Тадеуш Петшак
Тадеуш Петшак | |
---|---|
Народження | 27 серпня 1926 Пацина, Ґміна Пацина, Гостинінський повіт, Мазовецьке воєводство, Республіка Польща |
Смерть | 10 березня 2014 (87 років) Варшава, Республіка Польща |
Поховання | Військові Повонзки |
Країна | Республіка Польща |
Партія | Польська об'єднана робітнича партія |
Член | Спілка борців за свободу і демократію |
Звання | бригадний генерал |
Командування | Громадянська міліція |
Нагороди | |
Тадеуш Петшак у Вікісховищі |
Тадеуш Вацлав Петшак (пол. Tadeusz Wacław Pietrzak; 27 серпня 1926, Пацина — 10 березня 2014, Варшава) — польський генерал і комуністичний політик, головний комендант громадянської міліції у 1965—1971 роках, заступник міністра внутрішніх справ ПНР у 1968—1978 роках. Ветеран антинацистської боротьби, боєць Гвардії Людової та Армії Людової. Активний учасник придушення антикомуністичного підпілля. Один з авторів рішення про застосування збройної сили проти робітничих протестів у грудні 1970 року. З 1978 до 1983 рік — посол ПНР в УНР. Був знаний також як функціонер організації мисливців.
Боєць-комуніст[ред. | ред. код]
Народився у сільській сім'ї з гміни Пацина Гостинінського повіту. У 1942 році, у 16-річному віці, приєднався до боротьби проти нацистських окупантів. Вступив у комуністичну ПРП, воював у складі Гвардії Людової та Армії Людової[1] (батальйон «Четвертаки»[2]). З 1948 року перебував у ПОРП[3]. Брав участь у боях і нападах підпільників на окупантів і колабораціоністів, відзначився у низці операцій.
У 1945 році Петшак вступив на службу у громадянську міліцію. Служив в Ополе, Отвоцьку, Катовицях, Варшаві[4]. Займався придушенням антикомуністичного збройного підпілля, брав участь у боях з Національними збройними силами (NSZ). Відрізнявся у розправах з оточеними та полоненими бойовиками[5]. Під час одного з бойових зіткнень в Ополе Петшак закидав гранатами будинок, де перебували оточені бійці NSZ — загинули тридцять осіб[6].
Кар'єра в силових структурах[ред. | ред. код]
У 1950 році Тадеуш Петшак отримав звання майора. У 1953—1954 роках — комендант громадянської міліції Варшави. У 1954—1956 роках — комендант громадянської міліції Познані[7] у званні підполковника. На цей період припало військове придушення Познанського робітничого повстання.
У 1956 році перейшов на армійську службу. До 1957 року був заступником начальника Головного управління інформації (створеного за участю радянської спецслужби)[8]. У 1957—1961 роках — у званні полковника заступник начальника Військової внутрішньої служби (військова контррозвідка). З 1961 до 1963 рік — заступник начальника Оперативного управління Генерального штабу.
У 1963 році Петшак у званні генерала бригади повернувся в систему МВС. До 1965 року командував внутрішніми військами МВС — Військами охорони прикордоння та Корпусом внутрішньої безпеки.
20 липня 1965 року Петшака призначено головним комендантом громадянської міліції ПНР. З 1968 року обіймав посаду заступника міністра внутрішніх справ[1] (міністром був Мечислав Мочар, потім — Казімєж Світала, Францишек Шляхциц, Веслав Очепка, Станіслав Ковальчик). Був кандидатом у члени ЦК ПОРП.
Політик жорсткої лінії[ред. | ред. код]
Генерал Тадеуш Петшак був помітною фігурою силової ієрархії ПОРП. Положення керівника міліції забезпечувало йому серйозний політичний вплив. Петшак примикав до прихильників жорсткої лінії, до сталінських фракцій «натолінців»[9] і «партизан»[10], орієнтувався на Мечислава Мочара. Послідовно виступав за посилення адміністративно-силового контролю над суспільством, придушення будь-якої опозиції, ідеологічний тиск на кшталт націонал-комунізму[11].
Під командуванням Петшака міліція придушувала робітничі виступи у Познані червня 1956 року[7]. Як заступник міністра внутрішніх справ у серпні 1968 року, під час чехословацьких подій, генерал Петшак організовував розшук й арешти польських студентів, які розповсюджували листівки на підтримку Празької весни[12].
У грудні 1970 року у містах Балтійського узбережжя піднялися робітничі протести проти підвищення цін. Генерал Петшак як головний комендант цивільної міліції брав участь у нараді у першого секретаря ЦК ПОРП Владислава Гомулки. Підтримав рішення про застосування збройної сили, внаслідок якого загинули десятки людей[3]. На нараді комендантів висловлював глибоке задоволення діями міліції та ЗОМО, називав їх «героїчними» та «самовідданими»[5].
