західнобілоруської вимови (наприклад: насене, галё, зяе, рызё, калосе, судзя, жыцё)
3. Введення незмінного написання частки та прийменника «не» (наприклад: без нас, не руш замість бяз нас, ня руш)	Існуючі правила були збережені[17][18]	Існуючі правила були збережені.

Таким чином, у результаті реформи згідно з політичним проєктом 1933 р. до білоруської мови було введено понад 30 фонетичних і морфологічних особливостей, властивих російській мові^[19].

Зросійщення через Народний комісаріат[ред. | ред. код]

Білоруси за межами СРСР, насамперед західні білоруси, а також білоруські центри в Латвії, Празі та Берліні, не прийняли змін, введених в білоруську мову^[20]. Зокрема, Білоруське наукове товариство у Вільно на своєму надзвичайному засіданні 31 жовтня 1933 р. прийняло резолюцію проти реформи, у якій відзначалося її зросійщенна спрямованість та слабке наукове підґрунтя.

Серед причин неприйняття політичної реформи 1933 року були такі:

• Реформі передували посилені сталінські чистки та репресії серед білоруської інтелігенції^[20];
• Проєкт реформи був розроблений спеціальною «Політичною комісією з перегляду російсько-білоруського словника та нових правил правопису білоруської мови», до складу якої не входив жоден мовознавець. На думку сучасних білоруських філологів, укладачі збірника правил керувались насамперед політичними, а не філологічними мотивами.
• Проєкт був схвалений Радою Народних Комісарів БРСР без громадського обговорення^[21][20];
• Реформа була проведена в умовах жорстокого терору. Так, філолог Сергій Запрудський зазначає:

• Білоруські філологи та історики зазначають, що реформа штучно^[22] наблизила білоруську мову до російської. Зміцер Савко зазначає, що політична комісія, яка проводила реформу, взяла з академічного проєкту білоруської реформи правопису 1933 р., що їй передував, усі пункти, що передбачали зближення з російською мовою, а решту або кардинально переробили для наближення до російської мови. або взагалі не врахували. Кандидат філологічних наук Ігор Клімов пише:

Рішення РНК символізувало для сучасників невід'ємну волю наблизити білоруську мову до російської "будь-якою ціною".

Більшовицька держава, яка вперше в історії здійснила експеримент із створення нового суспільства та нової людини, також розглядала мову як об’єкт спеціальних маніпуляцій, спрямованих на досягнення певних, а не зовсім мовних цілей. Важливим напрямом таких маніпуляцій з 1930 р. було закріплення російського впливу в нормах літературних мов інших народів СРСР. Це підвищило культурну однорідність серед народів радянської імперії, придушило їхнє прагнення до сепаратизму та сприяло їхній культурній та мовній асиміляції. Білоруська мова також стала жертвою такої політики з 1930-х років. Подальший розвиток не був результатом внутрішньої необхідности чи реального використання, а визначався політичним становищем радянської держави.

Основним наслідком реформи стала поява двох правописів (норм) білоруської мови, один з яких — наркомівка — почав офіційно застосовуватися в Радянському Союзі, а інший — традиційний класичний правопис — продовжував використовується білорусами за межами СРСР. Створення наркомівки розглядається як один із заходів політики зросійщення Білоруси, яка здійснювалася у двох основних напрямках: по-перше, безперервне зросійщення білоруської мови і, по-друге, систематичне витіснення цієї зросійщеної мови та її заміна російською мовою^[23].

Використання за межами СРСР[ред. | ред. код]

Після реформи 1933 року класичний правопис продовжував застосовуватися, розвиватися та вдосконалюватися за межами СРСР, а також у Білорусі під час Другої світової війни. За даними газети «Biełarus», жодне білоруськомовне видання, яке вийшло за межі СРСР, не використовувало наркомівку. У 1942 р. в Мінську відбулася лінгвістична конференція, результатом якої став новий правописний збірник Антона Льосіка «Biełaruski pravapis», виданий латиницею в 1943 р. і трохи пізніше того ж року — кирилицею: «Беларускі правапіс».

Новий етап у розвитку білоруського класичного правопису розпочався в середині 1940-х років, пов'язаний із появою білоруської політичної еміграції. Лінгвістичні дискусії проводились під час наукових зустрічей у Білоруському інституті науки та мистецтва в Нью-Йорку та Білоруській бібліотеці імені Франциска Скорини в Лондоні. Результати цих дискусій були опубліковані в періодичних виданнях (понад 100 назв). Крім того, проводилась велика лексикографічна робота.^[24] Такі люди, як Ян Станкевич та Антон Адамович, мали найбільший вплив на розвиток білоруського правопису за кордоном. У той же час, відкидаючи весь академічний розвиток після 1933 р. (який, однак, характеризувався нестабільністю офіційних норм і недостатньою послідовністю письмової практики^[25]), білоруська еміграційна громада залишила невирішеними питання, що виникли в 20-х роках XX століття.

Повернення та поширення в Білорусі[ред. | ред. код]

У 1980-х роках, з початком процесу демократизації в СРСР в умовах нової хвилі білоруського національного відродження, розпочався рух за повернення класичного правопису до Білоруси, а також перегляд результатів реформи 1933 року. У 1988 р. газета «Літаратура і мастацтва» опублікувала відкритий лист молодих білоруських письменників «Рэпрэсаваны правапіс» із закликом до редакції літературних видань не змінювати правопис у текстах авторів. Звернення підписали Алесь Асташонак, Адам Гльобус, Володимир Орлов, Леанід Дранько-Майсюк, Сяржук Сокалау-Воюш, Анатоль Сис та інші.^[26] У 90-х роках В'ячеслав Адамчик та Василь Биков почали писати перші класичні ортограми^[26].

