Сікорський (кратер)

Сікорський
лат. Sikorsky
Мозаїка знімків зонда Lunar Reconnaissance Orbiter (ширина зображення — 150 км)
Мозаїка знімків зонда Lunar Reconnaissance Orbiter
(ширина зображення — 150 км)

Мозаїка знімків зонда Lunar Reconnaissance Orbiter
(ширина зображення — 150 км)

65°53′ пд. ш. 103°39′ сх. д. / 65.89° пд. ш. 103.65° сх. д. / -65.89; 103.65Координати: 65°53′ пд. ш. 103°39′ сх. д. / 65.89° пд. ш. 103.65° сх. д. / -65.89; 103.65
Небесне тілоМісяць
Типметеоритний
Діаметр98 км
ЕпонімСікорський Ігор Іванович, україно-американський авіаційний інженер (1889-1972)
Назву затверджено1979
У базах даних
GPN
Сікорський (Місяць)
Сікорський
Сікорський
Сікорський (Місяць, зворотний бік)
Сікорський
CMNS: Сікорський у Вікісховищі

Сікорський (лат. Sikorsky) — кратер на півдні зворотного боку Місяця. Діаметр — близько 100 км, координати центру — 65°53′ пд. ш. 103°39′ сх. д. / 65.89° пд. ш. 103.65° сх. д. / -65.89; 103.65[1]

Ігор Сікорський, 1914

Названий на честь Ігоря Сікорського — піонера літакобудування й засновника гелікоптеробудування у світі. Ця назва була затверджена Міжнародним астрономічним союзом 1979 року[1].

Розташування[ред. | ред. код]

Знімок «Аполлона-15» (1971); погляд із півночі. Сікорський, перетятий долиною Шредінгера, — на термінаторі. Добре видно басейн Сікорський-Ріттенхаус (продовжується від Сікорського вгору). Нижче видно залиті лавою кратери Моря Південного.

Кратер знаходиться в материковій області за південно-східним краєм видимого боку Місяця, поза видимістю з Землі. Він лежить на північному заході древнього 300-кілометрового басейну Сікорський-Ріттенхаус (названого за кратерами, розташованими на його краях)[2]. За 100 км на північний захід від Сікорського починається Море Південне, а за 190 км на південний схід — величезний кратер Шредінгер. Інші його сусіди — невеликі кратери Гротріан на південному сході, Ріттенхаус на півдні, Гейл та Векслер на південному заході, Петров та Мултон на північному заході та Ван-Вейк на північному сході.

Опис[ред. | ред. код]

Сікорський — древній кратер: він утворився ще в нектарському періоді[3]. Його вал вже досить згладжений, а дно поцятковане дрібними кратерами, найбільший з яких — 14-кілометровий кратер Сікорський Q. Посередині кратер перетинає долина Шредінгера (лат. Vallis Schrödinger) — ланцюжок злитих один з одним вторинних кратерів кратера Шредінгер[4]. Терас на валу, центральної гірки, лави та тріщин на дні нема. Нема й променевої системи[5]. Висота валу Сікорського відносно дна складає близько 3 км у південно-східній та близько 4 км у північно-західній половині[6]. Така різниця пов'язана з тим, що на північному сході він утворився поверх валу басейна Сікорський-Ріттенхаус.

Супутні кратери[ред. | ред. код]

Цей кратер, розташований всередині Сікорського, названо його ім'ям з доданням великої латинської літери[1].

Сікорський Координати Діаметр, км
Q 65°47′ пд. ш. 103°27′ сх. д. / 65.79° пд. ш. 103.45° сх. д. / -65.79; 103.45 (Сікорський Q) 14

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Sikorsky. Gazetteer of Planetary Nomenclature. International Astronomical Union (IAU) Working Group for Planetary System Nomenclature (WGPSN). 18 жовтня 2010. Архів оригіналу за 5 грудня 2013. Процитовано 18 березня 2015.
  2. Kramer, G. Y.; Kring, D. A.; Nahm, A. L.; Pieters, C. M. (March 2013). Spectral and photogeologic mapping of Schrödinger Basin and implications for post-South Pole-Aitken impact deep subsurface stratigraphy (PDF). Icarus. 233 (1): 131—148. Bibcode:2013Icar..223..131K. doi:10.1016/j.icarus.2012.11.008. Архів оригіналу (PDF) за 15 грудня 2014. Процитовано 19 березня 2015.
  3. Lunar Impact Crater Database. Losiak A., Kohout T., O’Sulllivan K., Thaisen K., Weider S. (Lunar and Planetary Institute, Lunar Exploration Intern Program, 2009); updated by Öhman T. in 2011. Archived page.
  4. Shirao M., Wood C. A. The Kaguya Lunar Atlas: The Moon in High Resolution. — Springer Science & Business Media, 2011. — P. 155. — ISBN 9781441972859.
  5. Морфологічний каталог кратерів Місяця = Морфологический каталог кратеров Луны / Ж. Ф. Родионова, А. А. Карлов, Т. П. Скобелева и др. Под общей редакцией В. В. Шевченко. — М. : Изд-во МГУ, 1987. — 173 с. Архив.
  6. За даними лазерного альтиметра на супутнику Lunar Reconnaissance Orbiter, отриманими через програму JMARS

Посилання[ред. | ред. код]