Стефан Братковський
| Стефан Братковський | |
|---|---|
| пол. Stefan Bratkowski | |
 | |
| Народився | 22 листопада 1934 Бреслау, Провінція Нижня Сілезія, Вільна держава Пруссія, Третій Рейх |
| Помер | 18 квітня 2021 (86 років) Варшава, Республіка Польща |
| Країна |  Республіка Польща |
| Діяльність | журналіст, письменник, публіцист |
| Галузь | публіцистика[1] і журналістика[1] |
| Alma mater | Ягеллонський університет |
| Знання мов | польська[2][1] |
| Заклад | Ягеллонський університет |
| Членство | Асоціація письменників Польщі, Товариство польських журналістівd і Спілка письменників Польщіd |
| Партія | Польська об'єднана робітнича партія |
| Батько | Stefan Janusz Bratkowskid |
| Брати, сестри | Andrzej Bratkowskid |
| Нагороди | |
| Сайт | sppwarszawa.pl/czlonkowie/stefan-bratkowski |
Стефан Тадеуш Александр Братковський (пол. Stefan Tadeusz Aleksander Bratkowski; нар. 22 листопада 1934, Вроцлав, Польща — 18 квітня 2021) — польський письменник, редактор і журналіст, історик, дисидент соціалістичного спрямування. Активіст руху Солідарність. У 1980–1981 і 1989–1990 — голова Спілки польських журналістів, потім — почесний голова. У Третій Речі Посполитій — публіцист і організатор ЗМІ.
«Партійно-журналістська фронда»[ред. | ред. код]
Народився в сім'ї дипломата і військового розвідника. З 1936 жив в Варшаві. Після придушення Варшавського повстання в 1944 кілька років поневірявся по Польщі, виховувався в дитячому будинку.
У 1949 Стефан Братковський став членом Спілки польської молоді. У 1954 вступив в ПОРП. Восени 1956 закінчив Ягеллонський університет. Займався громадською діяльністю по « комсомольській» лінії, був організатором з'їзду Революційного союзу молоді в Варшаві. У 1956—1957 перебував в ЦК Союзу соціалістичної молоді.
Стефан Братковський дотримувався ідей демократичного соціалізму. У 1954 він організував молодіжний дискусійний клуб, в 1956 учасники клубу пройшли несанкціонованим маршем по Кракову. Братковський входив в редколегію суспільно-політичного журналу Po prostu, який вважався в середині 1950-х рупором «студентської фронди», органом громадської підтримки «ліберального» — на той політичний момент — курсу Владислава Гомулки. Видання активно пропагувало ідеї виробничого самоврядування, Братковський виступав за «ринковий соціалізм» з урахуванням західного економічного досвіду, критикував господарську неефективність планової системи ПНР. У 1957, при першій же жорсткості політики Гомулки, журнал був закритий.
З травня 1970 Стефан Братковський редагував Życia i Nowoczesności, додаток до партійної газеті Życia Warszawy (Життя Варшави). У 1973 видання було закрито як політично неблагонадійне. У 1971–1974 Стефан Братковський був також директором Лабораторії комп'ютерного прогнозування науково-виробничого центру. Після звільнення кілька років залишався без роботи.
Стефан Братковський займався історичними дослідженнями (наприклад, військово-інженерною стороною діяльності Тадеуша Костюшка). Зблизився з дисидентським рухом. Брав участь в діяльності Летючого університету, поширював книги незалежного видавництва Nowa, виступав на польській секції Радіо «Вільна Європа». Залишаючись марксистом і соціалістом, Братковський орієнтувався на «ревізіоністські» течії в апараті ЦК КПРС, зокрема, на твори Олександра Ципко[3].
Журналістика «Солідарності»[ред. | ред. код]
У 1980 Стефан Братковський активно приєднався до «Солідарності». На цій хвилі був обраний головою Спілки польських журналістів. Вважався представником КОС-КОР (Комітет захисту робітників) в медіа-середовищі. Братковський багато зробив для зняття інформаційних заборон і введення фактичної свободи друку в Польщі 1981. Був виключений з ПОРП.
Друкувалося практично все, що могло прийти в голову журналістові або редактору[4].
У той же час Братковський не належав до радикального крила «Солідарності», був противником конфронтації з ПОРП. У грудні 1981 він фактично засудив Радомську платформу.
Якщо хтось не може не виступати в дусі «це є наш останній», нехай говорить таке на іменинах у тещі, де його слова не записують на магнітофон. Мова йде не про «останній бій», а про складний процес реформ. Стефан Братковський[5]
Після введення воєнного стану Стефан Братковський працював в нелегальному журналістському союзі, співпрацював з рухом контркультури, організовував нелегальні семінари, фестивалі бардівської пісні. У 1987 Братковський організував так звану «Групу 60-ті» — збори інтелектуалів «Солідарності». Він ефективно підтримував зв'язки нелегальної «Солідарності» зі світовою пресою[6].
В 1988, на хвилі масових протестів, Стефан Братковський увійшов до Цивільного комітету «Солідарності», очолюваний Лехом Валенсою. Був учасником Круглого столу, займався питаннями легалізації опозиційних ЗМІ. У 1989 знову став головою Спілки польських журналістів, з 1990 — почесним головою. Був одним із засновників популярного видання Адама Міхніка Gazeta Wyborcza (Газета Виборча) і видавництва Agora.
У нових польських ЗМІ[ред. | ред. код]
У Третьої Речі Посполитій Стефан Братковський продовжував активно займатися політичною публіцистикою. У 1991 він став головою Фонду «Прес-центр країн Центральної та Східної Європи», з 2007 очолив раду Фонду. Редагує соціальний портал незалежної журналістики Studio Opinii[7]. Входить в наглядову раду Асоціації працівників і друзів польської секції «Радіо Вільна Європа».
Стефан Братковський — член Спілки польських письменників, почесний член Спілки польських художників і дизайнерів. Входить в редакційну раду польського російськомовного журналу « Нова Польща». Входив до керівництва Центру моніторингу свободи преси. Був ведучим радіопрограм[8].
У 2011 Стефан Братковський нагороджений Командорським хрестом Ордена Відродження Польщі. Лауреат премії А. Д. Сахарова. Має нагороду ПЕН-клубу.
Стефан Братковський — автор ряду художніх та історико-публіцистичних творів.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в Czech National Authority Database
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ Перестройка или бунт против марксистских запретов. Архів оригіналу за 9 квітня 2015. Процитовано 28 вересня 2014.
- ↑ Накаряков В. Н. Диверсии против Польши. Советская Россия, 1985.
- ↑ Трубников В. П. Крах «операции Полония». М. 1983.
- ↑ Stefan Bratkowski: Solidarność przyciągnęła zainteresowanie całego świata
- ↑ Studio Opinii; Stefan Bratkowski
- ↑ Salon — Z boku (Stefan Bratkowski)
|
