Східна Україна

Ця стаття потребує упорядкування для відповідності стандартам якості Вікіпедії. Будь ласка, допоможіть поліпшити цю статтю. Можливо, сторінка обговорення містить зауваження щодо потрібних змін.

Східна Україна — культурно-історичний регіон України, до складу якого входять Харківська, Донецька та Луганська області.

Центральні частини Харківської та Донецької, а також південно-західна частина Луганської областей є одними з найбільш високоурбанізованих зон України. Це зумовлено високим рівнем концентрації промислового виробництва, наявністю розгалуженої транспортної мережі та сприятливих умов для розвитку сільського господарства. Найрозвинутіші галузі промисловості — вугільна, хімічна, нафтохімічна, чорна металургія та машинобудування.

Історія поняття[ред. | ред. код]

Усталеним поняттям натомість є Слобідська Україна або Слобожанщина (рідше — Слобідщина)^[1] — історико-географічний край у східній частині України та прикордонних областях Росії, територія якого перекривається приблизно з територією п'яти Слобідських козацьких полків XVII — XVIII століть, автономних формацій у межах Московського царства, а згодом Російської імперії. Слобідська Україна межувала на заході з Гетьманщиною, на півдні із Запорожжям і володіннями Кримського ханства, на сході з Доном, на півночі з Московщиною. Вона обіймала частину Середньої височини й сусідню з нею Донецьку низовину, південно-східну частину Придніпровської низовини і невелику частину Донецького кряжа.

У сучасних межах Слобожанщина охоплює південну частину Сумської області, північну, центральну та південно-східну частини Харківської області та північну частину Луганської області України, південну частину Воронізької, Бєлгородської, Курської областей Росії.

Війна на сході України — військовий конфлікт, розпочатий російською армією, яка вторглася в квітні 2014 року на територію українського Донбасу після захоплення Криму, серії проросійських виступів в Україні і проголошення «державних суверенітетів» ДНР та ЛНР. Конфлікт має характер міжнародного і став продовженням російської збройної агресії проти України. За географічним масштабом є локальним і охоплює частини Донецької і Луганської областей України.

Попри численні факти участі Збройних сил РФ та докази причетності Росії до війни, офіційно Росія не визнає факту свого вторгнення в Україну, тому з українського боку війна розглядається як неоголошена. Ряд українських політиків називає війну на сході України «гібридною війною» Росії проти України. Юридично на сході України триває Антитерористична операція, яка з 2018 року має назву Операція Об'єднаних Сил. Російська влада неодноразово заявляла про своє несприйняття Антитерористичної операції й вимагала її припинення та початку переговорів з бойовиками.

Бойові дії на Донбасі почалися із захоплення 12 квітня 2014 року російськими загонами, керованими офіцерами спецслужб РФ, українських міст — Слов'янська, Краматорська і Дружківки, де захопленою у відділках МВС зброєю російські диверсанти озброїли місцевих колаборантів і прийняли до своїх лав. В умовах неспротиву місцевих силових структур України, а іноді й відкритої співпраці, невеликі штурмові загони російських диверсантів в наступні дні взяли під контроль Горлівку та інші міста Донеччини і Луганщини. 13 квітня 2014 року, у відповідь на вторгнення диверсійних загонів, в.о. президента України Олександр Турчинов оголосив про початок Антитерористичної операції. Перекинуті у район Слов'янська та Краматорська спецпідрозділи СБУ й Збройних сил України прийняли перший бій зранку 13 квітня у Семенівці, передмісті Слов'янська, потрапивши у засідку проросійських бойовиків, у якій загинув капітан СБУ «Альфа».

Після серії невдалих великих боїв початку травня 2014 року під Слов'янськом, де українські сили втратили 2 бойових гелікоптери Мі-24 від вогню російських ПЗРК, а також кількох засідок, керівництвом АТО було прийнято рішення поступово оточувати Слов'янськ, відрізаючи гарнізон проросійських бойовиків від постачання зброї з Росії. 11 травня 2014 року проросійськими силами було проведено референдуми на території деяких районів Донецької та Луганської областей, на яких було винесене питання про підтримку державної самостійності проголошених у квітні суверенних ДНР та ЛНР. За підрахунками організаторів референдумів, питання було підтримане виборцями, а на думку незалежних свідків референдуми мали всі ознаки фіктивності.

