Сова Микола Максимович
| Сова Микола Максимович | |
|---|---|
 | |
| Основна інформація | |
| Дата народження | 30 жовтня 1936 |
| Місце народження | Борзнянський район, Чернігівська область, Українська СРР, СРСР |
| Дата смерті | 3 червня 2006 (69 років) |
| Громадянство | Україна |
| Національність | Українець |
| Професії | композитор, поет, диригент, педагог, художник |
Мико́ла Макси́мович Сова́ (*30 жовтня 1936 , Прачі, Борзнянський район, Чернігівська область, УРСР — 3 червня 2006, Червонозаводське, Полтавська область, Україна) — педагог, композитор, музикант, поет, художник, який зробив значний внесок у справу популяризації української національної культури та мистецтва. Почесний громадянин міста Заводського[1]. Головний редактор і впорядник книги «Місто над Сулою».
Життєпис[ред. | ред. код]
Дитинство та юність[ред. | ред. код]
Народився у великій співочій сім'ї. Батько — Максим Оврамович, старший брат Андрій, сестри — Галя, Ліда і Оля. З часу народження до 1955 року проживав на Чернігівщині. Закінчив Ядутинську середню школу. З дитинства мріяв про артистичну кар'єру.
Служив у Головному штабі протиповітряної оборони України, де був керівником солдатської художньої самодіяльності. Виступав у струнному оркестрі, граючи на ударниках, був організатором і заступником керівника хору. Особливо виділявся художнім свистом, яким володів досконало.
Після служби вступив до Ніжинського культосвітнього технікуму підготовки працівників на хоровий відділ, який закінчив у 1959 році. Потім працював директором Васильківського сільського клубу, масовиком міжколгоспного Токарівського Будинку відпочинку на Лебединщині Сумської області.
Зрілість[ред. | ред. код]
Перші пісні створив, коли працював завідувачем Турк'янського сільського клубу на Краснопільщині 1963 року: «Думи дівочі», «Вишенька», які були видані окремими листівками Сумського обласного будинку народної творчості. Окремі з них друкувалися в місцевій пресі Полтавщини, Сумщини, Чернігівщини, міст Запоріжжя, Кіровограда, в журналах «Ранок» і «Дніпро» та збірнику «Музичні вечори».
Закінчив Харківський державний інститут культури (1967), потім працював художнім керівником Калинівського сільськогосподарського технікуму[2] на Курщині (Росія).
Пізні роки[ред. | ред. код]
1972 р. повернувся в Україну. Жив у м. Червонозаводському (Заводське) Лохвицького району на Полтавщині. Рік працював замполітом Червонозаводського профтехучилища, а потім з 1972 року учителем малювання, музики та співів у Гаївщинській загальноосвітній школі. За багатогранну вчительську роботу в 1986 році отримав звання Відмінника народної освіти України. Мав веселу вдачу та гострий розум. Вмів пожартувати, за що користувався заслуженою повагою учнів та колег по роботі.
Творчість[ред. | ред. код]
Написав понад 300 пісень, був членом музичного об'єднання композиторів України. Його твори виконують народні колективи: ансамбль «Лучанські барви», хор «Явір» Заводського міського будинку культури № 1 , сільські фольклорні колективи сіл Гаївщина, Харківці, Токарі, Піски, Гиряві Ісківці ті інших.
Писав вірші, друкувався. В 1975 році за вірш «12 палата», який поширився в рукописах і активно передався з рук в руки, мало не потрапив під радянський суд та виселення з України і, лише завдяки активній підтримці громадькості, зміг уникнути покарання, однак отримав заборону друкуватися в пресі.
Київське видавництво «Арфа» випустило у світ вокальну збірку Миколи Сови «А калина цвіте»[3][4] (1995), куди ввійшло більше трьох десятків пісень.
Окрім пісенного та фольклорного здобутку Микола Максимович достатньо багато часу приділяв збору та систематизації народних оповідань[5] і казок[6].
Став почесним громадянином міста, якому віддав більшу частину свого життя.
Список творів[ред. | ред. код]
- «Лохвичанка» (листопад 1980)
- «Вічні сліди» (травень 1981)
- «12 палата» (1975)
- «Найдемократичніша» (1974)
- «Голосуємо за правду» (20 березня 1994)
- «Щавіль» (1980)
- «Весільні навії» («Ірині й Сергію», 1995)
- «Співаємо пісні» (1994)
- «З днем ангела» (червень1995)
- У Ядутинському клубі" (лютий 1954)
- «Отакого натворив» (1954)
- «Стовп» (1955)
- «Шутмарія» (1959)
- «Туристська дорога» (1980)
- Україно молода[7]
- «Хочу…» (1995)
- «Буду літати» (1995)
- «Лохвичанка» (1995)
- «Вічні сліди» (1995)
- «Берізка» (1995)
- «Самий бідний» (1995)
- «Найдемократичніша» (1995)
- «В тому моя сила» (1995)
- «Може пригодиться» (1995)
- «Ой, ладушки» (1995)
- «Перевиховали бабу Ягу» (1995)
- «Журавлик» (1993)[8]
- «Понесу над нивами» (1995)[9]
- «Розбиті ікони» (1995)[10]
- «Сніг золотий» (1995)[11]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Почесні громадяни міста на Головна сторінка міста Заводське
- ↑ Калиновский сельскохозяйственный техникум (КСХТ). eduscan.net. Архів оригіналу за 30 листопада 2020. Процитовано 4 листопада 2019.
- ↑ Зміст книги Сови Миколи Масимовича «А калина цвіте», яку випустило видавнитво Арфа в 1995 році, 4 листопада 2019, процитовано 4 листопада 2019
- ↑ Українська: Київське видавництво "Арфа" в 1995 році випустило в друк нотне видання Миколи Масимовича Сови "А калина цвіте", 4 листопада 2019, процитовано 4 листопада 2019
- ↑ Як єврей за «кумпанію» повісився Українська народна казка. proridne.org (укр.). Процитовано 1 листопада 2018.
- ↑ Прокляття матері Українська народна казка. proridne.org (укр.). Процитовано 28 жовтня 2018.
- ↑ Слова, текст, акорди "Україно молода" - Микола Сова - Українські пісні. www.pisni.org.ua (укр.). Процитовано 4 листопада 2019.
- ↑ Слова, текст, акорди "Журавлик" - Українські пісні. www.pisni.org.ua (укр.). Процитовано 4 листопада 2019.
- ↑ Слова, текст, акорди "Понесу над нивами" - Лучанські барви - Українські пісні. www.pisni.org.ua (укр.). Процитовано 4 листопада 2019.
- ↑ Слова, текст, акорди "Розбиті ікони" - Українські пісні. www.pisni.org.ua (укр.). Процитовано 4 листопада 2019.
- ↑ Слова, текст, акорди "Сніг золотий" - Українські пісні. www.pisni.org.ua (укр.). Процитовано 4 листопада 2019.
Література[ред. | ред. код]
- Музичне краєзнавство Полтавщини: від витоків до сьогодення / Укладачі: Лобач О. О., канд. пед. наук., доцент кафедри музики Полтавського державного педагогічного університету імені В. Г. Короленка; Халецька Л. Л., методист Полтавського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти імені М. В. Остроградського. — Полтава: ПОІППО, 2009. — 360 с.