Вже на початку 90-х років було відзначено використання класичного правопису, пропорційно наркомівці. З тих пір певні періодичні видання почали використовувати традиційний білоруський правопис з певною мірою послідовности (насамперед у м'якості написання, написання слів грецького та латинського походження) — наприклад, газета «Свабода^[be-x-old]» (з часу заснування газети 1990), «Пагоня^[be-x-old]» і «Наша Ніва» (з часу відродження газети у травні 1991 р.), журнали «Спадчына» (з червня 1993 р.) та «Мастацтва» (з 1992 р. разом із матеріалами згідно наркомівки). Тим часом основні публікації білорусів східної Польщі, такі як газета «Ніва^[pl]», не зайняли певної позиції щодо цього питання і продовжували використовувати офіційний правопис. Класичного написання релігійної літератури в 1990-х роках дотримувалась Латинська церква в Білорусі. Як зазначає професор Ніна Мячковська, саме тарашкевиця на той час став знаком відродження білоруської мови^[27].

Після встановлення авторитарного режиму президентом Олександром Лукашенко в 1995 році та відновлення політики зросійщення Білоруси розпочався політичний гніт масових періодичних видань класичним правописом. У 1996 р. газета «Свабода^[be-x-old]» перейшла на офіційний правопис (на час ліквідації владою в 1997 р. видання мало шість офіційних попереджень), а в 1997 р. (1998 р.) — газета «Пагоня^[be-x-old]». У 1998 р. внесений із змінами закон про пресу дозволив зупиняти видання газет без рішення суду за двома попередженнями. 29 травня того ж року газета «Наша Ніва» отримала попередження від Державного комітету з питань преси через «спотворення загальновизнаних норм використовуваної мови»^[28]. У відповідь редакція подала заяву до Вищого господарського суду, вимагаючи скасувати попередження. У судовому засіданні член-кореспондент Національної академії наук Олександр Булика, професори Броніслав Плотніков, Павло Сцяцко, Геннадій Цихун та керівник катедри Білоруського державного педагогічного університету імені Максима Танка Павло Михайлов засвідчили, що використання класичного правопису не порушує загальноприйнятих норм білоруської мови^[29]. У результаті 22 грудня 1998 року суд скасував попереднє попередження на тій підставі, що білоруський закон не вимагає офіційного застосування офіційних норм білоруської ортографії та пунктуації, і надав «Наша Ніва» право на публікацію згідно класичного правопису.

Як зазначила професор Ніна Барщевська у 2002 році, багато білорусів, переважно інтелігенція, засудили реформу білоруської ортографії 1933 року та критикували її ортографічні норми, що негативно вплинуло на білоруську вимову, що особливо яскраво виявилося при роботі з дітьми в початковій школі^[30][31].

Робота над нормалізацією[ред. | ред. код]

Вирішення питання правопису в Білорусі було надане Комісії з удосконалення правопису (головою був Геннадій Цихун) Товариства білоруської мови імені Франциска Скорини, до складу якої, серед інших, входили Вінцук Вячорка та Зміцер Санько. Комісія активно працювала в 1991—1992 рр., а в 1993 р. опублікувала свої пропозиції. Загалом питання про існування двох правописів білоруської мови викликало дискусії в білоруськомовному суспільстві, причому погляди варіювались від повної підтримки до того самого повного заперечення.

Свідченням офіційного визнання необхідности уточнення правопису стало внесення відповідного пункту до «Державної програми розвитку білоруської мови та інших національних мов у Білоруській РСР» та наступні логічні кроки: проведення 19-20 листопада 1992 року Республіканської Наукової конференції «Праблемы беларускага правапісу», прийнята в 1993 р. Постановою Ради Міністрів № 556 «Про уточнення правопису білоруської літературної мови», а для реалізації постанови — створення Державної комісії з роз'яснення правопису (Голова Ніл Гілевич), до якого входили переважно представники офіційних структур. Комісія висунула низку пропозицій для громадського обговорення, але радикальна трансформація загальної ситуації в країні (серед іншого — повернення влади до політики зросійщення) зробила подальшу дію комісії неможливою, тому вона припинила своє існування рік пізніше, доручивши цю справу Академії наук та Міністерству освіти «підготувати до друку нову редакцію „Правил білоруської ортографії та пунктуації“ (з додаванням правил білоруської ортоепії)». Остаточні рекомендації, опубліковані 13 вересня 1994 р., стверджували, що хоча повернення певних дореформних норм є бажаним, але час для таких змін ще не став через те, що суспільство ще нібито не готове.

З другої половини 90-х років група вчених з Інституту мовознавства НАН Білорусі та викладачі ряду мінських університетів на чолі з академіком Олександром Підлужним (який у 1998 році закликав до репресій режим Лукашенка щодо прихильників класичного правопису білоруської мови^[32]) підготували три варіанти проєкту правописних змін, в яких пропонувалося повернути до офіційного білоруського правопису деякі норми класичного правопису. Невелика частина цих пропозицій була включена до міністерського проєкту нових правил білоруської мови^[33], розробленого в 2006 році (що можна розглядати як продовження повільної еволюції офіційного правопису до класичного, що спостерігається з 1957 року). Проєкт був затверджений вперше у світовій історії мовознавства у формі Закону Республіки Білорусь «Про правила білоруської ортографії та пунктуації» Палатою представників Національних зборів та особисто Олександром Лукашенко. Тим часом, у жовтні 2007 року, напередодні прийняття закону «Про правила білоруської орфографії та пунктуації», міністр освіти режиму Лукашенко Олександр Радков заявив, що документ спрямований на заборону «незаконного використання класичного правопису» в періодичних виданнях^[34]. У той же час новий ортографічний словник, виданий Інститутом мовознавства у 2009 році, відзначився численними суперечностями зі змістом норм білоруської ортографії, офіційно прийнятих у 2008 році.

Нормалізація 2005 року[ред. | ред. код]

У 1990-х рр. серед редакторів видань, опублікованих класичним правописом, не було єдиного підходу щодо того, як вони повинні дотримуватися правил граматики та лексики згідно тарашкевиці. Водночас лунали заклики до об'єднання: зокрема, Вінцук Вячорка у журналі «Спадчына» у 1991 та 1994 роках. Крім того, 14 червня 1992 р. у Вільнюсі відбулася зустріч журналістів та видавців — користувачів класичного правопису з метою нормалізації правопису. У 1995 році Вінцук Вячорка опублікував проєкт модернізації класичного правопису. Результатом його публічного обговорення стала Празька конференція, що відбулася 5-6 грудня 1998 р., в якій взяли участь два десятки білоруських мовознавців, письменників, журналістів та інших користувачів класичного правопису білоруської мови. Конференція взяла за основу проєкт Вячорки та визначила напрямок подальшої роботи.

