Соціальні медіа

Соціа́льні ме́діа (англ. Social media) — вид масмедіа, ряд онлайнових технологій на принципах Веб 2.0, завдяки яким споживачі контенту через свої дописи стають його співавторами і можуть взаємодіяти, співпрацювати, спілкуватися, ділитися інформацією або брати участь у будь-якій інший соціальній активності із теоретично усіма іншими користувачами певного сервісу.

Класифікація[ред. | ред. код]

Існують різні способи класифікації соціальних медіа. За схемою Andreas Kaplan і Michael Haenlein виділено 6 типів:

  • спільні проекти,
  • блоги і мікроблоги,
  • контент-спільноти,
  • соціальні мережі,
  • віртуальні ігрові світи,
  • віртуальні соціальні світи.

Є суперечності щодо того, чи вважати соціальними медіа форуми (у них також важлива роль відводиться користувачам, однак часто присутнє жорстке модерування дописів)[1] та віртуальних світів (часто вони призначені для особистого чи групового спілкування, але не для масової публікації)[2]

Кожен тип використовує не одну, а декілька технологій (дописи, поширення зображень, відеоблоги, записи на стіні, електронна пошта, безперервне спілкування, поширення музики, краудсорсинг, VoIP та багато інших); найбільше агрегують в собі комплексні соціальні платформи, тож інколи певний ресурс неможливо віднести до однієї категорії.

Мобільні соціальні медіа[ред. | ред. код]

Соціальні медіа[3], що використовують з мобільних пристроїв, називають мобільними соціальними медіа. На відміну від медіа, що традиційно використовуються на комп'ютері, мобільні більш чутливі до часу і місця. Вони можуть бути чутливими:

  • і до часу, і до місця — повідомлення чітко прив'язане до одного моменту і одного місця (наприклад, Facebook Places, Foursquare);
  • тільки до місця — повідомлення прив'язане до певного місця, а інші читають його пізніше (наприклад, Yelp, Qype);
  • тільки до часу — повідомлення з інших соціальних медіа переносяться в мобільні задля негайності їх поширення (наприклад, повідомлення у Twitter або статуси в Facebook);
  • ні до часу, ні до місця — користувачеві не важливий момент і місце перегляду його повідомлення (наприклад, відео на YouTube або статті Вікіпедії)

Порівняння із традиційними ЗМІ[ред. | ред. код]

Спільною рисою соціальних медіа та традиційних мас-медіа є здатність досягти малої або великої аудиторії; як допис у блозі, так і телепередача можуть залишитись невідомими, а можуть досягти мільйонів людей.

Відмінні риси:

  • досягнення аудиторії — як ті, так і інші можуть виходити на глобальний рівень, але традиційні ЗМІ зазвичай використовують централізований спосіб організації, виробництва і поширення, тоді як соціальні медіа за своєю природою більш децентралізовані і розпорошені, менш ієрархічні,
  • доступність — засоби виробництва ЗМІ зазвичай урядові та/або корпоративні, а засоби соціальних медіа загалом доступні для громадськості безкоштовно або дешево,
  • можливість використання — традиційні ЗМІ зазвичай передбачають певні навички і уміння для їх виробництва, у той час як соціальними медіа, в теорії, може оперувати будь-хто,
  • негайність — часова затримка між виробництвом і отримання традиційних ЗМІ користувачами може складати дні, тижні і місяці, у порівнянні з соціальними медіа, інформація у яких є доступною фактично наступної миті після публікації.
  • незмінність — традиційні засоби масової інформації не можуть бути змінені вже після їх створення (журнальну статтю неможливо виправити, якщо вона уже надрукована і розповсюджена), тоді як соціальні медіа можуть видозмінюватись постійно через редагування та додавання коментарів.

Вплив і використання[ред. | ред. код]

Завдяки появі соціальних медіа різко збільшилась наявна у світі кількість інформації.

Пришвидшилось поширення новин до більшої кількості користувачів. Наприклад, після вибуху на артилерійському складі у Сербії, що стався 19 жовтня 2006 року о 3:45 ночі, перше повідомлення з'явилося на місцевому форумі вже через 1 хвилину: «Вибух на пагорбі?». Журналісти традиційних медіа не встигали підготувати професійні матеріали: навіть перший випуск теленовин вийшов без повідомлення про подію. Тому дуже часто зараз ЗМІ використовують аматорський контент, професійно верифікучи його зміст, походження та зіставляючи з даними, що походять з інших джерел.

Соціальні медіа також вплинули на поширення ідей арабської весни 2011 року та світову увагу до подій на Близькому Сході та у Північній Африці.

Соціальні медіа широко використовуються в електронному маркетингу. Це дозволяє компаніям швидше вловлювати тенденції ринку та реакції споживачів, дає можливість створювати персоналізовану рекламу.

Негатив і критика[ред. | ред. код]

Оскільки соціальним медіа характерна самоорганізація, то вони майже не контрольовані і не передбачувані. Результат діяльності користувача може бути невідомим навіть йому самому. Наприклад, організатори виступу 25 січня 2011 у Каїрі, група у Facebook, розраховували зібрати 1,5—2 тисячі осіб, але помилились у розрахунках числа потенційних учасників на два порядки.[4]

Оскільки контент сайту створюється різними користувачами, то виникають суперечки щодо права власності — як між дописувачами, так і між ними та власником сайту.

Жваво обговорюється питання впливу соціальних медіа на міжособистісні відносини. Зокрема, цьому присвячена книга Януша Вишневського «Самотність у мережі», стаття Stephen Marche «Is Facebook Making Us Lonely?» (Чи робить нас Facebook самотніми?)[5] та інші.

Приклади[ред. | ред. код]

За основним призначенням

Комунікація[ред. | ред. код]

Спільні проекти[ред. | ред. код]

Розваги[ред. | ред. код]

Мультимедіа[ред. | ред. код]

Огляди та відгуки[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

  1. Система соціальних медіа у процесі інтеграції у маркетингові комунікації. Архів оригіналу за 4 квітня 2012. Процитовано 26 жовтня 2012.
  2. Ажнюк Ярослав Що таке соціальні медіа і хто такі SMM-менеджери?
  3. Advantages and Disadvantages of Social Media Essay. https://studymoose.com/ (EN) . 24.07.2017. {{cite web}}: |first= з пропущеним |last= (довідка)
  4. Истоки и смысл арабской революции(рос.)
  5. Is Facebook Making Us Lonely? (англ.). The Atlantic. травень 2012. Процитовано 12 липня 2012.