Симиренко Володимир Левкович
| Симиренко Володимир Левкович | |
|---|---|
 | |
| Народився | 29 грудня 1891  Мліїв, район імені Г. І. Петровського, Україна |
| Помер | 18 вересня 1938 (46 років) Курськ, РРФСР, СРСР |
| Країна |  Російська імперія →  СРСР |
| Національність | українець |
| Діяльність | науковець |
| Alma mater | Гімназія Готліба Валькера Київський політехнічний інститут імператора Олександра IId (1915) |
| Галузь | помологія, селекція плодових культур |
| Вчене звання | професор |
| Науковий ступінь | доктор біологічних наук |
| Батько | Симиренко Левко Платонович |
Володи́мир Левко́вич Симире́нко (29 грудня 1891, с. Мліїв, нині Городищенський район, Черкаська область — 17—18 вересня 1938, Курськ, Російська РФСР) — український помолог і селекціонер плодових культур в Україні, один із перших агроекологів та розробників дослідницької справи методології сучасного садівництва. Професор Київського політехнічного інституту, Уманського і Полтавського сільськогосподарських інститутів.
Жертва сталінських репресій.
Народився 29 грудня 1891 року в с. Млієві, нині Городищенський район, Черкаська область, Україна (тоді Черкаський повіт, Київська губернія, Російська імперія) в сім'ї українського вченого-помолога Левка Симеренка. Онук Платона Симиренка, правнук Федора Симиренка.[1]
1904–1910 — навчався в 7-й Київській гімназії.[2]
З юнацьких років працював з батьком у саду та помологічному розсаднику в Млієві.[3]
Під час Першої світової війни опікувався організацією та постачанням солдатських крамниць у Союзі земств і міст.[1]
Після закінчення (1918) сільськогосподарського факультету Київського політехнічного інституту працював у відділі садівництва Міністерства земельних справ УНР.[1]
1920 — очолив секцію садівництва та городництва Всеукраїнського сільськогосподарського комітету. На його пропозицію, на терені створеного батьком помологічного розплідника було засновано Мліївську садово-городню дослідну станцію та Центральний державний плодовий розсадник України. Директором цих установ призначили В. Симиренка (1921–1930 роки).
Довгий час очолював створену в 1923 році Всеукраїнську помологічну комісію при Наркомземі УРСР (тепер Державна комісія для сортовипробування плодових, ягідних культур і винограду), що функціювала на науковому підґрунті Мліївської дослідної станції садівництва.[1]
У 1930–1933 роках — організатор і директор Всесоюзного науково-дослідного інституту південних плодових і ягідних культур у Китаєві (передмістя Києва; нині Український науково-дослідний інститут садівництва).[1]
У 1920–1930-х роках викладав у Київському політехнічному інституті та Полтавському сільськогосподарському інституті.[4] У 1932–1933 роках — професор Уманського сільськогосподарського інституту.[2]
8 січня 1933 — заарештований.[1] У квітні 1933 засуджений до розстрілу за участь у «антирадянській шкідницькій організації» з заміною ув'язненням у терміном на 10 років.[5] 4 травня 1936 р. строк ув'язнення було зменшено до 5 років.[3]
Листопад 1933 — кінець грудня 1937 року — перебував у Херсонській виправно-трудовій колонії.[5]
У грудні 1937 року був достроково звільнений з колонії з формулюванням «за чесну працю і високі показники діяльності»[1][6].
Після звільнення одразу поїхав до Москви у пошуках справедливості та підтримки друзів та однодумців. В москві на Курському вокзалі знову був заарештований, слідство тривало 10 місяців[5], складу злочину виявлено не було.[3]
Симиренко був направлений у розпорядження тресту «Держплодорозсадник», його призначили агрономом в Обоянському розсаднику у Курській області.[3]
30 березня 1938 року — заарештований втретє.[1] Був звинувачений в організації контрреволюційної групи, яка ставила за мету повалення радянської влади і займалася шкідництвом та диверсіями на користь іноземних держав.[5]
Постановою генерального прокурора НКВС СРСР від 2 вересня 1938 року засуджений до страти через розстріл. Присуд виконано в ніч з 17 на 18 вересня 1938 року. Місцем поховання Симиренка вважають урочище «Солянка» в міській зоні Курська.[5] Разом з В. Симиренко зазнали репресій його колеги, зокрема, М. А. Гроссгейм.
