Таранушенко Стефан Андрійович

Таранушенко Стефан Андрійович
Таранушенко Стефан Андрійович.jpg
Народився 9 (21) грудня 1889
Лебедин, Харківська губернія, Російська імперія
Помер 13 жовтня 1976(1976-10-13) (86 років)
Київ, СРСР
Поховання Байкове кладовище
Громадянство
(підданство)
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Діяльність мистецтвознавець
Alma mater ХНУ імені В. Н. Каразіна (1916)
Науковий ступінь доктор мистецтвознавства[d]
Заклад ХНУ імені В. Н. Каразіна

Стефа́н Андрі́йович Тарану́шенко (*9 (21-го за новим стилем) грудня 1889, Лебедин — † 13 жовтня 1976, Київ) — мистецтвознавець, знавець української архітектури, музейник, один із найавторитетніших дослідників української старовини.

Біографія[ред. | ред. код]

Родом з Лебедина (Харківщина). Навчався три роки в народному та чотири роки в міському училищах, згодом в 4-7 класах Охтирської гімназії (1910). Закінчив словесне відділення історико-філологічного факультету Харківського університету (1916). 1920 — 33 директор Держ. музею Укр. мистецтва і співробітник (з 1921) науково-дослідної катедри історії української культури в Харкові; 1924 — 29 проф. Харківського художнього інституту. Одним із перших науковців в Україні отримав науковий ступінь доктора мистецтвознавства і звання професора.

Восени 1933 року Стефана Таранушенка арештували у сфабрикованій справі. Його та близько 20 інших музейників звинуватили в участі у «російсько-українському фашистському блоці». 1934 був засуджений на п'ять років, позбавлений звання й наукового ступеня.

З 1939 працював у музеях Курська, пізніше в Астрахані. Дозвіл повернутися в Україну отримав лише 1953 року. Працював в Інституті історії, теорії та перспективних проблем радянської архітектури. Реабілітований 1958 року. Аби відновити незаслужено втрачені ступінь і звання, вченому необхідно було звернутися з проханням до Вищої атестаційної комісії СРСР, що він відмовився зробити зі словами: «Вони відібрали в мене звання незаконно — нехай вони мені його повернуть. Але просити я їх не буду».

Помер у Києві.

Стефан Таранушенко досліджував народне будівництво (зокрема на Харківщині), дерев'яні храми, кам'яну архітектуру, народне прикладне мистецтво, творчість окремих митців.

Справою всього його життя було дослідження старовинних дерев’яних українських церков. Рухаючись від села до села, дослідник зі своїми підопічними зробив детальні обміри та креслення храмів. Йому вдалося зафіксувати на фотоплівку одну із найстаріших дерев’яних церков Лівобережжя — Троїцьку церкву в селі Пакуль, споруджену ще 1710 року. Цю церкву совіти знищили у 1930-х роках.

Зі 170 церков, описаних чи згаданих як існуючі в 1930-х роках у дослідженнах Стефан Таранушенко, збереглися тільки 16. Деякі з них не знищили тільки випадково. Так, у 1937–1939 роках половину Воскресенської дерев’яної церкви в Лебедині розібрали, а матеріал використали для спорудження свинарника в місцевому колгоспі.[1]

У 1931-му та 1932 році Стефан Таранушенко разом із Павлом Жолтовським здійснює декілька експедицій на Київщину та Полтавщину, а також на Полісся. Стефан Таранушенко тоді детально сфотографував ще Кам’янець-Подільський.

1976 року завершив фундаментальне дослідження «Дерев’яна монументальна архітектура Лівобережної України». Однак цензура його роботу наполовину урізала, повністю викинувши інформацію про українські церкви Брянщини та сильно скоротивши описи церков. Лише в незалежній Україні в 2012 та 2014 монографія була надрукована в нецензурованій авторській редакції.

У картотеці Стефана Таранушенка було понад 5 тисяч фотографій. Зараз цей унікальний архів світлин зберігається у Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені Вернадського.

Праці[ред. | ред. код]

Головні праці Таранушенка:

  • «Хата по Єлисаветинському провулку під ч. 35 у Харкові» (1921)
  • WS: «Старі хати Харкова» (1922)
  • «Пам'ятки мистецтва Старої Слобожанщини» (1922),
  • «Харківський Покровський собор» (1923),
  • «Мистецтво Слобожанщини XVII—XVIII ст.» (1928),
  • «Лизогубівська кам'яниця у м. Седневі» (1932),
  • «Пам'ятки архітектури Слобожанщини XVII—XVIII вв.» (1959),
  • «Монументальна дерев'яна архітектура Лівобережної України» (синтетична праця; 1976);
  • «Наукова спадщина. Харківський період. Дослідження 1918—1932 рр.» (2011, перевидання[2])
  • «Дерев'яна монументальна архітектура Лівобережної України» (2014, повне видання рукопису[3])

монографії:

статті про:

В. Кричевського, О. Кульчицьку, С. Гебус-Баранецьку, про книжкову графіку, писанки, розписи хат на Уманщині, кустарні промисли, меблі і килими та ін.

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

В Києві є вулиця Стефана Таранушенка.

Література[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. У 1930-х роках вчені України рятували храми від забуття та радянського знищення (унікальні фото). Радіо Свобода (uk). Процитовано 2020-08-16. 
  2. «Наукова спадщина. Харківський період. Дослідження 1918—1932 рр.» Архівовано 5 квітень 2015 у Wayback Machine.: монографічні видання, статті, рецензії, додатки, таранушенкознавчі студії, ілюстрації, довідкові матеріали / упоряд. О. О. Савчук, М. М. Красиков, С. І. Білокінь; передм. С. І. Білоконя; підготовка тексту та прим. О. О. Савчука, М. М. Красикова; авт. післямови та наук. ред. М. М. Красиков. — Харків: Видавець Савчук О. О., 2011. — 696 с., 702 іл. — (Серія «Слобожанський світ». Випуск 1.). ISBN 978-966-2562-02-6.
  3. «Дерев'яна монументальна архітектура Лівобережної України.» Повна редакція / Стефан Таранушенко ; переднє слово С. І. Білокінь; передм., наук. ред., додатки В. В. Вечерський ; упоряд., прим. О. О. Савчук. — Харків: Видавець Савчук О. О., 2014. — 864 с. ; 1033 іл. — Серія «Слобожанський світ». Випуск 8. ISBN 978-966-2562-53-8