Навесні 2000 року з учасників Празької конференції була сформована робоча група, остаточний склад якої був визначений восени 2002 року. До нього входили люди, які постійно займалися практичними питаннями, пов'язаними з білоруською ортографією. Протягом декількох років робоча група на громадських засадах працювала над підготовкою та вдосконаленням збірника правил білоруського класичного правопису (загалом понад 200 засідань), результатом чого стала підготовка публікації «Білоруський класичний правопис. Сучасна нормалізація» (БКП-2005). Новий звід правил базувався на проєкті правопису щодо стандартизації, опублікованому в 1995 році Вінцуком Вячоркою, а також на результатах його публічного обговорення на Празькій конференції. Крім того, наприкінці серпня — на початку вересня 2004 р. була проведена відкрите анкетування щодо найбільш суперечливих питань правопису, результати якої були враховані в проєкті Збірника правил. Проєкт Збірника було надіслано 27 спеціалістам — мовознавцям, письменникам, зацікавленим установам — для зворотного зв'язку. Остаточна версія була затверджена на початку березня 2005 року.

Нормалізацію в 2005 р. прийняли всі основні видання, які на той час дотримувались класичного правопису — газета «Наша Ніва» (з грудня 2008 року використовує офіційний правопис^[35]), журнал «ARCHE Пачатак», білоруські видання Радіо Свобода та Польське радіо. У той же час відсутність декларативної інформації про конкретну версію білоруської орфографії, що використовується в певних ЗМІ та публікаціях літературних творів класичним правописом, як правило, не дозволяє однозначно судити про прийняття чи відхилення правописної системи 2005 р., але аналіз таких публікацій свідчить про те, що норми класичного правопису, що використовуються в даний час, по суті відповідають правилам нормалізації класичного правопису 2005 року.

27 квітня 2007 р. IANA надала нормалізованій версії класичного правопису власний мовний підтег «tarask» (повне позначення: be-tarask)^[36].

Восени 2012 року американський славіст Курт Вулхайзер провів дослідження використання білоруської мови її носіями в Білорусі, під час якого дійшов наступного висновку: Вулхайзер зазначив: «Жоден з моїх інформаторів не говорить „долар“, але вони говорять „даляр“. Через деякий час це можна ввести як норму. У словниках є слово „маладзёжны“. Але дуже часто використовується інший варіант — „моладзевы“».

Використання[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

До здобутків класичного правопису слід віднести практично всю письмову спадщину нової білоруської мови до 1933 року (для авторів з етнічних білоруських територій у міжвоєнній Польщі та Латвії — до 1939 р.), включаючи найкращі твори класиків білоруської літератури. Після 1933 року твори білоруських авторів за кордоном публікуються в класичному правописі.

По поверненню класичного правопису до Білоруси на нього перейшла низка відомих білоруських письменників, зокрема В'ячеслав Адамчик та Василь Биков. У 1993 році в Білостоці вийшла перша частина перекладу роману Джеймса Джойса «Улісс». Повний переклад роману білоруською мовою з'явився через півтора десятка років і використовував класичний правопис білоруської мови. За словами перекладача роману Яна Максимюка, коли він занурився у переклад «Уліса», він шукав адекватний «мовний простір», який би дозволив виразити мовні та стилістичні особливості роману. На думку перекладача, тарашкевиця є вільною мовною системою, що дало широкий простір і потужний поштовх для пошуку перекладачем нових слів і фраз.

У 2002 році в Мінську вийшла Біблія класичним правописом у перекладі Василя Семухи. Загалом, повний переклад Старого Завіту Біблії на сучасну білоруську мову в 1973—2012 рр. існував лише за класичним правописом.^[37]

Норми класичної ортографії відтепер поширюються на художню та нехудожню літературу, включаючи переклади іноземної літератури (зокрема, роботи Курта Воннеґута, Юрія Андруховича та ін.), а також музичні твори та переклади білоруською мовою іноземних художніх фільмів та мультфільмів. Серед іншого, у 2008—2009 роках вийшла трилогія Джона Толкіна «Володар перснів».

ЗМІ й Інтернет[ред. | ред. код]

Всі білоруськомовні періодичні видання до 1933 р., а також усі видання білоруської діаспори (понад 100 назв) виходили класичним правописом. Після повернення класичного правопису в Білорусь такі масові періодичні видання, як «Свабода^[be-x-old]» (тираж до 100 000 примірників) і «Пагоня» (до 15 000 примірників), були передані до Білорусі, яка врешті-решт припинила своє існування через репресії режиму Лукашенка.

У 1998 р. «Наша Ніва» (до 8000 примірників) повинна була відстояти своє право на публікацію класичним правописом у Верховному суді Білоруси, який визнав, що на той час білоруське законодавство не вимагало обов'язкового застосування офіційних норм білоруської орфографії та пунктуація. У 2003 році режим Лукашенко скасував реєстрацію журналу класичного правопису «Студэнцкая Думка», а в листопаді 2005 року правоохоронці вилучили всі екземпляри журналу з мінських магазинів і кафе, які безкоштовно розширились до 299 примірників (що не вимагали реєстрації). У 2005 році режим Лукашенка фактично позбавив «Наша Ніва» легального способу розширення поштою, що призвело до значного економічного удару по редакції. Повернення газети до передплатних каталогів у 2008 році збіглося з переходом видання на офіційний правопис, що пояснювалося частково вимогами обов'язкового використання офіційних правил білоруської орфографії від 1 вересня 2010 року в Законі про білоруський правопис та пунктуація. У 2018 році друкована версія «Наша Ніва» припинила своє існування. Перехід до офіційного правопису також відбувся на двох білоруськомовних радіостанціях Польщі — Радіо «Рація» з 2007 року^[38] (у цьому ж році за підтримки польської влади розпочались трансляції білоруськомовного телеканалу «Белсат», який з самого початку свого існування користувався офіційною орфографією) та «Білоруська служба Польського радіо^[be-x-old]» з 2019 року (після відходу в 2018 році її керівниці, професорки Ніни Барщевської). Видавництво ARCHE Пачатак, маючи інтерфейс порталу класичним правописом (включаючи електронну газету «ARCHE», випущену у вересні 2019 року), видає публікації згідно з написанням, вибраним авторами, з 2013 року. Після перерви в роботі на 9 місяців у жовтні 2020 року офіційний правопис почали використовувати «Тузін Гітоў». Що цікаво, у 2008 році класичний правопис (очевидно, через необережність) з'явився в одній з публікацій російськомовної газети «Советская Белоруссия», органу преси Адміністрації Президента, коли автор залишив отримані під час інтерв'ю відповіді оригінальним написанням. Хоча зараз вона виходить під назвою «СБ. Беларусь сегодня».

