Савицька Стефанія
| Савицька Стефанія | |
|---|---|
 | |
| Народилася | 15 липня 1891 м. Перемишль |
| Померла | 15 липня 1977 (86 років) Торонто, Канада |
| Громадянство |  ЗУНР Польща Українська держава (1941) УРСР.svg){kind=small} Канада |
| Національність | українка |
| Діяльність | економіст |
| Відома завдяки | українська громадська діячка, активістка жіночого руху. |
| Родичі | Батьки: Ілля і Катерина |
| У шлюбі з | Михайло Матчак |
Стефа́нія Сави́цька-Матча́к (15 липня 1891, Перемишль — 15 липня 1977, Торонто) — українська громадська діячка, активістка жіночого руху, економіст.
Освіта[ред. | ред. код]
Стефанія Савицька народилася у Перемишлі в сім'ї дрібних міщан Іллі та Катерини (з дому Сарабай) Савицьких. У родині Савицьких, крім Стефанії, були ще діти:
- старший син Йосиф (1981—1943) став греко-католицьким священником і вніс вклад у розвитик культури Стрийщини;
- дочки Марія (†24.III. 1958) та Ольга (1885—1971) — галицька педагогиня, науковий працівник Львівського Державного музею етнографії та художнього промислу АН УРСР.
Початкову освіту Стефанія здобула в народній школі. З 1903 р. по 1909 р. вчилася в ліцеї Українського інституту для дівчат у Перемишлі. Уже в перший рік навчання потоваришувала з Ольгою Левицькою (Басараб). Після закінчення ліцею вони разом навчалися на однорічних жіночих курсах Віденської торгової академії (у той час жінки, піддані Австро-Угорської та Російської імперій, не мали можливості навчатися у вищих навчальних закладах разом з чоловіками, натомість їх замінювали вищі жіночі курси).
Громадська діяльність[ред. | ред. код]
Після повернення до Львова працювала у банку, стала членом «Просвіти», «Жіночої Громади», брала активну участь в українському державному будівництві. Разом з Ольгою Левицькою мешкала на квартирі на вул. Висп'янського (тепер Вишенського), 34. 25 листопада 1918 року була заарештована польською поліцією, сиділа у в'язниці. Після звільнення виїхала до Австрії, де взяла участь у заснуванні Українського Жіночого Союзу. 1921 року повернулася до Львова, де стала працювати бухгалтером у нафтовій компанії «Прем'єр». Брала участь у підготовці та проведенні Всеукраїнського Жіночого з'їзду, який відбувся у Львові 21 — 22 грудня 1921 року. З'їзд об'єднав розрізнені українські жіночі товариства в «Союзі Українок» (СУ). С. Савицька була обрана до Головного Виділу та Надзірної Ради СУ. Метою СУ була активізація жінок, піднесення їхнього освітньо-кваліфікаційного рівня, суспільно-харитативна праця тощо. У рамках цієї діяльності СУ у 1922 році Савицька стала співзасновницею кооперативи домашнього промислу «Українське Народне Мистецтво» (УНМ). Кооператива змогла об'єднати відомих майстринь народного мистецтва та домогосподарства, забезпечити збут їхньої продукції, готувати їм талановиту заміну, пропагувати вироби мистецького промислу на численних виставках, в тому числі й міжнародних.
Арешт[ред. | ред. код]
Коли в липні 1923 року до Львова повернулася Ольга Левицька-Басараб, Савицька запросила її знову замешкати разом в квартирі на вул. Висп'янського 34. Левицька-Басараб почала працювати бухгалтером в Головній Управі львівської філії СУ. О 6-й ранку 9 лютого 1924 року польська поліція увійшла до їхньої квартири, де під час обшуку виявила та вилучила розвідувальну інформацію. Обох жінок заарештували, звинувативши у шпигунстві одночасно на користь Німеччини та більшовицької України. Після інтенсивних допитів у ранці 13 лютого Ольгу Левицьку знайшли повішеною за нез'ясованих обставин на ґратах вікна камери. СУ розпочав активну кампанію протесту, яку підхопили і продовжили інші українські товариства Галичини й осередків еміграції.
Савицька була випущена з в'язниці лише в листопаді 1924 року. Вона стала почесним членом СУ, знову була обрана до Головного Виділу СУ, на прохання якого стала діловодом кооперативи УНМ. Зміцнюючи економічне становище кооперативи, доклала чимало зусиль до заснування журналу «Нова хата», який пропагував народні мистецтво та промисли.
У 1931 році одружилася з Михайлом Матчаком — визначним військовим і політичним діячем, співзасновником УВО, публіцистом та книговидавцем.
Після приєднання Галичини до радянської України Савицька в 1939—1941 рр. до початку Другої світової війни продовжувала працювати інженером-плановиком у нафтовій компанії «Прем'єр». Під час війни працювала бухгалтером в кооперативі УНМ. 1944 року вона разом з чоловіком виїхала до Австрії. 27 лютого 1947 року Михайло Матчак був викрадений агентами НКВС з англійської зони Відня і перевезений літаком до Києва у Лук'янівську вязницю.
Еміграція[ред. | ред. код]
Савицька емігрувала до США, де працювала бухгалтером в українській кооперативі «Базар» (Філадельфія), адміністратором журналу товариства «Союз Українок Америки» «Наше життя», в канцелярії товариства.
Останні роки життя С.Савицька прожила в Торонто (Канада) під опікою своєї родички Євгенії Савицької-Вербицької. Померла на 86-у році життя у 1977 році.
Джерела[ред. | ред. код]
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
- Лялька Ярослав. Ольга Басараб та її доба. — Львів: Галицька видавнича спілка, 2007. — 1248 с.
- Дрогобиччина — земля Івана Франка. Голова Редакційної колегії Лука Луців. Наукове товариство ім. Шевченка. Український архів. Том XXV.- Ню Йорк-Париж-Сидней-Торонто, 1973. — 854 с.
- Л. Б. У рядах кооперації (Над свіжою могилою Стефанії Савицької-Матчак)[недоступне посилання з липня 2019] // Наше Життя (Our Life). Видає Союз Українок Америки, Філадельфія, Па. — ч. 3 за березень 1978. — С. 7–8.