Софія Слуцька
| Софія Юріївна Слуцька-Радзивіл | |
|---|---|
._%D0%A1%D0%BE%D1%84%E2%80%99%D1%8F_%D0%A0%D0%B0%D0%B4%D0%B7%D1%96%D0%B2%D1%96%D0%BB_(%D0%90%D0%BB%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BA%D0%B0%D0%B2%D1%96%D1%87)_(XVIII).jpg) Софія Слуцька | |
| Народилася | 1 травня 1585 Слуцьк |
| Померла | 9 березня 1612 (26 років) Червень ·післяпологові ускладнення  |
| Поховання | Слуцький Троїцький монастир |
| Країна | Річ Посполита |
| Відома завдяки | православна свята |
| Знання мов | давньоруська |
| Титул | княгиня |
| Конфесія | православна |
| Рід | Олельковичі[1] |
| Батько | Юрій Слуцький |
| Мати | Барбара Кішка |
| Родичі | Олельковичі |
| У шлюбі з | Януш Радзивілл |
| Діти | Катерина (9.3.1612-9.3.1612) |
Софія Юріївна Слуцька-Радзивілл (1 травня 1585 — 9 березня 1612; біл. Соф'я Слуцкая, лит. Sofija Slucka iš Olelkaičių, пол. Zofia z Olelkowiczów Radziwiłłowa) — княгиня слуцька і копильська, дружина литовського підчашого князя Януша Радзивілла, остання представниця княжого роду Олельковичів-Слуцьких з династії Гедиміновичів.
Остання представниця князів Олельковичів-Слуцьких. Дочка князя Юрія Олельковича (17.8.1559—6.5.1586[2]) і його дружини Варвари Кішки. Після смерті батька стала єдиною спадкоємцею його величезних володінь. Росла під опікою Юрія Ходкевича. У дитинстві познайомилась з Янушем Радзивіллом, за якого вона вийшла заміж 1 жовтня 1600 року в Бересті після гучної суперечки сімей Радзивіллів і Ходкевичів.
Більшу частину свого життя провела у родовому маєтку Олельковичів у Білорусі. Через постійні подорожі свого чоловіка і його відсутність присвятила себе релігійному життю і благодійності. Княгиня була противником церковної унії, та захисницею Православної Церкви, зберегла та заснувала багато церков. За її життя Слуцьк став важливим центром православного руху у Великому князівстві Литовському.
Софія Олелькович Радзивілл померла 19 (або 9[2]) березня 1612 року в селі Миленець під час перших пологів. Її єдина дитина народилася мертвою (за іншими даними, могла мати кілька дітей, які померли невдовзі після народження[3]). Все її майно з стало власністю Януша Радзивілла і в майбутньому стало основою для пізнішої влади Богуслава Радзивілла.
За даними Атанасія Кальнофойського: дочка Катерина померла через 16 годин після матері; в Києво-Печерській лаврі існував її надгробок, виготовлений на замовлення чоловіка[4].
Є героїнею тритомної повісті Юзефа Ігнація Крашевського «Ostatnia z książąt słuckich».[2]
Офіційно Православною Церквою свята Софія княгиня Слуцька (пам'ять 19 березня (1) квітня) канонізована по Благословенню Патріарха Московського Пимена в Соборі Білоруських Святих 3 квітня 1984 р. Підставою для включення в Собор і подальшої канонізації послужив рапорт Митрополита Мінського і Слуцького Філарета. Ухвалою Архієрейського Собору РПЦ від 3 лютого 2016 року встановлено загальноцерковне шанування святої праведної княгині Софії Слуцької в числі широко шанованих місцевих святих[5].
Дні пам'яті: 4 (17) червня (Білорусь), 19 березня (1 квітня), 3-й тиждень після П'ятидесятниці (Собор білоруських Святих).
- ↑ Kniaziowie litewsko-ruscy od końca czternastego wieku / за ред. J. Wolff — Warszawa: 1895. — С. 335.
- ↑ а б в Kowalska H., Wiśniewski J. Olelkowicz Jerzy (Jurij Jurjewicz) (ok. 1531—1578) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1978. — T. ХХІІІ/4, zeszyt 99. — S. 745. (пол.)
- ↑ Wasilewski T. Radziwiłł Janusz herbu Trąby (1579—1620) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1987. — T. XXX/2, zeszyt 125. — S. 207. (пол.)
- ↑ Калнофойскій Аθанасій. Эпитафіи фундаторам лавры // Отделъ ІІ. Извѣстія очевидцевъ, современниковъ и иностранныхъ писателей / Сборникъ матеріаловъ для исторической топографіи Кіева и его окрестностей. — К. : типографія Е. Я. Федорова, 1874. — С. 30.
- ↑ Определение Освященного Архиерейского Собора Русской Православной Церкви об общецерковном прославлении ряда местночтимых святых.
- Войтович Л. 4.1. Литовські і жемайтські князі. Князі Гольшанські. // Князівські династії Східної Європи (кінець IX — початок XVI ст.). Львів: Інститут українознавства, 2000.
 | Це незавершена стаття про шляхту (дворянство). Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |