Талиш-Муганська Автономна Республіка
| |||||||||||||||||||||||||||||||||
.jpg)
Талиш-Муганська Автономна Республіка (азерб. Talış-Muğan Muxtar Respublikası, тал. Толъш-Mоғонә Mоxтaрә Республикә) — самопроголошена автономна республіка у складі Азербайджанської Республіки, утворена в червні 1993 році на території семи районів на півдні країни, які контролювала військова бригада, штаб якої дислокувався в місті Ленкорань. Фактично припинила своє існування в серпні 1993 року[1].
Передісторія[ред. | ред. код]
Талиші — іраномовний народ, що проживає в Ірані та на південному сході Азербайджану. У роки перебудови вони активно брали участь у Ленкоранському Народному Фронті за перебудову, пізніше увійшов у Народний фронт Азербайджану, одним із засновників якого був ленкоранський автоінженер, пізніше полковник азербайджанської армії Альакрам Гумматов (Алікрам Гумбатов). З ініціативи Гумматова і талиського поета Алі Насіра в програму Ленкоранського відділення Народного фронту в 1989 році було включено положення про створення автономії в талиських районах. 11 січня 1990 року в ході антирадянських заворушень в Азербайджані Гумматов на чолі місцевого відділення Народного фронту фактично повалив Радянську владу в Ленкорані і протягом 10 днів очолював місто, після чого був заарештований радянськими правоохоронними органами.
На початку червня 1993 року в Азербайджані виникла військово-політична криза, викликана заколотом полковника Сурета Гусейнова в Гянджі і походом його загонів на Баку. 8 червня Гумматов організував у Ленкорані масовий мітинг на підтримку Гусейнова, на якому, зокрема, було висунуто вимогу створення у Верховній Раді Азербайджану другої палати — Палати національностей[2]. У момент кризи президент Абульфаз Ельчибей запрошує в Баку Гейдара Алієва. Переговори з Суретом Гусейновим, посередником на яких виступив Гейдар Алієв, ні до чого не привели. В ніч з 17 на 18 червня Ельчибей несподівано полетів у Нахічевань і оселився в своєму рідному селі Келек. В. о. президента країни став Гейдар Алієв. Легітимна влада в ці дні була відсутня[2].
Утворення та існування Республіки[ред. | ред. код]
У момент кризи 21 червня Альакрам Гумматов виступив по Ленкоранському телебаченню, оголосивши про створення Талиш-Муганської Автономної Республіки в складі Азербайджану[2]. Командування військової частини в Ленкорані зробило заяву про те, що причиною проголошення автономної республіки стало забезпечення й збереження суспільно-політичної стабільності в цьому регіоні у зв'язку з військовою і політичною кризою в Азербайджані. Ці події, головним чином, були спрямовані проти приходу до влади Гейдара Алієва[3]. Гумматов зажадав відставки в. о. президента країни Гейдара Алієва, повернення в Баку екс-президента Аяза Муталібова, а також розширення широких повноважень прем'єр-міністра Сурета Гусейнова[4].
2-3 серпня прем'єр-міністр Сурет Гусейнов та інші міністри відвідали Ленкорань для ознайомлення з проблемами регіону. 7 серпня відкрилося засідання Міллі Меджлісу ТМАР, яке схвалило створення Талиш-Муганської Автономної Республіки. На зборах Міллі Меджлісу президентом автономної республіки був обраний Гумматов, призначені голова Міллі Меджлісу Фахраддін Аббасов та голова Кабінету Міністрів Ракіф Ходжаєв, а також прийнятий конституційний закон, затверджені гімн, прапор та інші атрибути автономної республіки. Дії Гумматова засудили Народний фронт Азербайджану, Мусават і Соціал-демократична партія Азербайджану[2][5].
23 серпня перед будівлею міськвиконкому, де знаходилися органи автономії, зібрався протестуючий народ. Натовп увірвався в міськвиконком, але він виявився порожній: Гумматов знаходився в штабі 704-ї бригади. Мітинг перемістився до воріт військової частини. Кореспондент «Ассошіейтед прес» повідомляв із Баку, що «за оцінками, 10 000 протестувальників зібралися під час уїк-енду перед штаб-квартирою Гумматова в Ленкорані, вимагаючи його вигнання»[6]. Коли натовп виламав ворота і увірвався на територію частини, було відкрито вогонь, у результаті чого загинули 3 людини і ще 5 були поранені[7]. «Ассошіейтед пресс» повідомляла в ті дні, що «лікарні, за повідомленнями, заповнені постраждалими від збройних зіткнень між прихильниками і противниками Алікрама Гумбатова» [6].
Наслідки[ред. | ред. код]
Після ліквідації автономної республіки Гумматов переховувався від арешту. У телефонній розмові з кореспондентом газети Коммерсантъ у вересні 1993 року він заявив, що буде «боротися проти режиму Алієва найрішучішим способом» , оскільки не вважає його легітимним[8]. 9 грудня того ж року він був заарештований, проте 21 вересня 1994 року втік із СІЗО Міністерства національної безпеки і був знову заарештований 7 серпня 1995 року. У справі про Талиш-Муганську Автономну Республіку було заарештовано кілька десятків людей, які були засуджені від 2 років 9 місяців позбавлення волі до смертної кари[9]. В 1998 році смертна кара була замінена Гумматову довічним ув'язненням, а в 2004 році він був помилуваний президентом Ільхамом Алієвим.