1 червня 2014 року проросійські бойовики почали кількаденний штурм прикордонної застави у Луганську, який закінчився 4 червня виходом українського гарнізону із прикордонної застави. 2 червня 2014 року біля штабу проросійських бойовиків, що розміщувався у Луганській ОДА, сталася серія вибухів, від яких загинули й мирні жителі. 12 червня почалися постачання важкої бронетехніки з РФ: до Сніжного прибула колона танків, а через Луганськ пройшла колона систем залпового вогню «Град», які наступного дня вперше застосували у війні на Донбасі — 13 червня російські бойовики обстріляли український блокпост під Добропіллям.

20 червня 2014 року новообраний Президент України Петро Порошенко оголосив про початок десятиденного одностороннього припинення вогню, пообіцявши амністію і звільнення від кримінального переслідування усім, хто складе зброю, створення спільних підрозділів МВС для забезпечення громадського порядку, децентралізацію, узгодження голів обласних адміністрацій із представниками Донбасу, дострокові місцеві і парламентські вибори. Проросійські бойовики на запропоновані умови не пристали і припинення вогню не підтримали.

Після закінчення 10 днів одностороннього припинення вогню, українські сили закінчили оточення Слов'янська, змусивши угруповання російських бойовиків 5 липня відступити до Донецька. Штаб АТО почав масштабну операцію з установлення контролю над російсько-українським кордоном, створюючи силами кількох бригад 15-кілометрову зону уздовж кордону, контрольовану Збройними силами України і батальйонами територіальної оборони. Водночас українські сили почали операцію з деблокування ЛАП й оточення Луганська.

11 липня 2014 року, на тлі загрози повного блокування кордону українськими силами, російські регулярні війська почали брати участь у війні, завдавши зі своєї території нищівного ракетного удару українським формуванням під Зеленопіллям — селом за кілька кілометрів від російсько-українського кордону. Відтоді вся лінія українських формувань біля кордону — від Луганської області до узбережжя Азовського моря, — впродовж липня-серпня 2014 року перебувала під систематичними артилерійськими обстрілами з території РФ, на які українські формування не відповідали. Обстріли призвели до перерізання ліній постачання українського угрупування, що перебувало в районі Ізвариного, таким чином значні українські сили опинилися в оточенні впродовж тижнів. Операцію з їхнього деблокування було проведено 6-7 серпня, після чого виснажені підрозділи були виведені із зони бойових дій, таким чином остаточно втративши контроль над 140 км державного кордону.

Демографічна ситуація[ред. | ред. код]

Схід України заселяли і освоювали різні етноси, серед яких українці у XVIII ст. становили 73,8 % (на Донеччині 61,3 %), росіяни — 12,2 % (20,5 %), молдовани і румуни — 6,2 % (2,5 %), греки — 3,7 % (7,3 %), вірмени 2,6 % (6,1 %)^[2][3].

Суттєво на демографічну ситуацію на сході Україні вплинули урбанізаційні процеси^[4]

Після Голодомору росіян системно, на державному рівні масово переселяли в Україну, головним чином на терени південно-східної частини сучасної України, на Донбас, у Дніпропетровську та Одеську області^[5]

Демографічна ситуація з початком збройного конфлікту^[6] (Розрахунки (оцінки) чисельності населення здійснено на основі наявних адміністративних даних щодо державної реєстрації народження і смерті та зміни реєстрації місця проживання).

Культура[ред. | ред. код]

• Мовно-культурне поле сходу України, Сайт «Література рідного краю», Донецька Шевченкіана

Наука[ред. | ред. код]

Проблеми[ред. | ред. код]

Загальноекономічні проблеми[ред. | ред. код]

Для подальшого ефективного розвитку продуктивних сил регіону необхідно вирішити цілу низку економічних, соціальних та екологічних проблем.

Ключовим питанням є оновлення виробничої матеріально-технічної бази, особливо у важкій промисловості Донбасу, що потребує раціональної економічної та інвестиційної політики.

Проблема відходів[ред. | ред. код]

Необхідність розв'язання проблеми комплексного використання мінерально-сировинних та паливно-енергетичних ресурсів, а також утилізація промислових відходів, пояснюється тим, що в Донбасі щорічно накопичується близько 300 млн т відходів виробництва і надалі ця проблема буде загострюватися, що пов'язано з видобутком вугілля з більш глибоких та малопотужних пластів.

