Королівство Рюкю

Цінванго Рюкю
Данник Китаю
Васал Сацума-хан
1429 – 1879

Емблема роду Сьо of Рюкю

Емблема роду Сьо

Рюкю: історичні кордони на карті
Рюкю: історичні кордони на карті
Столиця Шюрі
Мови Рюкюська, Японська, Китайська
Релігії Буддизм, Конфуціанство, Автентична рюкюська релігія, Синто
Форма правління Монархія
Ван
 - 14291439 Сьо Хасі (перший)
 - 18481879 Сьо Тай (останній)
Історія
 - Об'єднання 1429
 - Завоювання Рюкю 5 квітня 1609
 - Адмінреформа 1871
 - Анексія Японською імперією 11 березня 1879
 - Битва за Окінаву 1 квітня21 червня 1945
Площа
 - 1879[1] 2223 км2
Населення
 - 1879[1] 286 787 осіб
     Густота 129 осіб/км² 
Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Королівство Рюкю

Королівство Рюкю́ (яп. 琉球王国, Ryūkyū Ōkoku, рюк. 琉球國; кит. трад. 琉球國, спр. 琉球国, піньїнь: Liúqiúguó, акад. Люцюґо) — монархічна держава на островах Рюкю в Східній Азії. Існувала протягом 14291872 (1879) років. Контролювала незначну територію островів Окінава, Амамі та Сакісіма, з населенням близько 250 тисяч осіб. Основою господарства була посередницька морська торгівля між країнами Східної та Південно-Східної Азії. Визнавала себе васалом Китаю династій Мін та Цін. Керувалася ванами (Цінванго з кит. 親王國 дослівно королівство) Рюкю з аристократичного роду Сьо, які отримували титулатуру від китайських імператорів. 1609 року завойована японськими самураями роду Сімадзу, після чого увійшла до складу удільного володіння Сацума-хан, ставши васалом Японії. Незважаючи на подвійну васальну залежність від Китаю та Японії, зберігала незалежність у відносинах з іноземними державами. 1872 року перейменована на японське удільне володіння Рюкю-хан. 1879 року анексована японським урядом і перетворена на префектуру Окінава. Відіграла важливу роль у міжкультурному обміні держав регіону, які століттями дотримувалися політики ізоляції.

Назва[ред. | ред. код]

У японській та китайській історіографії зустрічається також сполучення «Ванго Рюкю» (琉球王国), для підкреслення титулу головного правителя — вана.[джерело?] У західній науковій літературі це сполучення часто перекладають як «Королівство Рюкю».

Уперше назва «Держава Рюкю» (流求國) зустрічається в китайській історичній хроніці «Записи Суй» (7 століття)[2]. У ній згадується, що 610 року Рюкю стало васалом китайської династії Суй. Ця держава була розташована на південний схід від Китаю, у Східному морі, на віддаленому острові. Згодом фонетичне сполучення «Рюкю» (流求) стали записувати омонімічними ієрогліфами «Рюкю» (琉球) — «край самоцвітів». Достеменно невідомо, чи позначало тогочасне Рюкю острів Окінава — центр архіпелагу Рюкю, чи острів Тайвань. До 14 століття в китайській писемній традиції словом «Рюкю» окреслювали всі острови регіону. Лише після прибуття до Ціньмінського Китаю данницького посольства з Окінави її стали називати «Великим Рюкю» (大琉球) або просто «Рюкю», а Тайвань — «Малим Рюкю» (小琉球) або «Тайванем».

Історія[ред. | ред. код]

Докладніше: Анексія Рюкю
Замок Шюрі — головна резиденція рюкюських ванів

Цінванго Рюкю було створене 1492 року внаслідок об'єднання трьох протодержав острова Окінава. Першим правителем держави був ван Сьо Хасі з першої династії Сьо. Країна не мала потужного централізованого державного управління, оскільки об'єднання острова було проведено на федеративних засадах. Місцеві володарі адзі мали широку автономію й часто піднімали повстання проти ванського двору. Вани династії Сьо визнавали себе данниками китайських імператорів і вели активну торгівлю з Китаєм.

Через 63 роки після заснування держави перша династія була знищена в результаті перевороту. Лідер заколотників Сьо Ен проголосив себе новим ваном Рюкю й започаткував другу династію Сьо. Правителі цієї династії взяли курс на централізацію управління й переселили всіх дрібних володарів до своєї столиці в Шюрі. 1571 року рюкюські війська підкорили тубільні племена островів Амамі на північ від Окінави. Рюкю залишалося державою-данником Китаю в системі китаєцентричного світового порядку. Вона грала роль торговельного посередника між країнами Азії.

1609 року держава Рюкю була завойована 3-тисячним військом роду Сімадзу, самурайських володарів з південнояпонського уділу Сацума. Завойовники зберегли політично-соціальний устрій держави, змусивши ванів місцевої династії визнати себе васалами Імператора і сьоґуна Японії. Сацумці також дозволи населенню Рюкю сплачувати данину Китаю, з метою отримання прибутків від торгівлі Рюкю з Китаєм.

1853 року Рюкю відвідала американська військова ескадра на чолі з Меттью Перрі з вимогою укласти двосторонні відносини. 1854 року, під час повторного візиту американців, було укладено нерівноправний американо-рюкюський договір про дружбу.

1871 року, з метою встановлення японського суверенітету над Рюкю, японський уряд в односторонньому порядку оголосив про перетворення королівства Рюкю на автономний уділ Японської імперії — Рюкю-хан. 1879 року японці провели анексію Рюкю, ліквідувавши державу й заснувавши на її місці префектуру Окінава. Останній ван Рюкю Сьо Тай разом із родиною отримав права японської титулованої шляхти й пожиттєву пенсію.

Державний устрій[ред. | ред. код]

Трон Ван
Рада Тронна Регент
Три міністри
Палацова П'ятнадцять чиновників
Центральний уряд Управління Радники у справах
Ресурсів Витрат Скарбу Правосуддя Населення Мистецтв і ремесел Дипломатії

Примітки[ред. | ред. код]

  1. 『沖縄門中事典』, 宮里朝光 監修、那覇出版社, 2001.
  2. Стаття «Рюкю», Розділ «Східні варвари», Частина 46 «Збірка переказів», Том 81 (『隋書』卷81列傳第46東夷流求國條 [Архівовано 17 червня 2011 у Wayback Machine.])

Джерела та література[ред. | ред. код]

Королівство Рюкю // 『日本大百科全書』 [Енциклопедія Ніппоніка]. — 第2版. — 東京: 小学館, 1994—1997. — 全26冊. (яп.)

Посилання[ред. | ред. код]