Стайня

Ста́йня або конюшня — приміщення для утримування коней^[1][2]. Колись стайнями називали приміщення для домашньої худоби взагалі, хліви^[3].

У культурі України[ред. | ред. код]

Культ коня існував у предків слов'ян і українців. Зокрема, вершниками були язичницький бог громовиці і блискавки Перун та християнський святий Юрій-Георгій. У легенді про Віщого Олега, кінь як священна істота міг принести і успіх, і смерть. Іноді він супроводжував свого господаря в потойбічний світ. У козацькій культурі особливе ставлення до коня оспівано в українському фольклорі. В багатьох козацьких піснях, думах, переказах кінь є братом та бойовим товаришем козака.

Починаючи з XVIII ст. кожний дворянський маєток (напр., Маєток Стецьких) в Україні мав стайню, а деякі навіть манежі та іподроми^[4].

Стайні на землях України[ред. | ред. код]

На Прикарпатті звалися стайнями, подекуди на Поліссі — одринями, у Карпатах — кошарами. Будували хліви з тих же матеріалів, що й хати. На Півдні України їх приміщення були або земляні, або очеретяні. В середній смузі — майже всюди плетені з лози або хмизу, на півночі і в Карпатах — зрубні, каркасно-дильовані, складені з брусів. На Наддніпрянщині, як правило, хлів використовувався для худоби, а стайня для волів та коней.

Відомі історичні стайні[ред. | ред. код]

• Серед найдавніших стаєнь — стайні, відкриті археологами в місті Мегіддо (територія сучасного Ізраїлю), що належали царю Ахава і датовані 9 століттям до н. е.
• Великі стайні в Шантійї, Франція, на відстані 40 км від Парижа. Створені на замовлення принца Конде, котрий вважав, що сам перетвориться на коня. Стайні вибудували в стилі класицизм за проектом архітектора Буало в 1719—1740 роках. Стайні належать Інституту Франції та викристовуються і як музей кінного спорту, і як реальні стайні з живими конями.
• Стайні в Гайд-парку міста Лондон (Hyde Park Stables) на Роттен-Роу, що стали історичним місцем британської столиці.
• Таврійський палац, Санкт-Петербург. Первісно належав князю Григорію Потьомкіну, але згодом був проданий в державну скарбницю. Ворожі стосунки між Катериною ІІ та її сином Павлом відбилися і на долі Таврійського палацу. По смерті Катерини ІІ син Павло, що став російським імператором попри її волю, помстився палацу тим, що передав його Кінногвардійському полку під нові стайні.

Стайні в різних стилях[ред. | ред. код]

Стайні будували з усіх відомих будівельних матеріалів. Найпростіші робили з плетеного хмизу, або з хмизу, обмазаного глиною чи деревини. Пізніше почали використовувати фахверк, цеглу, камінь, бетон і навіть сталь.

Стайня могла мати приміщення на одну-дві тварини або на декілька десятків. Великі стайні з'являються в садибах аристократів чи вельможних осіб. Вони мали приміщення для коней, приміщення для фуражу та сіна і житла для конюхів. Володарі великих маєтків будували стайні в різних історичних стилях, дрібні господарі будували функціональні приміщення без дотримання якоїсь стилістики.

Див. також[ред. | ред. код]

• Авгієві стайні
• Возівня
• Загін (загорожа)
• Конюший

Галерея[ред. | ред. код]

• 
  Палацові стайні в Гоутон-холл, Британія, англійске палладіанство
• 
  Великі стайні в Шантійї, Франція, французький класицизм.
• 
  ферма Елфвік, Швеція, типова для доби стайня 1802 року побудови.
• 
  Червоні стайні, Стенфордський університет, сецесія.
• 
  Хет Лоо, Нідерланди. Палацові стайні в стилі сецесія, інтер'єр.

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

• Стайня // Термінологічний словник-довідник з будівництва та архітектури / Р. А. Шмиг, В. М. Боярчук, І. М. Добрянський, В. М. Барабаш ; за заг. ред. Р. А. Шмига. — Львів, 2010. — С. 182. — ISBN 978-966-7407-83-4.
• Стайня // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1965. — Т. 7, кн. XIV : Літери Сен — Сті. — С. 1830-1831. — 1000 екз.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Стайня