Найбільшим засобом масової інформації, який використовували класичний правопис з моменту його створення, є Білоруська служба Радіо Свобода, у якій у 2016 році працювало 12 журналістів, 11 з яких були редакторами: Сергій Абламейко, Богдан Андрусишин, Юрій Дракахруст, Сергій Дубовець, Олексій Знаткевич, Ян Максимюк, Сергій Навумчик, Олена Радкевич, Анна Совс, Олена Тиханович та Сергій Шупа.^[39] Серед білоруських політичних партій партія БНФ^[40] та Консервативно-християнська партія — БНФ^[41] мають сайти класичним правописом. Проєкт на підтримку білоруського важкого металу та пов'язані з нею події та явища «ByMetal» працює класичним правописом.^[42]

З моменту появи Інтернету в Білорусі класичний правопис широко застосовується у приватному спілкуванні (форуми, соціальні мережі, месенджери тощо). За словами кандидата філологічних наук Сергія Важника, офіційна орфографія білоруської мови сприймається користувачами Байнету (білоруськомовний сегмент інтернету, наприклад як УАнет — українськомовний сигмент інтернету) як стара, негнучка, неприродна система, а класичний правопис — навпаки: як гнучкий, відкритий, вільний від «умовностей» осередок.

Граматики та підручники[ред. | ред. код]

Перша граматика класичного правопису — «Білоруська граматика для шкіл» Броніслава Тарашкевича, вперше опублікована в 1918 році у Вільно, згодом була перевидана (1919, 1920, 1921, 1926, 1943), у тому числі в 1991 році факсимільне видання серії «Білоруська Мова: історія та сучасність» державного видавництва «Народна освіта» (яке хоч і вийшло тиражем 12 000 примірників, але одразу стало рідкістю).^[43]

Із досягнень білоруської діаспори слід зазначити «Падручнік крывіцкае (беларускае) мовы. Граматыка, правапіс, укладаньні прытарнаваныя вучыцца ў школе й дома» Яна Станкевича (Регенсбург, 1947) та фундаментальний двотомний підручник «Білоруська мова» Валентини Пашкевич (Торонто, 1974) — перша практична граматика білоруської мови англійською.

У 2004 році з'явився електронний підручник для викладання білоруської мови «Гавары са мной па-беларуску»^[44] (автори Сергій Александров та Галина Мацик), що дозволило оволодіти білоруською мовою на основі класичного правопису.^[45] У 2008 році була опублікована його доповнена та перероблена версія.^[46] У 2017 році вийшов підручник для самостійного вивчення білоруської мови^[47] (автор Антон Сомін), який, орієнтуючись на офіційну норму, однак містить інформацію про класичну версію на всіх рівнях мови — фонетиці, морфології, синтаксисі й орфографії.^[48]

Враховуючи обов'язкове вивчення білоруської мови в білоруських школах, автори сучасної нормалізації розглядають граматики та підручники офіційного правопису як допоміжні джерела при вивченні класичного правопису: у публікації «Білоруський класичний правопис. Збірник правил» (2005) охоплює, насамперед, моменти, що відрізняються від офіційного написання. Незважаючи на те, що збірник зосереджений на правилах орфографії та вважається путівником до труднощів, він також надає деяку інформацію з інших мовних рівнів (правила ортоепії, граматики, синтаксису, принципи словотворення тощо).

Книги з класичним правописом з питань культури мови можуть слугувати допоміжними засобами при вивченні мови, що відрізняються від прийнятих у офіційній мовній нормі:

• «Жывая мова»^[49] Юрася Бушлякова, видана у 2013 році;
• «Па-беларуску зь Вінцуком Вячоркам»^[50] Вінцука Вячоркі, опублікована у 2016 році під однойменною рубрикою на Радыё Свабода;^[51]
• «Не сьмяшыце мае прыназоўнікі»^[52] Вінцука Вячоркі, оприлюднена в 2017 році.

Словники[ред. | ред. код]

Досягнення класичного правопису включають усі словники білоруської мови, видані між 1918 і 1933 роками, включаючи перший у білоруській лексикографії російсько-білоруський словник перекладу ХХ століття братів Максима та Гаврила Горецьких, російсько-білоруський словник Вацлава Ластовського, академічні білорусько-російський та російсько-білоруський словники Степана Некрашевича та Миколи Байкова. У 1922—1933 рр. у Мінську видано 23 видання словників білоруської наукової термінології з математики, ботаніки, географії та космографії, геології та мінералогії, літератури, логіки та психології, музики, анатомії, армії, права, соціальних наук, зоології, мовознавства, бухгалтерської справи, хімії, сільського господарства, фізики, педагогіки, загального рослинництва та інші (з 2018 року ця колекція доступна у цифровому форматі на Slounik.org). У той же час, щодо політичної реформи білоруського правопису в 1933 р., радянська влада наказала знищити рукописи раніше підготовленого багатотомного «Словника живої білоруської мови», двотомного російсько-білоруського та білорусько-російського, польсько-білоруського та білорусько-польського, есперанто-білоруського та білорусько-есперанто, латвійсько-білоруського, історичного, орфографічного й інші словники.^[53]

