Сокович Євген Олександрович
| Сокович Євген Олександрович | |
 Євген Сокович | |
міністр шляхів .svg){kind=small} УНР | |
|---|---|
| На посаді | |
| з січень - квітень 1918 УНР | |
| Прем'єр-міністр | Голубович Всеволод Олександрович |
| Наступник(и) | Єщенко Володимир Дмитрович |
| Особові дані | |
| Народився | 1864 |
| Місце народження | Кременчук  Російська імперія |
| Місце смерті | Потсдам  Німеччина |
| Вища освіта | Санкт-Петербурзький інститут шляхів сполучення |
| Професія | інженер залізниці |
Євге́н Олекса́ндрович Соко́вич (*1864 р., м. Кременчук, Полтавська губернія — †1946 р., м. Потсдам, Бранденбург) — державний діяч доби УНР. Міністр (залізничних) шляхів в уряді В. Голубовича (січень-квітень 1918 р.). Також партійний діяч (прихильник есерів), консул України в Лозанні, з 1922 р. — доцент меліорації Української Господарських Академії в Подєбрадах. Інженер залізничних шляхів, автор праць із залізничної інженерної справи[1].
Життєпис[ред. | ред. код]
Закінчив Санкт-Петербурзький інститут шляхів сполучення. Працював в управі Санкт-Петербурзького залізничного банку. Входив до складу партії есерів. Після Жовтневого перевороту під тиском більшовиків виїхав до Києва.
В уряді УНР на початку 1918 р. Євген Сокович був народним міністром (залізничних) шляхів. Заступивши на нову посаду, він одразу взяв жорсткий курс на підтримання і контроль трудової та виконавчої дисципліни на залізничному транспорті, обмеження прав профспілок. Це викликало чергове загострення ситуації, зокрема і на Південно-Західних залізницях.
Стиль своєї роботи він висловив дуже лаконічно: «Ми в кожного, хто приходить до нас, повинні питати: ти українець? І тільки тоді приймати у своє коло». І це кредо він втілював у життя повною мірою.
Перебуваючи на посаді товариша генерального секретаря шляхів сполучення, він умовив Генеральний секретаріат виділити кошти на допомогу профспілковим організаціям залізничників-українців. За його пропозицією Рада народних міністрів УНР 10-11 лютого прийняла постанову про обмеження дій існуючих профспілкових комітетів, заборонивши їм втручатися в дії адміністрації, було доручено негайно за допомогою українських організацій перевірити усіх відповідальних осіб щодо їх діяльності і прихильності до України; призначити комісарів і комендантів. Таким чином профспілкові організації залізничників-українців офіційно мали люструвати старе імперське середовище колег.
Така рішуча позиція міністра після втечі комуністичних військ Лєніна допомогла швидко відновитися всім профспілковим організаціям залізничників-українців і зайняти панівне положення не за чисельністю членів профспілки, а за володінням політичною й адміністративною владою.
Через конфлікт з профспілками на посту міністра 21 квітня 1918 р. його змінив Єщенко Володимир Дмитрович.
Згодом разом з урядом УНР емігрував за кордон України. Був консулом українського уряду в екзилі у Лозанні, очолював комунікаційну комісію на переговорах української делегації із представниками РНК РСФРР.
Емігрувавши до Чехословаччини, викладав в українських вищих навчальних закладах. Зокрема, із 1922 працював доцентом меліорації в Українській господарській академії в Подєбрадах. Автор праць із залізничної інженерної справи[2].
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ № 16 — «Древо рода Соковичей с комментариями» [Архівовано 26 липня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ Стрельський Г. В. Сокович Євген Олександрович [Архівовано 2016-12-21 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 694. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
Джерела[ред. | ред. код]
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
- Історія та створення Південно-Західної
- Від предків життя(рос.)
- ПРОФЕСІЙНИЙ РУХ НА ЗАЛІЗНИЦЯХ УКРАЇНИ В РОКИ РЕВОЛЮЦІЙ І ГРОМАДЯНСЬКОЇ ВІЙНИ (1917—1919 рр.)
Література[ред. | ред. код]
- В. І. Головченко. Сокович Євген Олександрович // Українська дипломатична енциклопедія : у 2 т. / ред. кол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. — К. : Знання України, 2004. — Т. 2 : М — Я. — 812 с. — ISBN 966-316-045-4.
Посилання[ред. | ред. код]
- № 16 — «Древо рода Соковичей с комментариями» (рос.)
- Історія та сьогодення Південно-Західної (цифри і факти), ДТГО «ПІВДЕННО-ЗАХІДНА ЗАЛІЗНИЦЯ» (укр.)
 | Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
