Комуністичний суботник

Суботник. 1 травня 1920.

Комуністичний субо́тник — феномен радянського суспільства (що, однак, зберігся і в деяких пострадянських країнах) — примусово-добровільні масові громадські роботи з благоустрою навколобудинкових територій. Поряд з ударництвом та стахановським рухом, один з видів рухів соціалістичного змагання — рух за комуністичну працю, більшовицька організована безкоштовна праця на користь держави у вільний від роботи час, у вихідні,[1][2] а також систематичні понаднормові неоплачувані роботи, в тому числі такі, на яких діяльність невиробничих професій могла підмінятися виробничою діяльністю.[3] Один з методів комуністичного виховання людських мас в формуванню почуття власної гідності та поважного ставлення до власної країни і комуністичного ставлення до праці,[4] виховання нової людини комуністичного майбутнього[5] та зростанню продуктивності їхньої праці, а також у мобілізації трудящих на вирішення завдань комуністичного будівництва.[5] Ухиляння від участі в комуністичних суботниках розглядалось як нелояльність до більшовицького режиму. Офіційна пропаганда подавала їх як вияв високої свідомості й організованості радянських людей, як вершину трудового піднесення й ентузіазму, як всенародне свято вільної комуністичної праці.[6]

Роль комуністичних суботників у процесі виховання комуністичного ставлення до праці досліджували Т. М. Шульга та В. Т. Брітан. Оцінюючи значення суботників, вчені вказували на їх наповнення новим змістом: якщо раніше участь у цих заходах брали комуністи та особи, які співчували партії, то пізніше участь у суботниках стала обов'язковою для всіх членів радянського суспільства.[7]

Комуністичні суботники на селі, які проводились за участю робітників, зміцнювали «братерську спілку» робітників і селян, і, як указував В. І. Ленін, були великим почином ломки старої кріпацької і капіталістичної форми праці і практичним створенням нової, вищої, властивої комуністичному суспільству.[8]

Історія[ред. | ред. код]

Перший суботник було проведено в СРСР 1919 року на заклик Леніна поліпшити роботу залізниць. У ніч на суботу 12 квітня 15 комуністів депо, пропрацювавши 10 годин, відремонтували 3 паровози. 10 травня пройшов перший масований суботник — 205 чоловік. Ініціаторами цього вважаються комуністи та комсомольці депо Москва-Сортувальна Московсько-Рязанської залізниці.

Перші комуністичні суботники з'явилися в 1919 році в центрі Росії, а в Україні почали проводитися із січня наступного року згідно із циркулярним листом ЦК КП(б)У від 26 грудня 1919 року, в якому говорилося, що одним із невідкладних завдань більшовицьких партійних комітетів є «влаштування регулярних суботників або недільників, на яких усі члени партії можуть не на словах, а на ділі показати приклад комуністичного будівництва».[1] Партійні установи зобов'язувалися регулярно звітувати перед ЦК КП(б)У про організацію суботників, їх кількість, число учасників, результати роботи і участь безпартійних у них.

Розробленим ЦК РКП(б) і прийнятим 6 липня 1920 року урядом РСФРР «Положення про суботники» безоплатну працю на них було введено в систему радянських трудових відносин.[1] Тривалість робіт на суботниках мала становити не менше від чотирьох годин. Кожен член партії зобов'язувався брати участь у них не менше від двох разів на місяць і особистим прикладом залучати до участі в суботниках позапартійних. Керівництво суботниками покладалося на особливі «трійки» при партійних більшовицьких комітетах.[1]

«Ленін і колода» — знаменитий епізод з життя Леніна, в якому він взяв участь в перенесенні колоди під час суботника в Кремлі 1 травня 1920 року[9]. Цей епізод надихнув діячів мистецтва, а також послужив сюжетом для анекдотів.

У пострадянський період[ред. | ред. код]

В Україні має значення «безкоштовна праця, під час котрої виконується робота, котру б мали виконувати за гроші міські служби чи відповідні організації» — в котрих переважно використовуються студенти та бюджетники. Помилково до посткомуністичних «суботників» XXI ст. відносять щорічну екологічну акцію «Зробимо Україну чистою!»[10]. Ця акція є частиною міжнародного руху Let's Do It! World, який об'єднав вже 113 країн та близько 17 мільйонів учасників з метою захисту довкілля і боротьби за чистоту нашої планети.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г Ревегук В. Я. Трудові відносини в Україні в перші роки радянської влади (1917—1921) / В. Я. Ревегук // Історична пам'ять. — 2010. — Вип. 2. — С. 13-28.
  2. Свистович С. М. Громадський вимір соціалістичного експерименту в Україні (20–30 рр. ХХ ст.): Монографія. — К.: Варта, 2007 (стор.: 301)
  3. Тимошенко Ю. О. Фізична культура як складова радянської економічної політики: історія питання / Ю. О. Тимошенко // Наукові записки (Серія: педагогічні та історичні науки).– К.: НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2013. — № 112. — С. 267—276
  4. Кравець В. Н., Клепиков А. И. Испытанная школа закалки будущих специалистов // Коммунист Украины. — 1981. — № 8. — С. 54-61
  5. а б Шульга Т. М., Британ В. Т. Коммунистические суботники — важнейшее средство воспитания трудящихся // Науч. труды по истории КПСС. — Вып. 74. — К., 1975. — С. 63-69
  6. Малярчук Олег. НОВІ ФОРМИ І МЕТОДИ В ОРГАНІЗАЦІЇ ПРАЦІ ТА СТИМУЛЮВАННЯ В УКРАЇНСЬКІЙ РСР У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХХ СТ.: НА ПРИКЛАДІ ЗАХІДНИХ ОБЛАСТЕЙ РЕСПУБЛІКИ. Наукові записки: Серія «Історія»
  7. Шульга Т. М., Британ В. Т. Коммунистические субботники — важнейшее средство воспитания трудящихся /Т. М. Шульга [та ін.]// Науч. труды по истории КПСС. — Киев, 1975. — Вып. 74. — С. 63-69
  8. Черкасова С. І. Змагання народних мас — метод виховання комуністичного ставлення до праці. — Вид-во Київського університету, 1966—167 стор. (стор.: 51-52)
  9. Волков-Ланнит Л. Ф. История пишется объективом: фотокнига / Л. Ф. Волков-Ланнит ; [худож. Г. Дмитриев]. — 2-е изд. — М.: Планета, 1980. — С. 156—169. — 256 с. — 15 000 экз. (1-е изд. — М.: Планета, 1971. — Тираж 13 000 экз.)
  10. Зробимо Україну чистою!

Джерела та література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]