Сігіберт II
| Сігіберт II | |
|---|---|
| лат. Sigibertus | |
.jpeg) | |
| Народився | 602 невідомо |
| Помер | 613 невідомо ·вбивство |
| Країна | .png){kind=small} Франкське королівство |
| Національність | франк |
| Діяльність | монарх |
| Титул | король |
| Посада | king of Franks[d] |
| Термін | 613 рік |
| Попередник | Теодоріх II |
| Наступник | Хлотар II |
| Конфесія | католицтво |
| Рід | Меровінги |
| Батько | Теодоріх II |
| Брати, сестри | Childebertd[1], Corbusd[2] і Mérovéed[2] |
Сігіберт II (*Sigebert II, 602 —613) — франкський король Австразії та Бургундії у 613 році.
Життєпис[ред. | ред. код]
Походив з династії Меровінгів. Позашлюбний син Теодоріха II, короля Бургундії та Австразії. Після раптової смерті останнього у 613 році, прабабця Брунгільда оголосила Сігіберта новим королем.
Втім незабаром серед австразійської знаті на чолі із Піпіном Ланденським і Арнульфом Мецьким виник намір запросити на трон Хлотаря II, короля Нейстрії. Замість перспективи опинитися знову під владою старої королеви, вони зволіли розпочати переговори з Хлотарем заради збереження власної незалежності. В свою чергу Брунгільда зажадала відмовитися від Австразії, але той запропонував вирішити суперечку на зборах франків.
Хлотар висунув своє військо в Австразію і дійшов до Кобленця. Обидві армії зустрілися, але, оскільки більша частина магнатів Австразії і Нейстрії була у змові, війська розійшлися без бою. Брунгільда з Сігібертом II і його малолітніми братами укрилася в стінах Вормса.
Тоді Брунгільда відправила Сігіберта II до Тюрінгії в супроводі майордома Варнахара, Альбоіна і інших знатних франків, щоб схилити зарейнських германців на свій бік. При цьому вона дала секретне розпорядження Альбоіну, щоб той убив Варнахара і інших супутників, якщо ті захочуть перейти на бік Хлотаря II. Альбоін розірвав і викинув листа Брунгільди, але Варнахар підібрав клаптики листа і зрозумів, що його життя перебуває в небезпеці. На зворотному шляху Варнахар підмовив бургундів вбити Брунгільду і всіх синів Теодоріха II і перейти на бік Хлотаря II.
Сігіберт II, зібравши військо, виступив назустріч Хлотарю II, але напередодні битви його армія на чолі із майордомами Варнахаром і Радоном зрадили, перейшовши на бік супротивника. Переслідуючи Сігіберта II, король Нейстрії дійщов до Сони, де полонив Брунгільду, Сігіберта II і двох його братів Крамна і Меровея. Ще один брат, Хільдеберт, втік, і його більше ніхто ніколи не бачив. Сігіберт II і Крамн були страчені, а Меровея, хрещеника Хлотаря II, було відправлено до Нейстрії під нагляд графа Інгобада. Після цього Хлотар II став одноосібним володарем всього франкського королівства.
Джерела[ред. | ред. код]
- Christian Pfister, La Gallia sotto i Franchi merovingi. Vicende storiche, in Storia del mondo medievale, Cambridge, Cambridge University Press, 1999, pp. 688—711.
- Bruno Dumézil, La reine Brunehaut, éditions Fayard, Paris, 2008, pp.314, 319.
- Martina Hartmann: Die Merowinger (= Beck'sche Reihe. 2746 °C. H. Beck Wissen). C. H Beck, München 2012, ISBN 978-3-406-63307-2, S. 40–41.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Settipani C. La Préhistoire des Capétiens: Première partie : Mérovingiens, Carolingiens et Robertiens — Villeneuve-d'Ascq: 1993. — P. 86. — ISBN 978-2-9501509-3-6
- ↑ а б Settipani C. La Préhistoire des Capétiens: Première partie : Mérovingiens, Carolingiens et Robertiens — Villeneuve-d'Ascq: 1993. — P. 87. — ISBN 978-2-9501509-3-6
| |||||||||
 | Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Сігіберт II |