Дружині і дітям Симиренка вдалося емігрувати до Канади.[7]
Реабілітований посмертно в грудні 1957 року. Відомо, що за життя вчений не був ані шпигуном, ані контрреволюціонером, ані змовником. Натомість він наважився запропонувати альтернативні шляхи розвитку садівництва, які йшли в розріз з думкою тодішньої влади і особисто Сталіна.
Автор численних наукових і науково-популярних праць і статей з помології, серед інших зразкових підручників: «Садовий розсадник» (1929 рік), «Плодові сортименти України» (1930), «Часткове сортознавство плодових культур» (1932; 1242 сторінок машинопису; в рукописі).
По Першій світовій війні й революції був реконструктором садівництва в Україні; в його розсадниках було близько 40 000 гібридів плодових дерев і ягідних кущів (1928 рік).
Організував ряд середніх і вищих навчальних закладів і науково-дослідних інститутів садівництва, редагував садівничі журнали. У своїх працях Симиренко підкреслював, що садівництво треба розвивати насамперед на основі місцевих сортів, у другу чергу — на акліматизації привізних, а далі вже на розведенні нових різновидностей. У цьому та у поглядах на спадковість він розходився з офіційним в СРСР вченням і практикою російського генетика Івана Мічуріна.
Розробив систему поділу Всесоюзного науково-дослідного інституту садівництва на станції і повномасштабний план розвитку галузі по всьому Радянському Союзу. 14 липня 1930 року на зборах Президії Академії сільськогосподарських наук під керівництвом Миколи Вавілова, цей план був схвалений.
Вулиця Володимира Симиренка є у містах Нікополь, Миколаїв.
- Голобородько О. К. Берегиня пам'яті роду Симиренків // День («Україна Incognita»). — 2013. — 27 лютого.
- Голобородько О. К. Володимир Симиренко: «Вкрию садом увесь світ…» // Наддніпрянська правда. — Херсон, 1998. — 29 вересня.
- Голобородько О. К. Живильні промені. Краєзнавчі розвідки, портрети сучасників. — Херсон : ПАТ «ХМД», 2014. — 134 с.
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
- Бойко О. Д. Симиренко Володимир Левкович [Архівовано 20 грудня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 557. — ISBN 978-966-00-1290-5.
- Розгін І. Володимир Симиренко. — Вінніпеґ, 1959—1960.
- Симиренко Володимир // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1965. — Т. 7, кн. XIV : Літери Сен — Сті. — С. 1729. — 1000 екз.
- Підкова І. З., Шуст Р. М. Довідник з історії України. У 3 т.
- Петро Вольвач, Розстріляний садівничий України: До 125-ліття від дня народження видатного українського ученого-садівника, помолога та організатора садівничої науки професора Володимира Симиренка, «День» № 238-240, 29 грудня 2016 р. [Архівовано 30 грудня 2016 у Wayback Machine.]
- Салтан А. Н. История олигархов. Симиренки — «сахарные короли» Украины. Электронный ресурс [Архівовано 16 лютого 2016 у Wayback Machine.]. — 19.12.15.] (рос.)
- ↑ а б в г д е ж и СИМИРЕНКО ВОЛОДИМИР ЛЕВКОВИЧ. resource.history.org.ua. Процитовано 4 січня 2024.
- ↑ а б Симиренко Володимир Левкович - Кафедра плодівництва і виноградарства. plodo.udau.edu.ua. Процитовано 4 січня 2024.
- ↑ а б в г Симиренко Володимир Левкович (1891-1938): з нагоди 130-річчя від дня народження | Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського. www.nbuv.gov.ua. Процитовано 4 січня 2024.
- ↑ УІНП. 1891- народився Володимир Симиренко, селекціонер. УІНП (укр.). Процитовано 4 січня 2024.
- ↑ а б в г д Як нквд ссср “загубив” Володимира Симиренка. Історична правда. Процитовано 4 січня 2024.
- ↑ Симиренко Володимир Львович | КПІ ім. Ігоря Сікорського. kpi.ua. Архів оригіналу за 20 травня 2021. Процитовано 20 травня 2021.
- ↑ Володимир Симиренко – гордість українського садівництва. Наукова бібліотека (укр.). 29 грудня 2021. Процитовано 4 січня 2024.
