Сова-голконіг тогіанська

Сова-голконіг тогіанська
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Совоподібні (Strigiformes)
Родина: Совові (Strigidae)
Рід: Сова-голконіг (Ninox)
Вид: Сова-голконіг тогіанська
Ninox burhani
Indrawan & Somadikarta, 2004
Посилання
Вікісховище: Ninox burhani
Віківиди: Ninox burhani
EOL: 1036370
ITIS: 686700
МСОП: 22732909

Сова́-голконі́г тогіанська[2] (Ninox burhani) — вид совоподібних птахів родини совових (Strigidae)[3]. Ендемік Індонезії. Вид був відкритий 25 грудня 1999 року, а науково описааний у 2004 році[4].

Опис[ред. | ред. код]

Довжина голотипу становить 25 см, вага 98—100 г. Верхня частина тіла темно-коричнева. поцяткована невеликими білуватими або світло-коричневими плямами і смугами. Нижня частина тіла білувата, поцяткована коричневими плямами і смугами. Над очима світло-оливково-коричневі «брови». Очі жовті або оранжево-жовті, дзьоб зеленувато-сірий, лапи тонкі, неоперені, кігті темно-рогові.

Поширення і екологія[ред. | ред. код]

Тогіанські сови-голконоги є ендеміками островів Тогіан[en] у затоці Томіні, поблизу Сулавесі. Вони живуть у вологих тропічних лісах, у рідколіссях і вторинних заростях, у садах і сагових болотах. Зустрічаються на висоті до 400 м над рівнем моря.

Збереження[ред. | ред. код]

МСОП класифікує стан збереження цього виду як близький до загрозливого. За оцінками дослідників, популяція тогіанських сов-голконогів становить від 1500 до 7000 дорослих птахів. Їм загрожує знищення природного середовища.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. BirdLife International (2016). Ninox burhani: інформація на сайті МСОП (версія 2022.1) (англ.) 30 листопада 2022
  2. Ninox burhani у базі Avibase.
  3. Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Owls. World Bird List Version 12.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 30 листопада 2022.
  4. M. Indrawan, S. Somadikarta. A new hawk-owl from the Togian Islands, Gulf of Tomini, central Sulawesi, Indonesia // Bull. B. O. C.. — 2004. — Вип. 124. — С. 160–171.

Джерела[ред. | ред. код]