Старак Теодозій Васильович
| Старак Теодозій Васильович | |
|---|---|
 | |
| Народився | 12 серпня 1931 Межибрід, Гміна Сянік, Сяноцький повіт, Республіка Польща |
| Помер | 1 жовтня 1999 (68 років) Львів, Україна |
| Поховання | Личаківський цвинтар[1] |
| Національність | українець |
| Діяльність | дисидент, громадський діяч, дипломат |
| Alma mater | ЛНУ ім. І. Франка |
| Заклад | ЛНУ ім. І. Франка |
| Нагороди |  |
Теодозій Васильович Старак (12 серпня 1931, с. Межибрід, Сянок, Польща — 1 жовтня 1999, Львів, Україна) — український дисидент, громадський діяч і дипломат. Перший посол незалежної України у Польщі (1991).
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився на Лемківщині, син Василя Старака — діяча українського суспільно-освітнього товариства «Просвіта».
У березні 1945 року на початковому етапі вирівнювання кордонів був депортований із родиною до Львова. У листопаді 1949 року заарештований НКВС як син ворога народу і учасник самоосвітніх гуртків у школі. Після короткого слідства засланий у концентраційний табір у Караганді. Після шести років табору та заслання, у межах хрущовської амністії повертається до Львова. У 1956—1961 роках навчався на факультеті славістики Львівського університету, отримав фах польського філолога. Відтак працював у Львівському університеті, брав участь у русі шестидесятників — молодого покоління української інтелігенції, яке активізувалося в часи відлиги після XX і XXII з'їздів КПРС. Найважливішими постатями того покоління були також Дмитро Павличко, Василь Стус, Іван Драч, В'ячеслав Чорновіл, Богдан Горинь, Михайло Горинь і Левко Лук'яненко. Левко Лук'яненко, юрист, за організацію підпільної партії — Української Робітничо-Селянської Спілки був засуджений у 1961 році до смертної кари (покарання було пом'якшене до п'ятнадцяти років ув'язнення, які він відбув повною мірою).
Теодозій Старак у 1965 році був звільнений з роботи та заарештований разом з Михайлом та Богданом Горинями на хвилі арештів української інтелігенції, одночасній з показовим процесом Даніеля та Синявського в Москві. Після виходу на волю утримувався з принагідних занять, зокрема як сільський учитель (село Підбірці), у 1969 році отримав роботу редактора в польській редакції видавництва Радянська Школа, де працював офіційно до 1990 року. Водночас редагував підпільну газету забороненої в СРСР із 1946 року Греко-католицької Церкви — Віра Батьків.
Після розпаду СРСР та здобуття Україною незалежності (1991) став першим дипломатичним представником незалежної української держави в Польщі у ранзі повіреного у справах — charge d'affaires. Він організував дипломатичне представництво від основ — значною мірою за власні кошти — звідси прізвисько літаючого амбасадора (адже він не мав навіть власного водія). Після підвищення ранги дипломатичних представництв Польща та України до рівня Посольств — до квітня 1998 року перший радник Посольства України у Польщі (перший заступник посла).
У 1997 році обраний Головою Світової федерації українських лемківських об'єднань (СФУЛО). 1998 року у співавторстві з С. Й. Левинською видав польсько-український словник. Після 1991 року автор численних інтерв'ю та публікацій в українській та польській пресі.
Помер після тривалої важкої хвороби 1 жовтня 1999 року у віці 68 років у Львові. Похований на полі 67 Личаківського цвинтаря.
За представленням Економічного Товариства Польща-Україна 13 жовтня 1999 року Теодозій Старак був посмертно відзначений Командорським Хрестом Ордену «За заслуги перед Польщею». Відзнаку вдові, українській поетесі Любові Горбенко, вручили 19 березня 2002 року в Ратуші у Львові від імені уряду Польської Республіки Анджей Росінський і Збігнєв Місяк. Теодозій Старак — єдиний, окрім пізнішого посла України в Польщі поета Дмитра Павличка, громадянин України, відзначений подібною нагородою.
Бібліографія[ред. | ред. код]
- Польсько-український словник. Słownik polsko-ukraiński / упоряд. С. Й. Левінська, Т. В. Старак. — Львів: Світ, 1998. — 303 с. — ISBN 5-7773-0884-8.
- Літаючий амбасадор. Теодозій Старак: особистість: вибрані статті та інтерв'ю (1989—1999); Вибрані документи, матеріали, виступи; Спогади про Теодозія Старака / Львівський національний університет імені Івана Франка; упоряд. Л. Горбенко. — Львів: Простір-М, 2001. — 211 с. — ISBN 5-7773-0450-8.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Степанович К. Л. Личаківський некрополь — 2006. — С. 365. — ISBN 978-966-8955-00-5
Посилання[ред. | ред. код]
- Найвища відзнака за розвиток українсько-польської співпраці // незалежний український культурологічний часопис «Ї»
- Distinguished award for the development of Ukrainian-Polish cooperation // незалежний український культурологічний часопис «Ї»
|