До 1933 року словники класичного правопису були видані за межами СРСР. Англійсько-білоруський словник Яна Петровського був виданий в Австралії в 1946 р., а в 1983 та 1985 рр. вийшли дві частини класичного греко-білоруського словника цього ж автора. У 1966 р. Йозеп Гладкий видав збірку прислів'їв Логойська в Нью-Йорку та Мюнхені. Крім того, до 1985 року з'явилися такі словники, як «Некаторыя праўніцкія тэрміны», «Слоўнік юрыдычных беларускіх тэрмінаў», «Маленькі беларуска-расейскі размоўнік», «Слоўнік беларускае літаратурнае мовы 19-га стагодзьдзя», «Слоўнік нямецкіх запазычаньняў у беларускай мове». У 1989 р. в Нью-Йорку вийшов «білорусько-російський (Велико-литовсько-російський) словник» Яна Станкевича.^[54] Він містить понад 60 000 статей та поєднує в собі особливості перекладних, тлумачних та діалектних словників. У 1992 р. в Нью-Йорку вийшов білорусько-англійський та англійсько-білоруський словник Олександра Ушкевича та Олександра Зезуліна, що містить близько 6500 слів.

Після повернення класичного правопису в Білорусь у 1991—1994 рр. у Мінську в рамках серії «Беларуская мова: гісторыя і сучаснасць» державного видавництва «Народная асвета» було опубліковано факсимільний ряд наукових публікацій 20-х років, у тому числі «білорусько-російський словник» (1925) Байкова та Некрашевича. З 1991 року як у видавництвах, так і від руки видається невизначена кількість словників, що використовують класичний правопис, зокрема "«Кароткі расейска-беларускі фізыялягічны слоўнік»^[55], «Расейска-беларускі хімічны слоўнік»^[56], «Слоўнік юрыдычнай тэрміналёгіі (беларуска-расейска-польскі)»^[57]. У 2001 році співробітники газети «Наша Ніва» підготували електронний «Слоўнік беларускай мовы (клясычны правапіс)»^[58], також відомий як «Слоўнік Нашай Нівы». Однак, за словами авторів, цей документ не був словником у звичному розумінні: він був створений автоматично з доступних текстів газети «Наша Ніва» виключно для того, щоб надати сучасним користувачам тарашкевиці довідковий матеріал для нормалізації орфографії.

Співавтори видання «Білоруський класичний правопис. Збірник правил. Сучасна нормалізація» містив орфографічний словник (понад 5000 слів), електронна версія якого доступна на словниковому порталі Білоруської полиці^[59].

Словники, складені для нормалізації класичного написання білоруської мови в 2005 році та опубліковані приватно без державного фінансування:

• «Англійсько-білоруський словник» Валентини Пашкевич (Мінськ, 2006) — перший англійсько-білоруський словник середнього розміру. Включає близько 30000 слів; англійська частина використовує американську версію англійської. Як зазначає Зміцер Савко, той факт, що білоруські державні установи не змогли видати такий словник (академічний англійсько-білоруський словник, що містить близько 60 000 слів і фраз, був опублікований лише в 2013 році), свідчить про те, що альтернативна лінгвістична наука має досягнення, які можуть скласти конкуренцію офіційній науці.^[60]
• «Словник для дітей: білорусько-польський, польсько-білоруський» Валерії Жданович (Мінськ, 2006) — ілюстрований словник із 1000 статей. У 2007 та 2008 роках вийшли додаткові видання словника.
• Словник ідиш-білоруський Олександра Остравуха (Мінськ, 2008) — унікальне довідкове видання із 25 000 словникових статей та 50 000 слів, що містить лексику ідиш та живу лексику, а також фразеологічні матеріали. Другий в історії Білоруси ідиш-білоруський словник (перший виданий у 1932 р., також на тарашкевиці).
• «ЄвроСловник» Лявона Барщевського (Мінськ, 2008) — унікальне видання, що включає близько 100 000 одиниць перекладу на 28 мов. У білоруській частині подано як офіційний, так і класичний варіанти правопису.
• «Пояснювальний словник інформатики Миколи Савицького: Білоруський класичний правопис» (Мінськ, 2014) — довідковий словник, що містить понад 3000 найбільш часто використовуваних термінів в інформатиці та обчислювальній техніці. Кожен термін подано білоруською та англійською мовами, а білоруською.

Інструменти перевірки орфографії[ред. | ред. код]

У 2004 році Федір Піскунов, співробітник Московського державного лінгвістичного університету, створив програму перевірки орфографії для MS Word 2000 «Літара 1.0», яка підтримувала як класичний, так і офіційний правописи білоруської мови.

У 2015 році білоруський мовознавець Зміцер Савко^[be] спільно з мовною службою телеканалу «Белсат» та за активної допомоги волонтерів створив багатофункціональний мовний сервіс «Добрапіс^[be-x-old]», який підтримує перевірку білоруських текстів класичним правописом.

Енциклопедії[ред. | ред. код]

Вікіпедія має розділ
класичним правописом білоруською мовою
Беларуская мова

З моменту свого створення — 6 квітня 2004 року і до 26 березня 2007 року існувала єдина Білоруська Вікіпедія, де співіснували дві норми правопису білоруської мови: класичний правопис («тарашкевиця») та офіційний правопис («наркомівка»). У 2007 році — єдина Білоруська Вікіпедія була розділена на дві — з класичним та з офіційним правописами, а 26 березня 2007 року, відповідно до рішення мовного підкомітету фонду Вікімедіа, розділ Вікіпедії класичним правописом перейменовано з піддомену третього рівня «be», який передали Вікіпедії офіційним правописом, у «be-x-old». Наразі доменом Білоруської Вікіпедії з класичним правописом є be-tarask. Станом на липень 2021 рік, Білоруська Вікіпедія за класичним правописом містить більше 75 тис. статей, поки Білоруська Вікіпедія за офіційним правописом — більше 200 тис.

Існує також електронна енциклопедія Slounik.org, яка має інтерфейс згідно класичного правопису і містить енциклопедичні статті як офіційним, так і класичним правописом, залежно від написання друкованого джерела.

