Секс-символ

	Секс-символ
	; Бріжіт Бардо була одним із секс-символів 1960-х років.

Секс-си́мвол — знаменита особа, яку вважають зразком і символом сексуальної привабливості для широкої публіки. ЗМІ й телебачення відіграють чималу роль у створенні й культивації образу секс-символу тієї чи іншої особи. Вважають, що це поняття стало вживатися приблизно з 1911 року. Сьогодні секс-символи стали невід'ємною частиною поп-культури й активно породжуються індустріями звукозапису, кіно, моди й спорту, а також з'являються й серед політиків.

Історія[ред. | ред. код]

Термін секс-символ вперше був використаний між 1910-ми і 1920-ми роками для опису перших нових кінозірок епохи. Кіностудії значною мірою покладаються на зовнішній вигляд і сексуальну привабливість своїх акторів, щоб привернути увагу глядачів. Використання цього поняття збільшилося під час Другої світової війни. У 20-му столітті секс-символи могли бути як чоловічими, так і жіночими: такі актори, як романтичний Сессуе Хаякава та спортивний Дуглас Фербенкс, були популярні в 1910-х і 1920-х роках. Смерть типового екранного коханця Рудольфа Валентино в 1926 році викликала масову істерику серед його прихильниць. У Голлівуді багато кінозірок вважалися секс-символами, наприклад Еррол Флінн, Гері Купер і Кларк Гейбл.

Образ «поганого хлопця» 1950-х років був уособленням таких секс-символів, як Джеймс Дін і Марлон Брандо, а такі жінки, як Мерилін Монро, Джейн Менсфілд і французька суперзірка Бріжит Бардо, вважалися архетипом блондинок-бомб. Якщо до 1950-х років секс-символ вважався лише сексуальним ідеалом, то в 1960-х він став символом емансипації тіл і сексуальності разом із сексуальною революцією.

Джерела появи секс-символів[ред. | ред. код]

Кінематограф[ред. | ред. код]

Кіноіндустрія зіграла найважливішу роль справі появи секс-символів, більшість перших секс-символів тісно пов'язані зі світом кінематографа. Німі фільми породили образи красивих людей, які стали відомими у всьому світі через відсутність мовного бар'єру. Так, одним із перших секс-символів-жінок стала датська актриса Аста Нільсен, кар'єра якої припала на 1910-і та 1920-і роки. Актриси Теда Бара та Пола Негрі, які прославилися своїми ролями жінок-вамп, також стали секс-символами. Щодо чоловіків, то першим секс-символом став актор Рудольф Валентино.

Пізніше саме кінематограф дав світові таких класичних секс-символів, як Мерілін Монро, Кларк Гейбл, Кері Грант, Джін Харлоу, Лана Тернер, Джейн Рассел, Елізабет Тейлор, Джейн Менсфілд, Ріта Хейворт, Джеймс Дін, Монтгод , Клаудіа Кардинале, Шон Коннері, Софі Лорен, Джина Лоллобріджіда, Маріка Рекк, Ален Делон та Ракель Уелч.

Телебачення[ред. | ред. код]

З розвитком телемовлення роль телебачення у створенні секс-символів почала активно зростати. В даний час багато секс-символів з'являються в серіалах та інших продуктах телеіндустрії, включаючи і випуски новин. Характерним прикладом секс-символу з телебачення стала зірка телесеріалу «Рятувальники Малібу», акторка та модель Памела Андерсон, яку часто називають секс-символом 1990-х.

Музика[ред. | ред. код]

Довгий час у музиці не існувало повноцінних секс-символів, однак у 1950-ті роки у зв'язку з активним розвитком поп-культури та поширення засобів відеозапису діячі музичної індустрії зробили активні дії для появи секс-символів у середовищі музикантів.

Одним із найперших і найяскравішим став Елвіс Преслі — зірка 1950-х та 1960-х років. Секс-символом також вважається італійський співак і кіноактор Адріано Челентано.

Черговим переворотом у світі музики стала поява так званого музичного телемовлення — відкриття каналу MTV, що спеціалізується на показі музичних відеокліпів. Відтепер зовнішність виконавців вийшла на перший план, а музика для деяких виконавців стала необов'язковим, але необхідним елементом продажу пластинок. Канал MTV породив безліч секс-символів, найпомітнішим з яких стала американська співачка Мадонна, яка активно експлуатувала свою привабливість.

В даний час секс-символами називають також і молодіжних кумирів — солістів дівочих і хлопчикових груп, так званих герл-груп і бой-бендів, але на відміну від класичних секс-символів, вони є лише для молодої аудиторії, в той час як « реальні» секс-символи — для населення всіх вікових груп.

Світ класичної музики також змушений зважати на потреби музичної індустрії, тому останнім часом стала відбуватися поява секс-символів — зірок опери та балету.

Мода[ред. | ред. код]

Секс-символи стали з'являтися у світі моди через зростання популярності деяких манекенниць, які перетворилися з колись безликих демонстраторів продукції на зірок. Так, найвідоміші з них, такі як Джіа Каранджі, Сінді Кроуфорд, Наомі Кемпбелл, Тайра Бенкс, Клаудія Шиффер, Жизель Бюндхен, Наталія Водянова, Кейт Мосс стали секс-символами. Однак для більшості моделей світ моди став лише плацдармом, початковим етапом для потрапляння в іншу сферу діяльності — телебачення, музику чи кіно, де вони вже й ставали повноцінними секс-символами, наприклад Памела Андерсон, Дженніфер Лопес.

Спорт[ред. | ред. код]

В даний час спортсмени, переважно жінки, ніж чоловіки (що володіють необхідними даними), часто стають секс-символами, що дозволяє їм укладати вигідні рекламні контракти з виробниками спортивного одягу та іншими компаніями. Спочатку роль секс-символів претендували представники виражено художніх видів спорту: фігурного катання, гімнастики, синхронного плавання. Справжній переворот у світі спорту зробила російська тенісистка Ганна Курнікова, яка показала, що сексуальна привабливість може перетворити спортсмена на повноцінну зірку.

Політика[ред. | ред. код]

Багато політиків використовують свої зовнішні дані для збільшення популярності серед суспільних мас. Становлення секс-символом дає політикам деякі переваги серед конкурентів, проте сексуальна привабливість не є для більшості політиків основним джерелом їхньої популярності. Історія знає не так багато випадків, коли у світ політики потрапляли люди виключно через те, що вони є секс-символами. Подібним прикладом може бути порнозірка Чиччоліна, що стала депутатом італійського парламенту, в основному ж для політиків характерне поєднання заходів, спрямованих на посилення популярності, основний наголос робиться на політичну позицію персони, і лише частково популярність посилюється зовнішніми якостями, як, наприклад, надходив Джон Кеннеді.