Стави Луганської області
Стави Луганської області — стави, які розташовані на території Луганської області (в адміністративних районах і басейнах річок).
На території Луганської області налічується 360 ставків, загальною площею 2955 га, об'ємом 76,7 млн м³.
Загальна характеристика[ред. | ред. код]
Територія Луганської області становить 26,7 тис. км² (4,4% площі України).
Гідрографічна мережа області на 93 % розміщена у межах басейну Сіверського Дінця, який на території Російської Федерації впадає у річку Дон, а 7 % - у межах басейнів річок Приазов'я.
Середні річки притоки Сіверського Дінця – Красна, Айдар, Лугань, Деркул з притокою Повна, Кундрюча. Серед річок Приазов'я - р. Міус , що впадає в Азовське море.
Цільове призначення ставків – значна кількість використовується для зрошення, риборозведення і культурно-побутового водокористування.
Найбільше ставків знаходиться на території Антрацитівського (58 шт.) і Попаснянського (39 шт.) районів.
Більшість ставків знаходяться в незадовільному стані: замулені та заросли водно-трав’яною рослинністю.
Земляні греблі та водоскидні споруди потребують капітальних ремонтів.
Близько 30 % ставків Луганської області використовуються на умовах оренди.
Наявність ставків у межах адміністративно-територіальних районів та міст обласного підпорядкування Луганської області[1][ред. | ред. код]
| Район, місто | Кількість ставків, шт. | Площа ставків, га | Об'єм ставків, млн м³ | В оренді, шт. | В оренді, га |
|---|---|---|---|---|---|
| Антрацитівський | 58 | 347 | 11,1 | 19 | 162 |
| Біловодський | 8 | 49 | 1,1 | 1 | 22 |
| Білокуракинський | 16 | 68 | 1,1 | 7 | 37 |
| Краснодонський | 10 | 45 | 1,6 | 8 | 38 |
| Кремінський | 14 | 153 | 3,0 | 9 | 66 |
| Лутугинський | 18 | 114 | 4,1 | 1 | 25 |
| Марківський | 16 | 77 | 2,0 | -* | - |
| Міловський | 15 | 106 | 3,0 | 1 | 2 |
| Новоайдарський | 19 | 155 | 3,4 | 11 | 11 |
| Новопсковський | 9 | 171 | 2,7 | 6 | 103 |
| Перевальський | 5 | 60 | 2,1 | 1 | 9 |
| Попаснянський | 39 | 268 | 7,5 | 1 | 5 |
| Сватівський | 25 | 208 | 4,9 | 16 | 185 |
| Слов'яносербський | 2 | 7 | 0,1 | - | - |
| Станично-Луганський | 23 | 392 | 4,9 | 16 | 93 |
| Старобільський | 18 | 185 | 4,2 | 4 | 42 |
| Троїцький | 16 | 186 | 5,1 | 8 | 80 |
| м. Красний Луч | 1 | 45 | 0,8 | - | - |
| м. Ровеньки | 7 | 58 | 2,4 | 1 | 9 |
| м. Свердловськ | 41 | 261 | 11,6 | - | - |
| Разом | 360 | 2955 | 76,7 | 109 | 889 |
Примітки: -* - немає ставків, переданих в оренду.
Наявність ставків у межах основних районів річкових басейнів на території Луганської області[1][ред. | ред. код]
| Район річкового басейну | Кількість ставків, шт. | Площа ставків, га | Об'єм ставків, млн м³ | В оренді, шт. | В оренді, га |
|---|---|---|---|---|---|
| Сіверського Дінця, у тому числі | 300 | 2505 | 61,9 | 98 | 752 |
| р. Красна | 29 | 279 | 6,7 | 22 | 198 |
| р. Борова | 32 | 277 | 5,8 | 25 | 144 |
| р. Айдар | 35 | 336 | 6,4 | 17 | 144 |
| р. Лугань | 45 | 335 | 9,7 | 5 | 25 |
| р. Деркул | 17 | 81 | 1,8 | 2 | 2 |
| р. Велика Кам’янка | 35 | 180 | 7,7 | 10 | 101 |
| р. Кундрюча | 8 | 63 | 2,9 | -* | - |
| Річок Приазов’я, у тому числі | 60 | 450 | 14,8 | 11 | 137 |
| р. Міус | 41 | 304 | 9,7 | 7 | 122 |
| р. Тузлов | 19 | 146 | 5,1 | 4 | 15 |
| Разом | 360 | 2955 | 76,7 | 109 | 889 |
Примітки: -* - немає ставків, переданих в оренду.
Понад 83% всіх ставків Луганської області розташовано в межах району річкового басейну Сіверського Дінця (басейн Дону), інші – в межах басейнів річок Приазов'я.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Водний фонд України: Штучні водойми — водосховища і ставки: Довідник / За ред. В. К. Хільчевського, В. В. Гребеня. — К.: Інтерпрес, 2014. — 164 с. ISBN 978-965-098-2
Література[ред. | ред. код]
- Водне господарство в Україні / За ред. А. В. Яцика, В. М. Хорєва. — К.: Генеза, 2000. — 456 с.
- Водний фонд України: Штучні водойми — водосховища і ставки: Довідник / За ред. В. К. Хільчевського, В. В. Гребеня. — К.: Інтерпрес, 2014. — 164 с. ISBN 978-965-098-2
- Паламарчук М. М., Закорчевна Н. Б. Водний фонд України: Довідковий посібник / За ред. В. М. Хорєва, К. А. Алієва. — К.: Ніка-Центр, 2001. — 392 с.
| |||||||||||