Оцінки[ред. | ред. код]

Ця стаття є частиною серії статей про народ
Білоруси
Білоруська культура Архітектура Кухня Кіно Література Мода Музика Народне мистецтво Образотворче мистецтво Спорт Театр Танці
Білоруська діаспора Австралія Австрія Аргентина Африка Бельгія Бразилія Велика Британія Венесуела Вірменія Естонія Казахстан Канада Киргизстан Латвія Литва Німеччина Польща Росія США Узбекистан Україна Фінляндія Чехія Швеція
Етнографічні групи Балти Білорусини Гуди Дреговичі Кривичі Литвини Поліщуки Прусси Радимичі Руські Тудовляни Ятвяги
Релігія Християнство Православ'я Білоруський екзархат БАПЦ Католицизм БГКЦ Латинська церква Протестантизм Іслам Юдаїзм Атеїзм
Мови Білоруська (класичний та офіційний варіанти) та її діалекти
Інші статті Білорусь Знамениті білоруси Історія Білорусі Білорусознавство Антропологія Етнографія Етнічні терени Вайсрутенізація Націоналізм Національне відродження Список правителів Об'єднання білорусів світу Білоруси
п о р

На початку XX ст. Юхим Карський висловив думку, що графіки білоруської мови того часу, на яких базується як класичний (тарашкевиця), так і офіційний (наркомівка) правописи, сформувалися під впливом польської мови. Цей вплив він побачив насамперед у використанні «і» і «шч» замість літер «и» і «щ» відповідно (як у старобілоруській мові), а також у «надмірному» вживанні м'якого знаку між приголосними. За словами Олександра Підлужного (який в одній зі своїх публікацій^[61] 1998 року закликав режим Лукашенка почати репресії проти прихильників класичного правопису), практика позначення м'якости приголосних на письмі, яка мала місце в білоруській мові в середині ХІХ і початку ХХ століть, зазнала впливу графіки польської мови. Юхим Карський (який, згідно з наукою Російської імперії, дотримувався думки, що білоруська мова є окремою частиною «триєдиної» російської мови і повинна негативно відноситись до будь-яких неросійських впливів^[62]) та Олександр Підлужний^[63] вважали, що м'яка /ɫ̪^j/, тверді губні, відмова від дзекання та цекання (присутні як у класичному, так і в офіційному правописах) у запозиченнях виникли під впливом польської мови.^[64][65] Водночас Вінцук Вячорка рішуче заперечує такі впливи. У випадку з м'яким /ɫ̪^j/ він зазначає, що багато відповідних запозичень зафіксовано не лише в книзі, але і в білоруській просторовій мові: пляшка, хлёрка, шлях, шляхта, сьлёсар, глязура, друшляк, шкарлятына, лёк, лёх та інші. Хоча подібні слова є в польській мові, вони насправді не є польськими і мають романське чи германське походження. Вони прийшли до польської мови з латинської, німецької та нідерландської (іноді через чеську). Вінцук Вячорка вважає, що внаслідок історичного зв'язку з європейським культурним та цивілізаційним простором (латинська мова використовувалась на державному рівні і була обов'язковою в навчальних закладах Великого князівства Литовського, а безпосередні контакти з німцями розпочалися ще за часів Полоцького князівства, також мова євреїв їдиш загалом була дуже поширена в білоруських містах і містечках), а також м'якість європейського /l^j/ з точки зору білоруської фонетики, предки білорусів могли запозичити слова з м'яким /l^j/ з європейських мов без польського посередництва. Взагалі, відсутність польського посередництва у запозиченні низки слів з німецької та інших європейських мов допускав навіть Юхим Карський.^[66] Тим часом у російській мові, куди подібні слова потрапили набагато пізніше, відсутня послідовна система їхнього засвоєння (наприклад, Финляндия, Курляндия — Голландия, Исландия), а через орієнтацію наркомівки на російську мову створилась певна хаотичність: хлёрка, але «хлор»; пляц, але «плацдарм»; шлягер, але «шлагбаўм»; лямпа, але «лампада» тощо.^[67] Те саме стосується твердої передачі ряду приголосних у запозиченнях, що також зафіксовано у народній мові: вэлюм, сэнс, сакрэт, сакратар, мэта, лямант, момант (у говірках мамэнт) і інші. У латинській мові, звідки походить більшість цих слів, присутня тверда вимова. В офіційному правописі через механічну передачу несистематичної та хаотичної російської вимови в цьому випадку також (як і при передачі «л») спостерігається розбіжність: экзэмпляр і экзэма, але «экзекуцыя»; сэптыма, але «секста»; сэнс, але «сенсуалізм» і «сенсацыя»; сэпсіс, але «антысептык» та інше.^[63] Тим часом Ігор Клімов вважає, що в умовах тотального зросійщення Білоруси зближення з польською мовою, яка для більшости білорусів фактично стала іноземною, є менш небезпечним для долі білоруської мови, ніж збереження російського впливу.^[68]

У 1996 році Олександр Підлужний заявив, що нібито відновлення дореформенних норм може призвести до перетворення великої кількости білоруськомовних людей на неписьменних та до формування такої собі «елітної» грамотности, якою володіла би невелика кількість людей. Він також стверджував, що повернення дореформених ортоепічних норм у запозичених словах призведе до неприродного, невідповідного народного мовлення, а також справді послужить знаком групової приналежности.^[65] Тим часом Ігор Клімов зазначає, що тарашкевицю критикують насамперед ті науковці, які говорять російською мовою набагато краще білоруської, і у своїх висновках вони концентруються на досвіді та практиці російської мови.^[69] На його думку, існування двох систем норм (стандартів), врешті-решт, може зміцнити ідентичність білоруської мови, зміцнити її позиції в сучасній мовній ситуації.^[68] Крім того, розвиток літературної мови об'єктивно вимагає певної мінливости, і конкуренція норм може бути корисною для збагачення літературної мови. Це може призвести до злиття конкуруючих норм для створення нового стандарту.^[70] У 2008 році в коментарі до нового законопроєкту про білоруську орфографію Олександр Лукашанець, директор Інституту мови і літератури Якуба Коласа та Янки Купали НАН, зазначив, що тарашкевіця — це білоруська культурна та духовна традиція.^[71] За словами Арсена Ліса, дослідника біографії Броніслава Тарашкевича, граматика Тарашкевича лежить в основі офіційного правопису. Усі основні напрями розвитку білоруської мови, усі ідеї (від лінгвістичних та граматичних термінів до формулювання правил) належать Тарашкевичу.^[72]