Грудневі події спричинили зміну партійно-державного керівництва. Гомулка пішов у відставку, Мочара знято з опіки силових структур. Новий перший секретар ЦК Едвард Герек віддавав перевагу соціальному маневруванню замість силового придушення. 31 серпня 1971 року Тадеуш Петшак пішов з посади головного коменданта громадянської міліції (його змінив Казімеж Хойнацький).
Дипломат і мисливець[ред. | ред. код]
До лютого 1978 року Петшак формально залишався заступником міністра внутрішніх справ, але вже не брав участь у прийнятті політичних рішень. На VII з'їзді ПОРП у 1975 році його не включено до складу кандидатів у члени ЦК. У 1979 році залишив посаду заступника голови Союзу борців за свободу та демократію, яку обіймав протягом десяти років.
У 1978 році Петшака переведено на дипломатичну службу та направлено послом до Угорщини. Залишався на цій посаді до 1983 року. Повернувшись із Будапешта, Петшак вийшов на пенсію.
Після відходу з держслужби Петшак зосередився на діяльності у ветеранських організаціях[3] і у Польському союзі мисливців. Він був відомий як великий любитель і професійний знавець полювання. У цьому питанні Петшак навіть йшов на конфлікти з партійно-державними органами, обстоюючи автономію мисливського союзу[13]. Був членом Міжнародної ради полювання, до 1990 року обіймав посаду віцеголови комісії з міграції птахів.
Тадеуш Петшак — автор кількох історичних робіт про збройну боротьбу Гвардії Людової й Армії Людової (найвідоміша книга «Podziemny front» — «Підпільний фронт»[14]).
Похоронний конфлікт[ред. | ред. код]
Помер Тадеуш Петшак у віці 87 років.
Питання про похорон Петшака викликав суспільний конфлікт. Спочатку планувалося надати похованню офіційного статусу[7], у присутності представників Війська Польського[8]. Це викликало різкі протести антикомуністичних активістів і ветеранів підпілля. Вони нагадували про участь Петшака у каральних операціях другої половини 1940-х років, про його службу в «сталінському» управлінні інформації, про причетність до грудневого кровопролиття 1970-х років. Асоціація ветеранів NSZ вимагала позбавити Петшака ордену Virtuti Militari[6].
Влада Польщі погодилася з цими доводами. Похорон Тадеуша Петшака мав приватний характер, без військового обряду[15]. Похований Петшак на цвинтарі Військові Повонзки.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б ПЕТШАК Тадеуш (Pietrzak Tadeusz). Архів оригіналу за 23 березня 2018. Процитовано 23 березня 2018.
- ↑ Тадеуш Петшак. Подпольный фронт. М., Политиздат, 1966.
- ↑ а б в TADEUSZ PIETRZAK. Архів оригіналу за 23 березня 2018. Процитовано 23 березня 2018.
- ↑ Biuletyn Informacji Publicznej. Dane osoby z katalogu funkcjonariuszy aparatu bezpieczeństwa. Архів оригіналу за 30 серпня 2017. Процитовано 23 березня 2018.
- ↑ а б Towarzysz generał Policji RP
- ↑ а б Pogrzeb komunistycznego generała. MON jednak nie przyznał honorowej asysty. Архів оригіналу за 17 березня 2014. Процитовано 23 березня 2018.
- ↑ а б в Państwowy pogrzeb gen. Pietrzaka, który miał na rękach krew robotników Poznania i Wybrzeża. Архів оригіналу за 28 березня 2014. Процитовано 23 березня 2018.
- ↑ а б Szef MO w Poznaniu z czerwca 56 spocznie na Powązkach Wojskowych!. Архів оригіналу за 28 березня 2018. Процитовано 23 березня 2018.
- ↑ Ewolucja układu sił politycznych w aparacie władzy PRL w latach 1956—1964. Архів оригіналу за 24 березня 2018. Процитовано 23 березня 2018.
- ↑ «Ja jako były partyzant…». Kult Armii Ludowej w PRL. Архів оригіналу за 3 червня 2017. Процитовано 23 березня 2018.
- ↑ Жесть славянских братьев. Архів оригіналу за 31 березня 2018. Процитовано 23 березня 2018.
- ↑ Czechosłowacja 1968: Prawdziwa solidarność, zamiast deklarowanej przyjaźni. Архів оригіналу за 7 березня 2018. Процитовано 23 березня 2018.
- ↑ Generał Pietrzak — «Życzliwy dla ludzi i prawdziwy myśliwy». Архів оригіналу за 23 березня 2018. Процитовано 23 березня 2018.
- ↑ Podziemny front | Tadeusz Pietrzak. Lubimyczytać.pl (pl-PL) . Процитовано 8 листопада 2023.
- ↑ Pogrzeb komunistycznego generała jednak bez asysty. Архів оригіналу за 18 березня 2018. Процитовано 23 березня 2018.
Посилання[ред. | ред. код]
|