Проблема земельних ресурсів[ред. | ред. код]

Необхідним є і комплексний підхід до охорони земельних ресурсів. У цій царині потрібно застосування заходів щодо збереження та підвищення природної родючості сільськогосподарських угідь, запобігання закисленню і засоленню ґрунтів, відновлення еродованих і порушених ґрунтів як результат господарської діяльності людини.

Водні ресурси, проблеми зрошування.[ред. | ред. код]

У зв'язку з цим, що цей регіон розташований у посушливій частині України та через високу щільність населення в містах, вельми важливою є проблема водозабезпечення та охорони водних ресурсів, особливо річки Сіверський Донець.

На тлі зниження рівня виробництва, що спостерігається протягом останніх років, паливно-енергетичної кризи, загострення демографічної ситуації у регіоні та зниження рівня життя багатьох прошарків населення, особливо актуальним стає запровадження заходів, що направлені на соціальний захист населення.

Посуха та пожежі[ред. | ред. код]

Через посуху, на території Луганської та Донецької області щороку спостерігаються пожежі. Найбільшою стихійною пожежею за останні роки була серія пожеж улітку 2020 року. За попередніми підрахунками, згоріло 5 тисяч гектарів території^[7]. Губернатор Луганщини не виключає що це могли бути підпали зі сторони самопроголошених «ЛНР» та «ДНР».

На засіданні Форуму безпекового співробітництва ОБСЄ у Відні 7 жовтня, ОБСЄ навела докази того, що причиною пожежі біля міста Попасна на Луганщині був навмисний підпал з боку бойовиків російських окупаційних військ, у своїх доказах продемонструвала відео підпалу^[8].

Див. також[ред. | ред. код]

Вікіцитати містять висловлювання на тему: Східна Україна

Дивіться також у Вікімандрах: 
Східна Україна

• Південна Україна
• Західна Україна
• Північна Україна
• Центральна Україна
• Мовно-культурне поле Східної України
• Східний часопис
• Український степ
• Наддніпрянщина
• Історія українського степу
• Третій сектор сходу України
• Кальміуська паланка
• Донбас
• Дослідники природи сходу України
• Постаті (нариси про видатних людей Донбасу)
• Адміністративний поділ України
• Економічні райони України
• Література Донеччини
• Потайний водний шлях Запорозьких козаків

Джерела[ред. | ред. код]

• Додонов Р. О. Конфлікт на Сході України у дзеркалі соціально-філософської рефлексії: монографія. Український інститут стратегій глобального розвитку та адаптації. Вінниця: ГЛОБУС ПРЕСС, 2016. 200 с.
• Білецький В. С. Схід України в інтегративних процесах сучасного державотворення [Архівовано 8 квітня 2014 у Wayback Machine.]
• Пірко В. О. Заселення Донеччини у XVI—XVIII ст. (короткий історичний нарис і уривки з джерел)^{[недоступне посилання з травня 2019]} / Український культурологічний центр. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2003. — 180 с. ISBN 966-7804-56-9
• Лаврів Петро. Історія південно-східної України. Львів. «Слово», 1992. 152с. ISBN 5-8326-0011-8
• Невідома Східна Україна. Український Тиждень. 14 лютого, 2012. [Архівовано 23 лютого 2012 у Wayback Machine.]
• ЩО ЧИТАЮТЬ І ЩО ДРУКУЮТЬ НА ДОНЕЧЧИНІ? 2005 рік. [Архівовано 14 травня 2012 у Wayback Machine.]
• Довжук І. В. Індустріальний Донбас в історії розвитку економіки Наддніпрянської України (друга половина ХІХ — початок ХХ ст.): Монографія. — Луганськ: вид-во СНУ ім.. В.Даля, 2009. — 364 с.
• Постаті. Нариси про видатних людей Донбасу.  Донецьк : Східний видавничий дім , 2011.  216 с.
• Донецька Шевченкіана у датах і подіях:1851-2014 / Укладач: Т. Г. Пішванова. — Донецьк: Український культурологічний центр, Донецьке відділення НТШ, ТОВ «Східний видавничий дім», 2014. — 176 с. [Архівовано 8 серпня 2014 у Wayback Machine.]
• Абліцов В. Донбас: європейська Україна чи азійське Дикопілля?  Київ: Інститут історії України НАН України, 2014,  97 с.
• Білецький В. Схід України в інтеґративних процесах сучасного державотворення. Схід. 2005. № 3 (69).
• Енциклопедія українознавства для школярів і студентів/ Авт.-уклад. В. В. Оліфіренко, С. М. Оліфіренко, Т. В. Оліфіренко, Л. В. Оліфіренко.-Донецьк: Сталкер, 1999. — 496 с.
• Поки в Києві сонце зійде, у Донбасі — роса очі виїсть: [про інтеграцію Схід. України в загальноукр. процеси] // Український форум. — 2006. — 17 серп. (№ 1–2). — С. 10.
• Оліфіренко Вадим. Дума і пісня. Посібник-хрестоматія з літератури рідного краю.—Донецьк:Донбас, 1993 (спецвипуск журналу «Донбас»). — 195 с.
• Оліфіренко Вадим. Пустова Феня. / Таємниця духовного скарбу. Із популярного народознавства, Донецьк: журнал «Донбас», 1-6/1994 , спецвипуск / ISSN 0321-1363, 192 с.
• Оліфіренко Вадим / Уроки правди і добра. Джерела літератури рідного краю, Донецьк: журнал «Донбас» 1995, спецвипуск / ISSN 0321-1363, 167 с.
• Слобожанська хвиля. Навчальний посібник-хрестоматія з української літератури"(у співавторстві).-Донецьк: Східний видавничий дім.  2005. — 280 с. [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
• Інтернет-портал «Література рідного краю» (Донбасу). Творчість українських письменників Донбасу.