У 2007 році Сергій Дубовець^[be] на сторінках «Наша Ніва» зазначив, що конфлікт між двома правописами — офіційним (наркомівкою) та класичним (тарашкевицею) — на його думку, визначався головним чином як морально-етичний (у 2005 році Сергій Запрудський заявив, що вважає правопис питанням громадської згоди, а не наукової дискусії).^[73] Цей конфлікт виявився фактичним визнанням або невизнанням права влади СРСР — ініціаторів та керівників політики насильницького зросійщення Білорусі — змінювати білоруську мову відповідно до своїх смаків та цілей. Водночас Сергій Дубовець висловив думку, що білоруський правопис 2008 року, прийнятий режимом Лукашенко, не має того негативного змісту, який мала реформа 1933 року. Він спробував підкріпити свою думку заявою (зробленою в заголовку статті у порівнянні з ситуацією навколо громадян нацистської Німеччини та їхніх дітей) про те, що режим Лукашенка як нащадок не несе відповідальности за своїх історичних попередників — радянські злочини в Білорусі. З цієї причини Дубовець закликав відійти від принципів прихильности до класичного правопису на користь співпраці з режимом Лукашенка у лінгвістичних питаннях (була пропозиція «почувати себе частиною» авторитарної Білорусі), що, на його думку, продиктовано виживанням білоруської мови.^[74] Однією з реакцій на заяву Дубовця^[be] (і подальший перехід «Наша Ніва» до офіційного правопису) стала оцінка цього кроку як помилки та зради моральних принципів.^[75] Тим часом, після короткого і досить суперечливого періоду, який іноді називали «м'якою білорусізацією», під час придушення масових акцій протесту проти фальсифікацій президентських виборів 2020 року режим Лукашенка вчинив вбивства та масові тортури білорусів, цинічними образами білоруських національних символів: мови, історія та культура — за фінансової, військової та інформаційної підтримки московської влади Кремля.

Відмінності від офіційного правопису[ред. | ред. код]

Фонетика та орфографія[ред. | ред. код]

Морфологія[ред. | ред. код]

Синтаксис[ред. | ред. код]

Відмінності здебільшого існують у прийменниках.

Класичний правопис	Офіційний правопис
Зміни в конструкціях з прийменником па
Уніфіковане (па + місцевий відмінок). Приклади: па футболе, па вызваленьні;	Варіантне (па + давальний або місцевий відмінок). Приклади: па футболу — па футболе, па вызваленню — па вызваленні;
Вибір прийменників
Використання білоруських моделей: Приклади: паводле мясцовага часу, на запросіны, камітэт у справах, з прычыны, але па вайне.	Зосередження на російському синтаксисі, включаючи надмірне використання прийменника па Приклади: па мясцоваму часу, па запрашэнню[85], камітэт па справах, па прычыне, але пасля вайны.
У білоруській мові існує велика синонімія прийменникових конструкцій, викликана значною різницею між східними і західними білоруськими діалектами.[86]

Лексикологія[ред. | ред. код]

Відмінності в лексикології мають характер оцінки конкретного використання в окремих випадках, але, як правило, залежать від вибору словникового запасу самими носіями мови. Вибір орфографії тут відіграє досить незначну роль, і наведені нижче особливості, у широкому розумінні, можуть використовуватися носіями мови незалежно від використовуваної орфографії.

Додаткові відомості[ред. | ред. код]

• Візуальним нагадуванням про офіційне використання класичного правопису до 1933 року є напис на горельєфі пам'ятника Леніну на Майдані Незалежности в Мінську. Цей пам'ятник був встановлений до реформи білоруського правопису в 1933 році, тому напис використовує відповідний варіант написання: «Уперад пад сьцягам Леніна да перамогі коммунізму».

Див. також[ред. | ред. код]

