Станіслава Лещинська

Станіслава Лещинська
пол. Stanisława Leszczyńska
Народилася	8 травня 1896(1896-05-08) Лодзь, Республіка Польща
Померла	11 березня 1974(1974-03-11) (77 років) Лодзь, Лодзинське воєводство[d], Польська Народна Республіка
Поховання	Костел Небовзяття Пресвятої Діви Марії (Лодзь)d
Країна	Республіка Польща
Діяльність	лікарка, акушерка, в'язень
Галузь	акушерка, акушерство[1] і акушерство[1]
Знання мов	польська[1]
Нагороди
Медіафайли у Вікісховищі

Станіслава Лещинська (пол. Stanisława Leszczyńska; 8 травня 1896, Лодзь — 11 березня 1974, Лодзь) — польська акушерка в концентраційному таборі Освенцім, яка прийняла пологи понад 3000 дітей.

Біографія[ред. | ред. код]

Станіслава Замбжицька (пол. Stanisława Zambrzycka) народилася в 1896 році в місті Лодзь. Вона була дочкою Яна та Генріка Замбжицьких. Батько працював у столярній справі, а мати працювала на текстильній фабриці "IK Poznań". У 1908 році Станіслава поїхала з родиною до Ріо-де-Жанейро, де проживав її близький родич по матері. Вона повернулася в країну в 1910 році, взявшись за перерване навчання в молодшій школі, яку закінчила в 1914 році. Під час Першої світової війни вона працювала в Комітеті допомоги бідним.

У 1920 році вона переїхала до Варшави, де почала навчання в акушерській школі, закінчивши з відзнакою в 1922 році. Незадовго до початку Другої світової війни Лещинські мешкали в Балуті, на вул. Жураві 7. Коли в цій місцевості було створено єврейське гетто, вони переїхали на сусідню вулицю Спільна 3.

У 1922 році Лещинська закінчила курси акушерок і почала працювати в одному з найбідніших районів Лодзі. У той час пологи в Польщі, як правило, приймалися дома, і Лещинській доводилося долати великі відстані пішки, щоб допомогти породіллям. Пізніше її діти згадували, що вона часто працювала ночами, але ніколи не спала вдень^[2].

18 лютого 1943 року Ліщинська була заарештована разом зі своїми дітьми за те, що допомагала євреям діставати їжу і фальшиві документи^[3]. Її сини були відправлені в концтабір Маутгаузен для роботи на каменоломнях. Станіславу і її дочку Сільвію відправили в Освенцім, куди вони прибули 17 квітня 1943 року. Протягом наступних двох років Ліщинська-старша працювала акушеркою в Освенцимі, пропрацювавши в трьох різних бараках. Серед величезної кількості жінок, що потрапили в табір, було багато вагітних, але умови для їх утримання були вкрай жорстокими. Усередині барака стояли триярусні ліжка, на кожній з яких повинно було розміститися три-чотири жінки. Посередині барака стояла 40-метрова піч, але її топили лише кілька разів на рік. Іноді бараки, розташовані в низині, затоплювало, та глибина води на підлозі могла доходити до 5-8 сантиметрів. При повній відсутності антисептичних засобів і перев'язувальних матеріалів, в катастрофічно антисанітарних умовах (в таборі постійно лютували дизентерія, тиф і педикульоз) і без кваліфікованої допомоги, позаяк табірні лікарі відмовлялися допомагати представникам іншої національності в силу своїх ідеологічних переконань, Лещинська самостійно приймала пологи в ув'язнених^[4]. Пізніше до неї приєдналися ув'язнені-лікарі — Ірена Кінцева та Ірена Бялувна, причому остання врятувала Лещинську від смерті, коли та захворіла на черевний тиф^[5].

Зовнішні зображення
	Статуя Станіслави Лещинської в Костеле св.Анни в Вільянові під Варшавою.