Іноземні дослідники відзначають скоординованість дій Гумматова з заколотом Сурета Гусейнова. На думку Томаса де Ваала:
 | «Гумбатов, заручившись підтримкою колишнього міністра оборони Рагіма Газієва, присягнув на вірність колишньому азербайджанському президенту Аязу Муталібову. Цей заколот, майже безкровно придушений у серпні, мабуть, був, подібно до заколоту Гусейнова в Гянджі, складовою частиною великої політичної інтриги»[10]. |  |
А. Рубінштейн і О. Смолянський, у цілому оцінюючи рух Гумматова як «сепаратистське повстання серед талиської меншини», вважають за можливе, що цей епізод є черговою спробою могутнього лідера збройного формування скористатися нестабільністю в Азербайджані, в даному випадку апелюючи до перських національних почуттів. Вони наводять повідомлення, що Гумматов висловлював готовність припинити свій заколот, якщо Муталіб повернеться до влади, а також вказують на наявність зв'язків Гумматова з іранською Хізбаллою і про його наміри приєднатися до Ірану, який відкинув свою причетність до цих подій[11].
На думку професора Брюса Паррота, проголошення Талиш-Муганської Автономної Республіки близьким соратником Сурета Гусейнова Алікрамом Гумматовим було серйозною загрозою територіальній цілісності Азербайджану, «однак ця пригода швидко перетворилася на фарс». Талиський характер «республіки», був мінімальним, у той час як загроза територіальній цілісності Азербайджану, яку являло собою її існування, тільки дискредитувала Гумматова, і заодно з ним Гусейнова[12]. Расім Мусабеков, характеризуючи події, пише:
Виступ Гумбатова, щиро кажучи, важко кваліфікувати як сепаратистський, позаяк ні він сам, ні його прихильники не заявляли про намір відокремити південь країни від Азербайджану. На території, що тимчасово вийшла з-під контролю Баку, не спостерігалося ніякого протистояння чи ворожнечі між талишами і азербайджанцями. Проголошення ТМР радше являло собою політико-ідеологічне прикриття захоплення влади групою військових, що спиралися на місцеві кланові угруповання (як подобу путчу Сурета Гусейнова, але в локальному масштабі і з більш обмеженими цілями), та несло загрозу не стільки цілісності, скільки унітарності Азербайджану. Хоч як би там було, але авантюра Гумбатова та його прихильників дуже скоро провалилася[5].
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ BBC News. Azerbaijan in a stir over political prisoner. Архів оригіналу за 20 лютого 2003. Процитовано 18 квітня 2017.
- ↑ а б в г Азербайджан в червні 1993 року. Архів оригіналу за 2 травня 2017. Процитовано 18 квітня 2017.
- ↑ Правозахисний центр «Меморіал»; Фракція партії «Об'єднання 90/Зелені» в бундестазі, Німеччина. Звіт про спільну експедиції до Вірменії, Азербайджан і Нагорний Карабах в серпні 1995 Гю Автори С.Ганнушкіна і Б.Клазен. Архів оригіналу за 10 січня 2017. Процитовано 18 квітня 2017.
- ↑ ОЛЕГ Коммерсант-МЕДВЕДЄВ (18.08.1993). Гейдар Алієв виступив за поліпшення відносин з Росією (рос.). Газета «Коммерсант». Архів DocsID = 56938 оригіналу за 17.12.2009. Процитовано 18.04.2017.
- ↑ а б Расим Мусабеков. Становлення незалежної азербайджанської держави та етнічні меншини (рос.). sakharov-center.ru. Архів оригіналу за 3 лютого 2012. Процитовано 18 квітня 2017.
- ↑ а б Associated Press з Баку, 23.08.1993 // The New York Times, 24.08.1993. Pro-Iranian is ousted
- ↑ 1224215.html В Азербайджані голова Талиського культурного центру засуджений на 10 років в'язниці.[недоступне посилання з липня 2019]
- ↑ Алиев чекає підтримки Москви і отримує її (рос.). Газета «Коммерсант». 14.09.1993. Архів fromsearch = fd7c92c1-225d-40c0-ad84-7d4cebeb310d & docsid = 59331 оригіналу за 17.12.2009. Процитовано 18.04.2017.
- ↑ Справа Талиш-Муганской Автономії // Політичні переслідування. В яку спадщину вступили країни колишнього СРСР? [Архівовано 31 серпня 2011 у Wayback Machine.] // Т-во «Меморіал».
- ↑ 743 & c_id = 10131 Томас де Ваал. Чорний сад. Вірменія і Азербайджан між миром і війною. Глава 13. Червень 1992 - вересень 1993 гг. Ескалація конфлікту. Архів оригіналу за 18 червня 2022. Процитовано 18 квітня 2017.
- ↑ Alvin Z. Rubinstein, Oles M. Smolansky. Regional Power Rivalries in the New Eurasia: Russia, Turkey, and Iran. M.E. Sharpe, 1995. ISBN 1-56324-623-6, 9781563246234 [1] [Архівовано 7 лютого 2018 у Wayback Machine.]
- ↑ Bruce Parrott. State Building and Military Power in Russia and the New States of Eurasia. M.E. Sharpe, 1995. ISBN 1-56324-360-1, 9781563243608
| ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||