• Білоруська абетка
• Вячорка Валентин Григорович

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

• Мовазнаўчая праблематыка ў тэрміналогіі // Тэорыя і практыка беларускай тэрміналогіі / Арашонкава Г. У., Булыка А. М., Люшцік У. В., Падлужны А. І.; Навук. рэд. А. І. Падлужны. — Мн.:Беларуская навука, 1999. — 175 с ISBN 985-08-0317-7. С. 128—170. (біл.)
• Ніна Баршчэўская, Беларуская эміграцыя — абаронца роднае мовы, Катэдра Беларускай Філялёгіі Факультэт Прыкладной Лінгвістыкі і Ўсходнеславянскіх Філялёгіяў Варшаўскі Ўнівэрсытэт, Варшава 2004. (біл.)
• Е. А. Потехина (Минск — Ольштын). Обучение белорусскому языку в условиях белорусско-белорусского двуязычия (проблемы обучения белорусскому языку как иностранному) // Исследование славянских языков и литератур в высшей школе: достижения и перспективы: Информационные материалы и тезисы докладов международной научной конференции / Под ред. В. П. Гудкова, А. Г. Машковой, С. С. Скорвида. — М.:[Филологический факультет МГУ им. М. В. Ломоносова], 2003. — 317 с. С. 170—173. (рос.)
• Беларускі правапіс (проєкт) / Апрацаваны Правапіснай Камісіяй Беларускае Акадэміі Навук. — Менск, 1930. — 59 с.
• Вячорка В. Па-беларуску зь Вінцуком Вячоркам [Архівовано 25 Березня 2022 у Wayback Machine.]. — Радыё Свабодная Эўропа / Радыё Свабода, 2016. — 352 с. — (Бібліятэка Свабоды, XXI стагодзьдзе). — ISBN 978-0-929849-79-9.
• Вячорка В. Правапіс — люстэрка гісторыі // Спадчына^[be-tarask]. № 4, 1991. С. 2—10.
• Вячорка В. Правапіс. Спроба сучаснае нармалізацыі // Спадчына. № 5, 1995. С. 247—288.
• Запрудзкі С. Варыянтнасць у беларускай літаратурнай мове // IV Летні семінар беларускай мовы, літаратуры і культуры: лекцыі, БДУ. — Мн., 1999. С. 20—26.
• Клімаў І. Да асэнсавання нарматыўнага плюралізму ў беларускай літаратурнай мове // Беларуская арфаграфія: здабыткі і перспектывы: матэрыялы рэспубліканскай навук.-практ. канф., прысвечанай 90-годдзю БДУ, Мінск 20-21 кастр. 2011 г. — Мн.: Выдавецкі цэнтр БДУ, 2011. С. 18—27.
• Клімаў І. Два стандарты беларускай літаратурнай мовы // Мова і соцыум. (TERRA ALBA. Том III). — Магілёў: ГА МТ «Брама», 2004. С. 92—131.
• Пацюпа Ю. Правапісны сымптом моўнай хваробы [Архівовано 27 Травня 2021 у Wayback Machine.] // ARCHE Пачатак. № 11 (62), 2007. С. 49—60.
• Рамза Т. Тарашкевіца і наркамаўка: ці ёсць граматычнае процістаянне // Rozprawy Komisji Językowej ŁTN. Tom 66, 2018. S. 409—432.
• Сомін А. Новы падручнік «Белорусский язык. Самоучитель»: праблемы і рашэнні // Мова — Літаратура — Культура: матэрыялы VIII Міжнар. навук. канф., Мінск 15—16 вер., у 2 ч. Ч. 2. — Мн., 2006. С. 189—193.
• Bazhutkina A. Belarussische Standardsprache(n) im Diskurs. Dissertation. — LMU München, 2020. — 255 S.
• Cychun H. Weißrussisch // Lexikon der Sprachen des europäischen Ostens / hrsg. von Miloš Okuka. Unter Mitw. von Gerald Krenn, 2002. — 1031 S. — ISBN 3-85129-510-2.
• Kammleitner A. Die Sprachensituation in Belarus als Gegenstand der politischen Reden Aljaksandr Lukašėnkas. Masterarbeit. — Wien: Universität Wien, 2014. — 131 S.
• Kamusella T. Who is afraid of the letter Ł? Łacinka and the Belarusian dictator [Архівовано 3 Червня 2021 у Wayback Machine.] // New Eastern Europe. Issue 3, 2021.
• Калита И. В. К вопросу о языковой интерференции в современной Беларуси // Usta ad Albim Bohemica. Jazyky v Evropě a Evropa v jazycích. Nr. 1, 2011. С. 147—164.
• Калита И. В. Современная Беларусь: языки и национальная идентичность. — Ústí nad Labem, 2010. — 300 s. ISBN 978-80-7414-324-3. [1] [Архівовано 24 Вересня 2020 у Wayback Machine.]
• Кожинова А. А. Языки и графические системы Беларуси в период от Октябрьской революции до Второй мировой войны // Studi Slavistici. XIV (2017). С. 133—156.
• Сомин А. А. Белорусский язык. Самоучитель. — М.: Живой язык, 2017. — 224 с. — ISBN 978-5-8033-2373-0
• Сомин А. А. Языковая рефлексия в современной Беларуси сквозь призму комментариев в инрернет-СМИ // Вестник РГГУ. Серия «История. Филология. Культурология. Востоковедение» / Московский лингвистический журнал. Т. 17, 2015. С. 62—86.

Посилання[ред. | ред. код]

• «Беларускі клясычны правапіс. Збор правілаў. Сучасная нармалізацыя». Електронний варіант видання [Архівовано 17 Травня 2011 у Wayback Machine.](біл.)
• Електронна версія підручника класичної білоруської мови «Гавары са мной па-беларуску»(біл.)

• Беларускі клясычны правапіс. Збор правілаў. Сучасная нармалізацыя: Электронны варыянт; Варыянты для загрузкі на кампутар [Архівовано 17 Травня 2011 у Wayback Machine.]
• Анлайн-тарашкевізатар тэкстаў і вэб-старонак БалтаСлаў [Архівовано 3 Червня 2021 у Wayback Machine.]
• Наркамаўка і тарашкевіца: два правапісы, як два сьцягі [Архівовано 21 Березня 2011 у Wayback Machine.], Радыё Свабода, 31 жовтня 2005 р.
• Саўка З. Жыцьцё і сьмерць мітаў: Тарашкевіца [Архівовано 11 Липня 2021 у Wayback Machine.], Радыё Свабода, 19 лютого 2009 р.
• Вячорка В. За што рэпрэсавалі мяккі знак, або Ці фашыст Васіль Цяпінскі? [Архівовано 14 Лютого 2021 у Wayback Machine.], Радыё Свабода, 22 квітня 2015 р.
• Вячорка В. «Мне чарку акавіты!», або Чаму Скарына ня меў моўнага бар'еру ў Эўропе [Архівовано 9 Липня 2021 у Wayback Machine.], Радыё Свабода, 17 червня 2015 р.
• Вячорка В. Каго люстраваць, а каго і лягчаць [Архівовано 9 Липня 2021 у Wayback Machine.], Радыё Свабода, 8 вересня 2015 р.
• Ракіцкі В. Саўка: Тарашкевіцаю трэба карыстацца. І вы пераканаецеся, што яна — выразная, гарманічная сыстэма [Архівовано 9 Липня 2021 у Wayback Machine.], Радыё Свабода, 20 січня 2016 р.
• Вячорка В. Правапіс таксама расстралялі [Архівовано 25 Травня 2021 у Wayback Machine.], Радыё Свабода, 30 жовтня 2017 р.
• Вячорка В. Як 20 гадоў таму тарашкевіца перамагла дзяржаву ў судзе [Архівовано 13 Лютого 2021 у Wayback Machine.], Радыё Свабода, 21 травня 2018 р.
• Вячорка В. Чаму Тарашкевіч пісаў «пляны» і «лёзунгі»? Пра важную рысу клясычнага правапісу [Архівовано 3 Червня 2021 у Wayback Machine.], Радыё Свабода, 31 січня 2019 р.