За наказом головного лікаря табору Йозефа Менгеле до травня 1943 року всі новонароджені немовлята умертвлялись: їх топили в бочці табірні медсестри Клара (акушерка, засуджена за вбивство дитини) і Фанні (німецька повія), після чого викидали тіла з барака^[6]. Ліщинська відмовилася підкорятися наказу Менгеле^[7]. Коли Клара зажадала, щоб Лещинська записувала всіх дітей як мертвонароджених і сама від них позбавлялася, та знову відмовилася, за що була сильно побита. Надалі, дітей з «арійської» зовнішністю вбивці стали щадити й відправляли їх в місто Накло з метою денаціоналізації^[8]. Їх розміщували в притулках або всиновлювали німецькі сім'ї. Для того, щоб допомогти матерям знайти своїх дітей в майбутньому, Лещинська придумала робити дітям подобу татуювання, про яку охоронці не знали. Всього за час роботи Лещинської акушеркою в Освенцимі Клара і Фанні втопили близько 1500 дітей; кілька сотень дітей були відправлені в Накло; ще близько 1000 померли від голоду, холоду та антисанітарії^[9].

У січні 1945 року Ліщинська з іншими ув'язненими табору була звільнена радянськими військами. Звільнившись, Лещинська продовжила працювати за фахом, прослуживши до 1957 року (разом — 35 років). Чоловік Станіслави був убитий в 1944 році, під час Варшавського повстання. Її діти вижили. Про діяльність Лещинської в Освенцімі стало відомо в 1957 році зі слів її сина^[10]. Сама Станіслава своїми спогадами про ув'язнення в Освенцимі публічно поділилася лише в 1965 році, пояснивши довге мовчання «стурбованістю тенденціями, що виникають в польському суспільстві»^[11].

Станіслава розповіла про свій досвід з табору у своїй книзі «Доповідь акушерки від Осьвенціма», яка була створена після виходу на пенсію у 1957 р. Перше видання її спогадів відбулося у «Медичному огляді» у 1965 році. Книга стала канвою театральної рапсодії Ораторське мистецтво Осьвенціма під музику Анни Герман та Єжи Максимюка (прем’єра 1970 року).

У 1970 році Лещинська зустрілася з колишніми в'язнями Освенцима і їх дітьми, які народилися в таборі^[12].

Лещинська померла 11 березня 1974 р. від раку, її похорон відбувся у Лодзі на кладовищі св. Роча на вулиці Згірської в Радогощі. У 1996 році її останки були передані до церкви Успіння Пресвятої Богородиці, де Лещинську в дитинстві хрестили^[13].

Родина[ред. | ред. код]

17 жовтня 1916 року вона вийшла заміж за Броніслава Лещинського (1888 р.н.), У шлюбі народилося троє синів і дочка. Дочка Сильвія та сини: Броніслав, Станіслав та Генрік.

Лещинська Станіслава є прабабусею Ганни Левандовської^[14].

Пам'ять[ред. | ред. код]

На честь Станіслави Лещинської названі: головна вулиця в Освенцімі^[15], вулиця в Лодзі, кілька лікарень, шкіл і благодійних організацій в Європі^[16][17]. Станіслава — кандидат на канонізацію в польській католицькій церкві^[18].

Ім’ям Станіслави Лещинської названа Краківська школа акушерів у 1983 року. Її образ також появився на «Чаші життя і зміни нації», зробленій медсестрами в монастирі Ясної Гури, як обітниця на шістсоту річницю присутності чудотворного образу Божої Матері під час церемонії 3 травня 1982 року.

Бібліографія[ред. | ред. код]

• Michael Berkowitz. The Crime of My Very Existence: Nazism and the Myth of Jewish Criminality. — University of California Press, 2007.
• Aleksander Lasik. Auschwitz 1940-1945: central issues in the history of the camp. The establishment and organization of the camp, Volume 1. — Auschwitz-Birkenau State Museum, 2000.

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

• Отчет акушерки из Освенцима. Архів оригіналу за 2 грудня 2013. Процитовано 23 листопада 2013.
• Сайт епархии Лодзи. Архів оригіналу за 3 березня 2016. Процитовано 31 жовтня 2017.

Генеалогія та некрополістика Geni.com Словники та енциклопедії Internetowa encyklopedia PWN Нормативний контроль BAV: ADV10160178 · FAST: 157810 · Freebase: /m/0wdx_6w · GND: 118944398 · ISNI: 0000000110611225 · J9U: 987011065733305171 · LCCN: n85065947 · MAK: 9810616547305606 · NKC: xx0251382 · NUKAT: n94000514 · VcBA: 495/128943 · VIAF: 47561084 · WorldCat: lccn-n85065947