Сирецький концентраційний табір
| Сирецький концтабір | |
|---|---|
| нім. KZ Syrez | |
_Kiev.jpg) Паркан у Сирецькому концтаборі | |
| Тип | концентраційний табір |
| Розташування |  Україна, Київ |
| Координати | 50°28′16″ пн. ш. 30°26′57″ сх. д. / 50.47111° пн. ш. 30.44917° сх. д. |
| Оператор | .svg){kind=small} Третій Рейх |
| Дата створення | квітень 1942 |
| Дата ліквідації | листопад 1945 |
| Входив в склад | Заксенгаузен |
| Кількість бранців | не менше 10 000 |
| Кількість загиблих | не менше 5 000 |
| Ким звільнений | Червона армія |
| Категорії бранців | політв'язні, євреї |
| Переформований | Табір для інтернованих німецьких військовополонених |
| Оператор |  СРСР |
| Період експлуатації | 1943 — 1946 |
| Категорії бранців | військовополонені |
Сире́цький концта́бір (у німецьких джерелах — «Київ-Захід», нім. «Kiev-West») — концентраційний табір, створений німецькою окупаційною владою в період Другої світової війни у червні 1942 року на північному заході Києва у районі Сирця. Був призначений для ув'язнених за рішенням гестапо. Підпорядковувався інспекції концтаборів Третього Рейху. За німецькими джерелами, з липня 1942 року до весни 1943 року табір функціонував як зовнішня команда (відділення) концтабору Заксенгаузен. Кількість жертв у таборі — понад 30 тис.
Розташування[ред. | ред. код]
Табір був влаштований у північно-західній частині тодішнього Києва в історичній місцевості Сирець у межах кварталів сучасних вулиць Теліги, Ризької, Грекова, Щусєва. Розташовувався на місці території, яку використовували для літніх таборів Київського військового округу.
Опис[ред. | ред. код]
Територія табору була оточена трьома рядами колючого дроту приблизно за метр один від одного. До другого ряду було підведено електричний струм високої напруги. Табір складався з двох майже прямокутних у плані ділянок. На одній з них (у межах сучасних вулиць Ризької та Щусєва) стояли бараки, на другій (територія сучасного Сирецького парку) було 16 землянок, в яких утримували ув'язнених. Кожна із землянок мала свій номер і призначення: № 2 — для євреїв, № 4 — для кримінальних, № 5 і 6 — для партизанів і комуністів, окремі — для військовополонених; № 16 — так звана санчастина, до якої потрапляли хворі та закатовані. В'язнів виводили на примусові роботи, розвантажування душогубок у Бабиному Яру, частина працювала у майстерні на території табору. Як правило, двічі на тиждень у таборі відбувалися масові страти. В'язнів катували за будь-яку провину, призначали від 25 до 200—300 паличних ударів, що відповідало смертному вироку. Страчених складали по кілька трупів (іноді до десяти й більше) в ями, викопані в'язнями на території табору, а також у Бабиному Яру і протитанковому рові (розташування — квартал вулиць Теліги та Грекова).
Втечі[ред. | ред. код]
У німецькій документації зафіксовано кілька втеч з табору. З серпня 1943 року втекли 9 військовополонених та 2 охоронці табору.
18 серпня есесівці відібрали у таборі 100 людей (пізніше їхня кількість була збільшена до 330) для спалювання трупів у Бабиному Яру. 29 вересня цим в'язням вдалося збити кайдани і втекти. Більшість із них схопили та розстріляли. Живими залишилося 15 людей (з них троє були свідками на Нюрнберзькому процесі).
Ліквідація табору та вшанування жертв[ред. | ред. код]
За даними Надзвичайної державної комісії зі встановлення та розслідування злочинів німецько-фашистських загарбників, яка працювала у Києві після його визволення від німців, у таборі утримувалося в грудні 1942 року до 2 тис. в'язнів, у 1943 році — близько 1,5 тис. осіб (у тому числі жінки).
З липня 1943 року у таборі проводилося масове знищення в'язнів, частину з них було переміщено в інші концтабори. Надзвичайна державна комісія визначила кількість загиблих у таборі — 25 тис. осіб. Згодом це число уточнили — понад 30 тис. 1944 року проведено виявлення, ексгумацію і перепоховання останків.
В концтаборі утримували німецьких військовополонених, про що нагадує німецьке військове кладовище наприкінці Ризької вул.
Після закінчення війни територію перепланували, більшу частину забудували.
Надзвичайна державна комісія визначила основних винуватців злочинів німецьких окупантів у Києві, в тому числі у Сирецькому концтаборі. Серед них — начальник гестапо Ерлінґер, його заступники Губерт і Евелінґ, співробітники гестапо — начальник Сирецького табору Радомський (нім. Paul Otto Radomski[de]) та його помічник Рідер, лікар Шумахер, начальник охоронної поліції й жандармерії Київської та Полтавської областей Шеєр та інші. Шеєр у травні 1945 року потрапив у полон і за вироком Київського військового трибуналу був повішений 29 січня 1946 року на тодішній площі Калініна.
На вшанування пам'яті загиблих у Сирецькому концтаборі на Сирці встановлено пам'ятники.
- 1991 року на перехресті вулиць Ризької та Парково-Сирецької (неподалік місця, де розташовувався табір) відкрито пам'ятний знак в'язням Сирецького концтабору.
- 1999 року на місці розстрілу в'язнів на вулиці Грекова відкрито пам'ятник розстріляним учасникам Матчу смерті та мирним жителям у 1943 році — в'язням концтабору.
-
1 -
2
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
Джерела та література[ред. | ред. код]
- Дубик М. Г. Сирецький концентраційний табір // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 567. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
Посилання[ред. | ред. код]
- Сирецький концтабір — Веб-енциклопедія Києва
- Записка бывших заключенных Сырецкого концлагеря Д. Будника, В. Давыдова, З. Трубакова, И. Долинера, В. Кукли «В Сырецком концлагере» (рос.)
- Фотогалерея — Бабий Яр и Сырецкий концлагерь (рос.)
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||