Інтернет-ресурси[ред. | ред. код]

• Дайджест аналітично-інформаційного журналу «Схід» 2001—2008 рр. Сайт журналу «Схід» [Архівовано 27 червня 2018 у Wayback Machine.]
• Аналітично-інформаційний журнал «Схід» за 2009—2015 рр. на сайті Національної бібліотеки ім В.Вернадського [Архівовано 19 квітня 2017 у Wayback Machine.]
• Володимир Білецький. СХІД УКРАЇНИ В ІНТЕҐРАТИВНИХ ПРОЦЕСАХ СУЧАСНОГО ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ [Архівовано 9 серпня 2016 у Wayback Machine.]
• «СХІДНИЙ ЧАСОПИС»: ДОСВІД І УРОКИ СТВОРЕННЯ МАСОВОЇ УКРАЇНОМОВНОЇ ГАЗЕТИ НА ДОНБАСІ [Архівовано 25 січня 2020 у Wayback Machine.]
• Донецький вісник Наукового товариства імені Шевченка (2001—2023 рр. — томи 1-51)

Примітки[ред. | ред. код]

п о р Регіони розселення українців Повністю або частково в межах сучасної України Бессарабія Біла Хорватія Брацлавщина Буджак Буковина Північна Буковина Шипинська земля Волинь Галичина Джамбуйлук Дике Поле Донбас Донеччина Єдисан Єдишкуль Закарпаття Запорожжя Київщина Край Герца Крим Таврія Лемківщина Лівобережна Україна Луганщина Мармарощина Північна Мармарощина Надбужжя Наддніпрянщина Наддністрянщина Надпоріжжя Надпруття Надсяння Північне Приазов'я Побужжя Поворскля Погорина Подесіння Поділля Подінців'я Подунав'я Полісся Західне Полісся Полтавщина Пониззя Поросся Посамар'я Посем'я Посулля Правобережна Україна Прикарпаття Бойківщина Гуцульщина Опілля Покуття Приорілля Розточчя Сіверщина Слобожанщина Сокальщина Угорська Русь Карпатська Україна Підкарпатська Русь Ханська Україна Харківщина Червона Русь Чернігівщина За межами сучасної України Берестейщина Берладська земля Воєводина Добруджа Донщина Жовтий Клин Закерзоння Зелений Клин Кубань Малиновий Клин Любачівщина Перемишльщина Південна Буковина Південна Мармарощина Підляшшя Пінщина Придністров'я Пряшівщина Сірий Клин Ставропольщина Стародубщина Східна Слобожанщина Терщина Холмщина Переселення та депортації Великий згін (1678—1679) Згін (1704) Згін (1711—1712) У Російській імперії (XVIII—XX століття) Біженство (1915) Виселення українців з Польщі до УРСР (1944—1946) Оптація українців Чехословаччини (1945—1947) Операція «Вісла» (1947) Операція «Захід» (1947) Радянсько-польський обмін ділянками територій (1951) Пов'язане Етнографічні групи українців Українська діаспора Діалекти української мови Історичні землі України Етнокультурні регіони України